Мальабсорбція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мальабсорбція (від лат. Malus — поганий і лат. absorbtio — поглинання) — втрата одного або багатьох поживних речовин, що надходять в травний тракт, обумовлена недостатністю їх всмоктування в тонкій кишці.

Класифікація[ред. | ред. код]

Може бути первинною, спадково обумовленої, що розвивається без очевидних причин, вторинної (придбаної), або виникає при багатьох захворюваннях внутрішніх органів.[1]

Крім цього, мальабсорбція може бути ятрогенною, тобто штучно створеною хірургічним шляхом з метою лікування морбідного ожиріння.

Причини[ред. | ред. код]

Первинна розвивається при генетично обумовленій ензімопатії: непереносність фруктози, глюкозогалактозна непереносність, порушення абсорбції багатьох амінокислот (хвороба Хартнупа), порушення всмоктування вітаміну В12 або фолієвої кислоти.

Вторинна виникає при таких хворобах, як панкреатит, гепатит, гастрит, ентерит, целіакія, коліт і деяких захворюваннях щитоподібної залози. Зустрічається значно частіше первинної мальабсорбції.[2]

Іноді розвивається на тлі ферментативної недостатності, дисбактеріозу, прогресивного виснаження (анорексія, булімія), гіповітамінозу, недокрів'я (анемія), остеопорозу і підвищеної моторної функції кишківника.

Клінічна картина[ред. | ред. код]

Симптоми мальабсорбції є відображенням розладів обміну речовин: білкового, жирового, вуглеводного, мінерального, водно—сольового, а також порушення метаболізму вітамінів.

Характеризується поносом, який протягом ряду років може бути нерегулярним, але потім стає постійним. Нерідко зустрічаються малосимптомні форми, при яких тимчасово виникає прискорений стілець, метеоризм з виділенням смердючих газів. Супутні ознаки включають: спрагу, сонливість, швидку стомлюваність, апатію, м'язову слабкість, зниження ваги. Язик зазвичай яскраво—червоного кольору зі згладженими пипками.[3]

У виражених випадках спостерігається поліфекалія — добова кількість випорожнень перевищує 200 грамів і може досягати 2500 грамів. Стілець неоформлений, кашкоподібний або рідкий з різким неприємним запахом, може бути прискорений до 6 разів на добу.

Постійною ознакою є стеаторея (недостатнє всмоктування і виведення жирів). Дефіцит мінеральних речовин призводить до кісткових змін, у важких випадках до остеомаляції (розм'якшення і деформація кісток). Крім того, виникають набряки, анемія, яскраво проявляються трофічні зміни шкіри, нігтів, прогресує атрофія м'язів. У печінці розвивається жирова і білкова дистрофія, надалі змінюються атрофією паренхіми органу.[4] Зменшення маси тіла може доходити до ступеня кахексії.

Діагностика[ред. | ред. код]

Включає функціональні абсорбційні тести. При копроскопіі виявляються залишки неперетравленої їжі, в аналізі крові — гіпопротеїнемія.[5]

Лікування[ред. | ред. код]

Призначення дієти, у ряді випадків, парентерального харчування, антимікробної терапії (з метою відновлення еубіоза кишківника), регуляторів моторики, адсорбентів, в'язких, жовчогінних і ферментних препаратів, а в ряді випадків імуномодуляторів.[6][7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Абрамов М.Г, Алексеев Г. А., Астапенко М. Г. Справочник терапевта/Под ред. И. А. Кассирского. — М.: Медицина, 1968. — 824 с.
  2. Богомолов Б. П. Редкие клинические синдромы, протекающие с диареей. — 1997. — № 11. — С. 16-18.
  3. Василенко В. Х. Болезни желудка и двенадцатиперстной кишки. — М.:Медицина, 1987. — 228 с.
  4. Блюггер А. Ф. Наследственные гепатозы. — Л.; М., 1975. — 135 с.
  5. Козловский И. В. Болезни органов пищеварения: Диагностика, дифференциальная диагностика и лечение. — Минск: Беларусь, 1989. — 240 с.
  6. Шептулина, Анна Фароковна; Охлобыстина, О. З.; Шифрин, О. С. (2016). Синдром короткой кишки: особенности патогенеза, клиники, лечения. Российский журнал гастроэнтерологии, гепатологии, колопроктологии. Процитовано 2021-01-13. 
  7. Минушкин О. Н. Синдром раздраженного кишечника./Терапевтический архив. М. 2006. — № 1. — С.71-72.