Мамонтів Яків Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мамонтів Яків Андрійович
Мамонтів Яків.jpg
Яків Андрійович Мамонтів
Псевдо Яків Лірницький, Я. Пан, Пан Яшка, Ясь Н., М. Я., Я. М.-ів
Народився 20 жовтня 1888(1888-10-20)
хутір Катеринівка (нині Шапошникове, Сумська область)
Помер 31 січня 1940(1940-01-31) (51 рік)
Харків
Поховання 13-е кладовище Харків
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність Український драматург і театрознавець
Знання мов українська
У шлюбі з Маргарита Федорівна Гармсен-Мамонтова
Діти Альберт Якович Мамонтов

Яків Мамонтов

Я́ків Андрі́йович Ма́монтов (8 (20) жовтня 1888 року[1], хутір Катеринівка[2] (нині Шапошникове, Сумська область) — 31 січня 1940, Харків) — поет, драматург, історик української драматичної літератури й театру, викладач цих дисциплін в Харківському музично-драматичному інституті в другій половині 1920-х pp.

Життєпис[ред. | ред. код]

Яків Мамонтов народився у селянській родині. Батьки: міщанин Андрій Іванович Мамонтов та його дружина Єфросинія Трохимівна.

Дитинство майбутній письменник провів у селі. Навчання розпочав у Шпилівській церковно-приходській школі, закінчив п'ятирічну земську школу в Нижній Сироватці, ще п'ять років навчався у Дергачівському сільськогосподарському училищі. На цей час припадає захоплення театром. В училищі працював самодіяльний гурток, що показував свої вистави і поза межами школи. Мамонтів був завзятим аматором, ставив спектаклі, виконував у виставах головні ролі, виступав як читець в концертах.

Здобувши професію агронома, два роки працював у Щигрівському повіті в Курській губернії. У 1909 році Я. Мамонтов переїздить до Києва. З 1911 до 1914 р. навчається в Московському комерційному інституті, захистив кандидатську дисертацію «Проблема естетичного виховання» на здобуття вченого ступеня кандидата наук. У 1915 році був обраний та затверджений асистентом у тому ж інституті.

Коло трьох років брав участь у Першій світовій війні а також у революційних подіях. Після лютневих подій 1917 року якийсь час перебував в Осташівському полковому комітеті як делегат від солдатських мас. Увільнений з царської армії у 1917 р. Я. Мамонтів повернувся додому, де розпочав педагогічну роботу. З весни 1920 р. працював викладачем педагогіки та мистецтвознавства на факультеті соціального виховання Харківського інституту народної освіти. На початку 1920-х рр. керівник літературно-драматичної студії у Сумах[3]

Мешкав у Харкові в тому числі у Будинку «Слово».

Помер в 1940 в Харкові. Поховано там само, могилу із зліквідованого компартійцями Міського цвинтаря в 70-і рр. 20 ст. перенесено на 13-е кладовище.

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Автор праць «Сучасні проблеми педагогічної творчости» (Дежвидав України, 1922), «На театральних роздоріжжях» (Книгоспілка, 1925) і низки розвідок з історії драматургії, серед іншого, огляду «Про драматичні дебюти 1923—1924» («Червоний шлях», 1924, № 7), редактор видань творів Івана Тобілевича.

Автор п'єс «Веселий хам» (1921), «Ave Maria», «Коли народ визволяється» («Колнарвиз»,1924), «До третіх півнів» (1925), «Батальйон мертвих» (1926), «Княжна Вікторія» (1928), «Гетьманщина» (1930—1939). В 1930-х писав п'єси для дітей: «Хо» (за Коцюбинським), «Солом'яний дід», та кіносценарії «Земля українська», «Мурований міст», «Манька з Вовчих ярів», «Архітектор Шалько»; лібрето опер «Золотий обруч» (за повістю «Захар Беркут» Франка), «Гайдамаки» (за однойменним твором Т.Шевченка), «Кармелюк» В.Костенка (1930 у співавторстві з М. Верхацьким).

Автор праць з історії і теорії драми, полемічних статей про шляхи розвитку українського театру (зібрані у книзі «Театральна публіцистика» (1967).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]