Мамут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мамут †
Час існування: ПліоценПлейстоцен (4,8—0,01 млн р. тому)
Південний мамут (Mammuthus meridionalis) у порівнянні з людиною
Південний мамут (Mammuthus meridionalis)
у порівнянні з людиною
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Надтип: Вториннороті (Deuterostomia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Підклас: Звірі (Theria)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Надряд: Афротерії (Afrotheria)
Ряд: Хоботні (Proboscidea)
Родина: Слонові (Elephantidae)
Рід: Мамут (Mammuthus)
Brookes, 1828
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Mammuthus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Mammuthus
EOL logo.svg EOL: 3014669
Fossilworks: 43266

Ма́мут, або мамонт (лат. Mammuthus) — рід вимерлих тварин з родини слонових.

Час існування і поширення[ред. | ред. код]

Мамути були розповсюджені на усіх материках, окрім Австралії та Антарктиди, у період з пізнього пліоцену до пізнього плейстоцену (4,8—0,01 млн років тому).

Для порівняння: близькі до мамутів (суміжна родина) мастодонти мешкали на Землі в період 33.9–0.011  млн років тому, тобто з олігоцену до кінця плейстоцену.

Види[ред. | ред. код]

Розмірне різноманіття мамутів

Описано 9 видів роду Мамут (за itis), всі вони вимерлі:

Морфологія[ред. | ред. код]

Мамут проти Мастодонта: наочна демонстрація відмінностей

Як і для всіх інших родів ряду слоноподібних, для мамута характерні:

  • великі розміри тіла і потужні кінцівки,
  • зрощення ніздрів та верхньої губи у хобот,
  • надмірний розвиток верхніх різців і формування бивнів.

Розміри[ред. | ред. код]

Мамути були більшими за всіх сучасних слонів і важили близько 6–8 тон, а окремі великі самці Mammuthus primigenius могли мати масу тіла до 12 тон. Відома знахідка бивня мамута довжиною 3,3 м (2005 рік, штат Іллінойс). Попри це, не всі мамути були велетнями, і більшість відомих видів були не більшими за азійського слона. Знайдено також викопні (вимерлі) види карликових мамутів: на островах Санта-Барбара (M. exilis) і Сардинія (M. lamarmorae). Існували також форми (види?) карликових мамонтів на острові Врангеля, на північ від Сибіру.

Череп, зуби[ред. | ред. код]

Мамут має всі основні ознаки родини слонових і за ними добре відрізняється від горбкозубих мастодонтів (див. рис.). Як і для всіх інших слонових, для мамута характерні такі ознаки, як втрата емалі, що покривала бивні, збільшення кількості емальних гребнів на кутніх зубах і збільшення висоти їх коронон (гіпсодонтія). Останні дві ознаки прямо пов'язані зі спеціалізацією до живлення грубими рослинними кормами.

В Україні, з дна річки Дніпро під час будівництва нового Кодацького мосту було піднято, окрім інших знахідок, зуби мамута (лат. Mammuthus primmigenius), які виявилися найбільшими з усіх відомих у Європі. Розмір їхньої жувальної поверхні сягає 41 см при вазі 12 кг, а абсолютний вік становить 30 тис. років.[1] Знахідки зберігаються у музеї Палеонтологічного інституту АН Росії (Москва).[1]

Полювання людей на мамутів[ред. | ред. код]

Доісторична сцена в Парку Baconao в Сантьяго-де-Куба
Рисунок мамута в печері Комбареле (Дордонь, Франція)
Зображення мамута на камені на стоянці в Мальті (колекція Ермітажу)

Мамути відіграли величезну роль у становленні східноєвропейських та інших осередків людської цивілізації. На сьогодні відомі десятки докладно описаних палеолітичних стоянок мисливців на мамутів. Переважна більшість з них стосується часу пізнього палеоліту (35—9 тис. р. до н. е.).

Відомими, зокрема, є палеолітичні стоянки Радомишльська (Житомирщина), Кирилівська (Київ)[2], Мізинська (Чернігівщина), Межиріцька (Черкащина), Гінцівська стоянка (Полтавщина), Бердижська[3] (Гомельська обл.), Костенки (Воронезька обл.), Мальта (Сибір, Іркурська обл.), Авдіївська (Курська обл.), Хотильове та Тимонівка (Брянська обл.), Сунгир (Володимирська обл. РФ).

З останнім місцезнаходженням пов'язана відома скульптурна реконструкція сунгирського чоловіка, зроблена 1968 року Михайлом Герасимовим.

За матеріалами з таких стоянок та інших місцезнаходжень описано низку археологічних культур, у стосунку до мисливців на мамутів — насамперед з часів пізнього палеоліту. Вважається, що в цей час людина була представлена формою Кроманьйонці (=неоантропи), яка проіснували в проміжку часу між близько 40 000 років тому і до 10 000 років тому. Кроманьйонці дали початок сучасним європейцям. Здібності їхніх попередників — неандертальців (середній палеоліт, 80–32 тис. років до Р. Х., тобто культурна епоха Мустьє) — до подібних полювань і загалом подібних форм природокористування, очевидно, були обмеженішими.

Білкова їжа, шкіри, бивні тощо були не тільки елементом достатку, але й культури.

Зимові житла кроманьйонців будувалися з кісток та бивнів мамутів, шерстистих носорогів, оленячих рогів, дерев'яних брусків, покривалися шкурами.

Найдавніший відомий ударний інструмент знайдений на Межиріцькій стоянці й має вік 13 тисячоліттям до н. е. Це — прикрашений візерунками череп мамута, що, поряд з іншими музичними інструментами, знайдений в одному з жител мисливців того часу[4][5].

Художники палеоліту зображували тварин (і переважно тільки тварин), при тому мамути були такими ж популярними об'єктами творчості, як зубр, кінь чи олень. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла разючого рівня.

Вимирання[ред. | ред. код]

Молодий мамут, вилучений з вічної мерзлоти («мамантьонок Діма»)

Мамути вимерли близько 10 тисяч років тому під час останнього Льодовикового періоду. Точні причини вимирання не встановлені, але є кілька гіпотез:

Більшість науковців-біологів схиляються до думки, що причиною вимирання мамутів був комплекс перерахованих вище чинників. Глобальне потепління спричинило танення льодовиків і підняття рівня океану приблизно на 150—200 метрів, що затопило більшу частину узбережних пасовищних низин, у той час як з півдня Євразії та Північної Америки наступили ліси, ці події перерізали звичні міграційні шляхи та ізолювали окремі популяції. Мамути змушені були відступити на північ — ущільнення популяцій, перенаселення та виснаження пасовищ призвело до браку їжі та розповсюдження інфекційних захворювань, і туберкульозу зокрема. Падіж мамутових стад доповнився активним полюванням на них людей.

Живі клітини мамута[ред. | ред. код]

В Якутії в унікальній місцевості на глибині 100 метрів учасниками міжнародної палеонтологічної експедиції в 2012 році було знайдено живі клітини мамута: м'які й жирові тканини, шерсть і кістковий мозок.[9] Якутськими науковцями разом з корейськими та японськими колегами до цього робились спроби клонувати мамутів при тому, що не вдавалося знайти живу клітину або цілу ДНК тварини.[9][неавторитетне джерело]

Мамути в художній літературі[ред. | ред. код]

Мамут волохатий (рис. Joseph Smit, 1836—1929)

Давня відомість мамутів в Україні не обійдена увагою майстрів слова. Зокрема, відома збірка романтичних новел раннього періоду творчості Юрія Яновського мала назву «Мамутові бивні» (1925):

«

Мамут потоптався ще трохи в неприємній ямі,
копирснув землю великими білими бивнями й ліг на бік.[10].

»

В оповіданні Дмитра Шпаро та Олександра Шумилова «Скарб Едуарда Толля» (про Землю Саннікова) згадується відома етимологія назви мамута: «Ви знаєте, що означає слово „мамонт“? Воно походить від слова „мамут“, яке в свою чергу прийшло до нас з фіно-угорських мов. „Ма“ означає земля, „мут“ — кріт. „Мамут“ — земляний кріт»[11].

Ще докладніше і цікавіше пише про «Звіра Мамута» відомий природознавець і письменник Ігор Акімушкін у своїй книжці «Стежкою легенд»[12]:

«Багато мандрівників Сибіру занотували в евенків, якутів, мансі, чукчів та інших народів нашої Півночі такі самі оповіді про велетенського підземного мешканця. Усі повідомлення однотипні. Тварина-норокопач у найлютіші зими ходить під землею туди й сюди. Бачили ніби, як звір, гуляючи під землею, несподівано наближався до поверхні. Тоді він хапкома накидав на себе землю, швидкував глибше заритися. Земля, обсипаючись у тунель, утворює вирву. Звір не терпить сонячного світла і гине, тільки-но вийде на поверхню. У річкових кручах, по схилах ущелин часто-густо подибують мертвих кротів-велетнів: тут тварини ненароком вискакують з-під землі. Гинуть вони, потрапляючи і в пісковий ґрунт: пісок обсипається і стискує землекопів з усіх боків…
Ви, запевне, вже здогадалися, про яких тварин ідеться? Авжеж про мамутів! Адже це їхні ікла й заморожені трупи знаходять у Сибіру. До того ж і сама назва мамута свідчить про те, що й легендарний кріт-велетень тин-шу, і фан-шу, і Індрик-звір[13], і фінський мамут — одна й та ж сама істота. Сучасна російська назва мамута походить від староруського слова „мамут“ [німецькою, французькою та англійською мовами написання цього слова збереглося без змін]. Росіяни запозичили його у фінських племен, які населяли європейську Росію. Багатьма фінськими говірками „ма“ означає землю, а „мут“ по-фінськи — кріт[14]. Отже, „мамут“ — „земляний кріт“».
«Мамути йдуть» (реконструкція)
Мамут шерстистий (Royal BC Museum, Victoria, British Columbia)

Неодноразово несамовита потужність і сила мамонта згадані у поезії. Зокрема, у Миколи Бажана в «Трилогії пристрасті» є такі рядки (Бажан, 2002: 119—120)[15]:

« Так мамут спиною розгортує твань,

Печерна гієна так гне свій кістяк,
Як з ями, з безодні, з печер почувань
Виходить печерний ляк.

»

Богдан-Ігор Антонич у поезії «З зелених думок одного лиса» (збірка «Книги Лева (1936)»)[16] пише так:

«

Шумить, мов мушля, море, – дзбан холодного напою,
земля, мов мамут, зелені трави в сонці гріє й їжиться лісами.
І сонце, що його він розчавив ногою,
тепер лежить на нім, мов намогильний камінь.

»

У Дмитра Білоуса є вірш з етимологічними розвідками про значення слова «Мамут» з однойменною назвою «Мамут»[17]:

«

Іще в добу льодовикову
людина зустрічалась з ним.
Коли ж із ним спіткалась знову,
він був лиш рештком викопним.

Не взнаєш, хоч кричи ти пробі,
як звавсь цей велет за життя,
бо назва мамут у Європі —
пізніших років набуття.
...

»

Згадує мамута у своїх віршах і Дмитро Кремінь, лауреат Шевченківської премії у творі «Симфонія „Золота ліхтарня“» (за:[18]):

« А по тисячі літ за мавпами,

після смерті і після погонь, —
воз'явився,
як мамут,
на наших мапах
золотої ліхтарні вогонь.

»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Барг І. М. Моє покликання — палеонтологія / Геолог України Науковий журнал. — 2010, № 3. ISSN:1727-835Х
  2. Кирилівську стоянку описав ще 1893 року відомий український археолог Вікентій Хвойка.
  3. Для Бердижа припускається вік середнього палеоліту.
  4. Редакція г.-п.в. «Прес-Центр». (12.07.2008) «Межиріцька стоянка мисливців на мамонтів …». Архів оригіналу за 14.07.2014. Процитовано 07.03.2012. 
  5. Черкаський обл. інст. післядипл. освіти пед. працівників. «Межиріцька стоянка». Архів оригіналу за 11 серпень 2011. Процитовано 7 березень 2012. 
  6. Сайт «Біологія»: Мамонти: загальне знайомство
  7. «ТСН»: Мамонти вимерли не через холод
  8. Така гіпотеза, зокрема, висловлена щодо мастодонтів: Мастодонты вымерли из-за туберкулёза
  9. а б Ярина ЯРКО. Знайшли живі клітини мамонта! / Газета Високий замок. 12.09.2012. 168 (4792)
  10. Юрій Яновський — Мамутові бивні
  11. Дмитро Шпаро, Олександр Шумилов. Скарб Едуарда Толля
  12. Акимушкін І. Стежкою легенд. — Київ: Веселка, 1970. — 243 с.
  13. Номен „індрик-звір“ цілком відповідає номену „Індрикотерій“, який присвоєно давньому вимерлому носорожцю (від „індрик“ — казковий звір та грец. θηριον — тварина, звір).
  14. Кріт фінською мовою — „mooli“, тобто подібне до загального позначення у більшості європейських мов „mole“ — вихідно загальної назви ссавців-землериїв, зокрема й крота, сліпака та ін. Етимологічні розвідки назв „кротів“ див.: Коробченко, Загороднюк, 2009: Назви сліпаків (Spalacidae) фауни України: наукові й українські
  15. Бажан М. Політ крізь бурю: Вибрані твори. — К., 2002 (цит. за: Кодак М. Філософічна трасологія Миколи Бажана (з мислительської біографії поета) // Слово і Час. — 2008. — № 12. — С. 3–14.)
  16. Антонич Богдан-Ігор. З зелених думок одного лиса // Книги Лева. — Львів, 1936.
  17. Дмитро Білоус. Мамут // Бібліотека на meta.ua.
  18. Дмитро Кремінь (1953). Симфонія «Золота ліхтарня». Allegro giocoso // Збірка «Поетичні майстерні»

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]