Малоросійська колегія
Малоросі́йська коле́гія або Перша Малоросі́йська коле́гія — колегія, що керувала українськими землями Російської імперії під час Глухівського періоду в історії Гетьманщини. Центральний орган російської адміністрації у Гетьманщині[1].
Утворена 16(27) травня 1722 року за наказом Петра І, замість Малоросійського приказу (знаходився в Москві), для контролю за діяльністю українського гетьмана підпорядкування його загальноросійській системі управління. Необхідність у її створені, з'явилась під час загальноімперської реформи органів управління (були створені 12 колегій з різних питань замість приказів і були засновані «…Канцелярии, Губернии и Провинции».[2]
Етимологічно назва походить від поняття «малороси».
Колегія складалася з президента Степана Вельямінова та шести штабних офіцерів російських військ, які перебували в Україні. У цивільних справах підкорялася сенату, а у військових — головнокомандуючому військами в Україні. Територіально розташовувалася в Глухові. Колегія, була найвищою установою в Україні, вище гетьмана. Гетьман мав лише дорадчий голос.
Відразу, в 1722 році Малоросійська колегія розміщувалася в Глухові в будинку бунчукового товариша Степана Миклашевського, який «весьма давнешнього лета», ветхий та не має кам'яних погребів для зберігання грошей казни[3].
У 1727 році Малоросійську колегію було ліквідовано і відновлено владу гетьмана.
Реформа політично-адміністративного устрою Гетьманщини розпочалась запровадженням на її території російської владної структури Малоросійської колегії. Маніфест з приводу заснування Колегії декларував:
|
Понеже императорское величество, соболезнуя о подданных своих, дабы каждаму... во всем суд был праведный и безпродолжитель-ной..., учредил коллегіи, канцелярій, губерній и провинціи и многими указами, и инструкціями, и регламентами снабдить изволил..., а Малая Россія... до сего не была судима и протчими распорадками удовольствована...[4] | 
|
В основу державної реформи було покладено теорію «державного будівництва», суть якої полягала в тому, що держава є людським творінням, ідеальним інструментом перетворення суспільства. Зразком державного устрою для Петра І служила шведська модель, побудована на засадах камералізму[5].
Перенесення до Московського царства колегіальної системи управління розпочалось у 1717–1718 pp. після ліквідації приказної системи. Українські справи механічно перейшли з відання Малоросійського приказу до Іноземної колегії Російської держави. Першим документальним свідченням про наміри Петра І заснувати Малоросійську колегію стала адресована сенаторам власноручна записка царя, проект майбутнього указу:
|
|
...Понеже многие жалобы до нас доходят от малороссийскаго народа о налогах и непорядках (выписать несколько важных имен), которые чинятца протиф договоров гетмана Богдана Хмелницкаго, того ради определяем бригадира Степана Вельяминова и с ним 6 штап-офицероф переменяяс погодно из гварнизоноф украинских, которым быт при вас (гетьмані) и чинит то все, что определено в тех, Хмелницкаго, договорах...[6] |
|
Від української сторони до складу Першої Малоросійської колегії «правителями Генеральної військової канцелярії» в 1724—1727 рр. входили Глухівський сотник Іван Мануйлович (керівник), колишній полтавський сотник Іван Левенець та Федір Гречаний.[7]
1. Колегія розглядала скарги на генеральний суд та ратушні суди, військову Канцелярію, полкові та всі інші Канцелярії, була своєрідним апеляційним органом.
2. Також вона мала спостерігати за своєчасним збором та спрямуванням в царську казну хлібних, грошових та інших зборів.
3. Із зібраних грошей колегія мала роздавати платню Гетманській раді, Сердюкам і Компанійцям.
4.Ще одним із обов'язків колегії було вести прибуткові і видаткові книги, надсилати відомості про прибутки і витрати кожну третину року, а кожен рік надсилати прибуткові книги з Прокурором в Сенат.
5. Колегія мала спостерігати за розподілом військового постою на так званих «вінтер-квартирах», а також, якщо виникнуть скарги на когось з цих військових, то в повноваженнях колегії було чинити суд.
6. Спостереження за діяльностю Генеральної військової канцелярії також входило в повноваження Малоросійської колегії, як і перевірка гетьманських універсалів та інших документів — щоб гетьманським іменем не підписувались писарі та інші.
У 1764 році Катерина II скасувала гетьманську владу і в Глухові відновила Малоросійську колегію на попередніх засадах. Вона складалась з 4 росіян та 4 українців під представництвом генерал-губернатора графа Румянцева. Остаточна ліквідація автономії та гетьманської влади в України, поширення на її території порядків, що панували в Російської імперії, призвели до остаточної ліквідації Другої Малоросійської колегії (1786).
Архів колегії було перевезено до Чернігова, де він дуже постраждав, через недбале ставлення. 1880 року архів був переданий Харківському університету.
- Глухівський період в історії Гетьманщини
- Малоросійський приказ
- Правління Гетьманського Уряду
- Друга Малоросійська колегія
- Рум'янцев-Задунайський Петро Олександрович
- Склад Другої Малоросійської колегії
- Ліквідація Запорозької Січі
- ↑ Центральні органи Московської держави, що діяли в Гетьманщині // Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини. Навчальний посібник. — Львів: Світ, 2000. — С. 14. — 120 с. — ISBN 5-7773-0374-9.
- ↑ «Маніфест до українського народу з приводу заснування Малоросійської колегії» від 16 травня 1722 р. — C.49
- ↑ ЦДІАК Ф. 51, оп. 3, спр. 1501, арк. 2
- ↑ Источники малороссийской истории. — 4.2. — С. 322.
- ↑ Соціальна риторика та політична вмотивованість реформи устрою Гетьманату 1722 р. // Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України. — Київ: Наукова думка, 2004. — Т.1. — C.189
- ↑ РДАДА, ф. 248, оп. 29, дело 18, л. 346; Законодательные акты Петра I: Сборник документов / Сост. Н. А. Воскресенский. — М.—Л., 1945. — С. 251.
- ↑ Родовід
- В. М. Горобець. Малоросійська колегія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 479. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Соціальна риторика та політична вмотивованість реформи устрою Гетьманату 1722 р. // Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України. — Київ: Наукова думка, 2004. — Т.1. — C.189—196.
- В. Ю. Крушинський. Малоросійська колегія // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004 — Т.2 — 812 с. ISBN 966-316-045-4
- Горобець В. Якою була роль Малоросійської колегії у знищенні Української козацької держави? // Війна Росії проти України у часових пластах і просторах минувшини. Діалоги з істориками. У 2-х кн. — Кн. 1 / Відп. ред. В. Смолій. — К.: НАН України. Ін-т історії України, 2022. — С. 405—411.
- Малоросійська колегія // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 53-54.
- Малоросійська колегія [Архівовано 25 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Малоросійська колегія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 902—903. — 1000 екз.
|
Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |