Малиновський Родіон Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Родіон Якович Малиновський
Marshal of the USSR 1973 CPA 4285.jpg
Прізвисько Малино (під час війні в Іспанії)
Народився 11 (23) листопада 1898(1898-11-23)
Російська імперія Одеса, Російська імперія
Помер 31 березня 1967(1967-03-31) (68 років)
СРСР Москва, СРСР
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Франція Франція
СРСР СРСР
Приналежність Російська імперія Російська армія
Flag of France.svg Французька армія
Радянська армія Радянська армія
Рід військ піхота, кавалерія
Роки служби 19141967
Звання Маршал Радянського Союзу Маршал Радянського Союзу
Командування СРСР СРСР
Міністр оборони СРСР,
Головнокомандувач Сухопутними військами СРСР,
Командувач військами Далекосхідного військового округу,
Командувач військами Забайкальского, 2-ого та 3-ого Українських, Південно-Західного фронтів,
командувач армії,
командир корпусу
Війни/битви Перша Світова війна
Громадянська війна в Росії
Громадянська війна в Іспанії
Друга Світова війна
радянсько-японська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Перемога
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня
Орден Суворова I ступеня
Орден Кутузова 1 ступеня
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «За перемогу над Японією»
Медаль «За взяття Будапешта»
Медаль «За взяття Відня»
Медаль «За визволення Праги»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»

Нагороди Російської імперії

Георгіївський хрест 3 ступеня
Георгіївський хрест 4 ступеня

Нагороди інших країн

Народний Герой Югославії
Воєнний хрест 1914—1918
Воєнний хрест 1939—1945
Орден Лазні
Великий офіцер ордена Почесного легіону
Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США)
Орден Білого Лева Воєнний Хрест (Чехословаччина) Орден Сухе-Батора
Інше мемуари «Солдати Росії», «Розгнівані вихри Іспанії»

Малино́вський Родіо́н Я́кович (11 (23) листопада 1898(18981123), Одеса — 31 березня 1967, Москва)  — радянський полководець Другої світової війни, державний діяч. Міністр оборони СРСР (1957—1967), маршал Радянського Союзу (1944), двічі Герой Радянського Союзу, Народний герой Югославії, кавалер ордена «Перемога».

Біографія[ред.ред. код]

Народився 11 (23) листопада 1898 року в Одесі. Українець (за іншими даними — караїм). Позашлюбний син кухарки; мати — Варвара Миколаївна Малиновська. Вітчим — український селянин відмовлявся всиновлювати Родіона, тому виховувався він практично без батька в нужденній сім'ї, у важкому етичному середовищі. Після закінчення церковно-парафіяльної школи в 1911 Малиновський утік з дому. Працював різноробочим, в 1911 — 1913 учень прикажчика в галантерейному магазині.

Перша світова війна[ред.ред. код]

У 1914 прохав солдатів, що вирушають на фронт, узяти його у військовий ешелон, після чого був зарахований добровольцем в кулеметну команду 256-го Єлизаветградського піхотного полку. У березні 1915 року рядовий кулеметної команди Родіон Малиновський нагороджений Георгіївським хрестом 4-го ступеня з присвоєнням військового звання «єфрейтор».

У вересні 1915 року Р. Я. Малиновський був важко поранений. Два осколки застрягли в спині, один пробив наскрізь ногу. Після одужання був зарахований в особливий полк, що готувався для відправлення до Франції в обмін на озброєння і боєприпаси, яких бракувало російській армії.

В лютому 1916 у складі Російського експедиційного корпусу Родіон відправлений у Францію; воював на Західному фронті командиром кулеметного розрахунку, був ще раз поранений і здобув за хоробрість 4 французькі військові нагороди.

Малиновський з Георгіївським Хрестом. 1915

Після Лютневої революції в Росії був обраний головою комітету роти. Був відправлений на каменоломні, як і всі російські солдати, які були роззброєні у Франції після Жовтневого перевороту 1917 року. Після розформування корпусу Малиновський погоджується вступити до Іноземного легіону та з грудня 1917 до серпня 1919 проходить військову службу в 1-му іноземному полку Марокканської дивізії.

Громадянська війна[ред.ред. код]

Повернувшись до Росії в 1919, вступив до Червоної Армії. На посаді інструктора кулеметної справи 240-го стрілецького полку взяв участь у Громадянській війні на Східному фронті проти військ адмірала Колчака. Брав участь в захопленні Омська, Новониколаєвська (нині Новосибірськ), станцій Тайга і Маріїнськ. Захворів висипним тифом. Наприкінці 1920 року після одужання його направили в школу молодшого командного складу. Закінчивши її, він став командиром кулеметного взводу, потім — командиром роти, пізніше — командиром стрілецького батальйону 246-го полку.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

У 1923-27 командир батальйону 81-ої стрілецької дивізії (Москва). У 1926 році Р. Я. Малиновський вступив до ВКП(б). З 1930 начальник штабу кавалерійського полку 10-ої кавалерійської дивізії, потім служив у штабах Північно-Кавказького і Білоруського військового округів, був начальником штабу 3-го кавалерійського корпусу, яким командував Г. К. Жуков. У 1930 році він успішно закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. З 1936 по 1939 помічник інспектора з армійської кавалерії в інспекції штабу Білоруського військового округу.

У 1937—1938 роках під псевдонімом «Малино» на боці республіканського уряду брав участь в громадянській війні в Іспанії в якості військового радника. Нагороджений орденом Леніна і орденом Червоного Прапора.

Під час масових репресій в 1937-38 роках серед командного складу на Малиновського були зібрані матеріали як на учасника пронімецької змови, але справі не був даний хід[Джерело?]. З 1939 року викладав у Військовій академії імені М. В. Фрунзе (до березня 1941).

Друга світова війна[ред.ред. код]

Початковий період[ред.ред. код]

У березні 1941 року він отримав призначення в Одеський військовий округ — командиром 48-го стрілецького корпусу, якій оборонявся по берегу ріки Прут на західному кордоні країни. Штаб цього об'єднання розміщувався в молдавському місті Бєльці.

У перші тижні війни, частини корпусу виявилися в оточенні. Генерал-майор Малиновський зумів вирватися з пастки. Частини корпусу стали з боєм відходити на схід.

Комкору було присвоєне звання генерал-лейтенанта. У серпні 1941 року він призначається командувачем 6-ою армією, після загибелі в ході боїв під Уманню її командарма генерала І.Н.Музиченка, а в грудні 1941 — командувачем Південним фронтом. Під його керівництвом війська Південного фронту спільно з Південно-Західним фронтом, наступаючи в районі сіл Барвінкове і Лозова, відкинули німецькі війська на глибину до 100 км, захопили на правому березі Сіверського Дінця плацдарм. Проте, пізніше довелося відступити, оскільки німці в результаті перегрупування створили значну перевагу в силах й відбили наступ радянських військ. В результаті важких оборонних боїв і відступів Малиновського звинуватили за невдачі цього періоду й він був понижений в посаді та призначений командувачем 66-й армією.

З 28 липня по жовтень 1942 командував цією армією, що билася на півночі від Сталінграду. Після розформування Південного фронту (його армії передавалися Північно-Кавказькому фронту) Малиновський деякий час командував на ставропольському напрямку Донською оперативною групою військ. Під час наступу німецької армії Гота відійшов до міста Ставрополя. У жовтні-листопаді 1942 заступник командувача Воронезьким фронтом. У цей період Малиновський встановив близькі стосунки з М. С. Хрущовим, який був членом Військової ради цього фронту.

Від Сталінграда до Одеси[ред.ред. код]

З листопада 1942 року генерал відбув до Тамбова, в районі якого терміново формувалася 2-а гвардійська армія. Вона призначалася для участі в розгромі німецького угрупування військ під Сталінградом. Начальником штабу був призначений генерал Бірюзов.

2-а гвардійська армія  була підготовлена до бойових дій до грудня 1942 року. Її висунення під Сталінград почалося в найкритичніший період великої битви. Тоді німецьке командування, щоб врятувати свої багаточисельні війська, що виявилися в оточенні, кидало в бій останні, але потужні танкові резерви групи армій «Дон». Радянське командування прийняло рішення про негайне висування 2-ої гвардійської армії назустріч головним силам німців. В умовах, коли німецькі танки з десантом на борту наближались дуже близько, командарм Малиновський кидав полки в бій по мірі їх прибуття. Посилені артилерією і танками, вони зупинили просування німців. Потім у взаємодії з 5-ою ударною і 51-ою арміями 2-а гвардійська армія Малиновського зупинила і розгромила війська генерал-фельдмаршала Манштейна що намагалася деблокувати оточене в степу на захід від Сталінграду крупне угрупування німецьких військ під командуванням фельдмаршала Паулюса.

У лютому 1943 року генерала Малиновського призначили командуючим Південним, а з березня того ж року — Південно-Західним (перейменованим в жовтні 1943 року в 3-й Український) фронтами, війська яких провели Ростовську наступальну операцію.

Військами Південно-Західного фронту під командуванням Малиновського також була проведена Запорізька операція 10-14 жовтня 1943 року. Співвідношення сил на початок цієї операції було на користь радянських військ. Це дозволило за чотири дні прорвати добре укріплені рубежі німців і вийти на ближні підступи до Запоріжжя. Командувач фронтом вирішив нічним штурмом за участю 200 танків і самохідних артилерійських установок опанувати місто. Цей задум Р. Я. Малиновського був успішно реалізований. Рано вранці радянські війська увірвалися в місто. В ознаменування перемоги 31 з'єднання і частини стали іменуватися «Запорізькими». Ця перемога багато в чому вирішила долю мелітопольського угрупування німецьких військ і сприяла ізоляції її частин на Кримському півострові, які були відрізані від своїх головних сил.

При узятті Запоріжжя Малиновський проводить нічний штурм. У ньому одночасно беруть участь три армії і два корпуси. В результаті операції обстановка на південному крилі радянсько-німецького фронту змінилася на користь радянських військ. А війська Південно-Західного фронту, розширивши захоплені плацдарми на Дніпрі, продовжували наступ на криворізькому напрямку.

3-й Український фронт, спільно з сусіднім 2-м Українським фронтом розширили плацдарм в районі дніпровського закруту і у взаємодії з військами 4-го Українського фронту успішно завершили Нікопольсько-Криворізьку операцію. Потім провели Березнегувато-Снігурівську і Одеську операції, форсували Південний Буг, зайняли Миколаїв і Одесу.

Військові дії у Південно-Східній Європі[ред.ред. код]

У травні 1944 року генерал армії Р. Я. Малиновський прийняв від Маршала Радянського Союзу І. С. Конєва 2-й Український фронт.

На південному фланзі радянсько-німецького фронту планувалася Ясько-Кишинівська стратегічна наступальна операція військ 2-го й 3-го Українських (командувач — генерал армії Ф. І. Толбухін) фронтів. Цим фронтам у взаємодії із Чорноморським флотом і Дунайською військовою флотилією ставилося завдання розгромити ясько-кишинівське угруповання німецько-румунських військ, зайняти Молдавської РСР, вивести Румунію з війни на стороні Німеччини.

20 серпня 1944 після потужної артилерійської підготовки війська 2-го Українського фронту в перший же день наступу прорвали оборону німців на всю глибину, просунулися вперед на 16 км. Малиновський наказав у середині цього ж дня ввести в прорив 6-ю танкову армію. Це рішення командуючого фронтом дозволило забезпечити високий темп наступу, а в решті-решт й оточення основного угруповання німецьких військ. За короткий термін група армій «Південна Україна» була розгромлена. Катастрофа оборони німців на південному крилі радянсько-німецького фронту змінило всю військово-політичну обстановку на Балканах.

Мета операції була досягнута — Румунія вийшла із союзу з Німеччиною та оголосила їй війну.

У вересні 1944 року Р. Я. Малиновському було присвоєне звання Маршала Радянського Союзу. Маршальська Зірка була вручена йому 13 вересня 1944 року в Москві.

У жовтні 1944 — лютому 1945 років війська 2-го та 3-го Українських фронтів успішно провели Будапештську операцію. Війська 2-го Українського фронту вели бої на підступах до Будапешта, а війська Малиновського безпосередньо за саме місто.

17 січня радянські війська розчленували 100-тисячну оборону Пешту на три частини та знищили її.

На завершальному етапі Німецько-радянської війни фронт маршала Малиновського остаточно розгромив сили німців в Угорщині та у східній частині Австрії.

Успішно проведена Віденська операція прискорила капітуляцію німецьких військ в Північній Італії. За повний успіх в цій операції Малиновський був удостоєний вищого радянського полководницького ордена «Перемога».

Радянсько-японська війна[ред.ред. код]

Після закінчення Німецько-радянської війни у Чехословаччині був переведений на Далекий Схід, де в ході радянсько-японської війни вступив у командування Забайкальським фронтом; фронт прорвався через пустелю Гобі в центральну частину Маньчжурії, довершивши оточення і розгром японських військ. За перемогу над Японією Малиновський отримав звання Героя Радянського Союзу.

Післявоєнний період[ред.ред. код]

Після війни Малиновський протягом 11 років продовжував залишатися на Далекому Сході. З вересня 1945 року він командував військами Забайкальсько-Амурського військового округу.

З 1947 року був Головнокомандувачем військ Далекого Сходу.

З 1953 року — командувач військами Далекосхідного військового округу.

У березні 1956 року він став заступником Міністра оборони СРСР Г. К. Жукова — Головнокомандувачем Сухопутними військами СРСР.

26 жовтня 1957 після скандальної відставки Жукова змінив його на посту міністра оборони СРСР, залишаючись на цієї посаді до смерті. Активний учасник «палацового перевороту», коли М. С. Хрущов був усунений з поста 1-го секретаря ЦК КПРС і замінений Л. І. Брежнєвим. Після цього користувався величезним впливом в керівництві країни[1]. Вніс великий вклад до посилення бойової потужності СРСР, в стратегічне переозброєння армії.

З 1957 по 1967 — Міністр оборони СРСР, нерідко його називають найкращим міністром оборони радянського періоду. Був міністром оборони довше, ніж будь-хто в СРСР і Росії після війни; став другим главою радянського військового відомства (після Фрунзе), померлим на цій посаді.

Помер 31 березня 1967 р. після важкої хвороби, після смерті кремований, прах поміщений в урні в Кремлівській стіні на Червоній площі в Москві. Бронзовий бюст маршала встановлений в Одесі.

Марка СРСР, 1973

Цікаві факти[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

Родіон Якович Малиновський нагороджений:

Flag of Russian Empire for private use (1914–1917) 3.svg Російська імперія

Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР

Медалі

Flag of SFR Yugoslavia.svg Югославія

Flag of France.svg Франція

25px Румунія

і ще 22 орденами та медалями іноземних держав.

Військові звання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Люди бессмертного подвига. Изд. 4-е. Кн. 2. М., 1975;
  • Горбунов M. H. Солдат, полководец. М., 1973;
  • Голубович B.C. Маршал Р. Я. Малиновский. М., 1983.
  • Захаров М. Выдающийся советский военачальник. — «Воен.-ист. журн.», 1968, Л5 11.
  • Дважды Герои Советского Союза. — М.: Воениздат, 1973.
  • Абрамов А. С. У Кремлёвской стены. — Изд. 7-е, доп. — М.: Политиздат, 1987.
  • Шикман А. П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. Москва, 1997 г.
  • Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. Москва, Вече, 2000

Твори[ред.ред. код]

  • Бдительно стоять на страже мира. М., 1962;
  • Величие победы. М., 1965;
  • Солдаты России М., 1969.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. Москва, Вече, 2000
Попередник:
Маршал Радянського Союзу
Жуков Георгій Костянтинович
19551957
Coat of arms of the Soviet Union.svg
Міністр оборони СРСР

19571967
Наступник:
Маршал Радянського Союзу
Гречко Андрій Антонович
19671976
Попередник:
Маршал Радянського Союзу
Конєв Іван Степанович
19551956
Red Army flag.svg
Головнокомандувач Сухопутних військ СРСР

19561957
Наступник:
Маршал Радянського Союзу
Гречко Андрій Антонович
19571960