Манакін-шилохвіст
| ?Манакін-шилохвіст | |
|---|---|
Самець | |
Самиця | |
| Охоронний статус | |
Найменший ризик (МСОП 3.1)[1] | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Горобцеподібні (Passeriformes) |
| Родина: | Манакінові (Pipridae) |
| Рід: | Манакін-шилохвіст (Ilicura) Reichenbach, 1850 |
| Вид: | Манакін-шилохвіст |
| Біноміальна назва | |
| Ilicura militaris (Shaw & Nodder, 1808) | |
| Посилання | |
| Ilicura militaris | |
| Ilicura militaris | |
| 45513312 | |
| 560582 | |
| 22701090 | |
| 208056 | |
Манакін-шилохвіст[2] (Ilicura militaris) — вид горобцеподібних птахів родини манакінових (Pipridae).
Поширений у південно-східній Бразилії. Трапляється на півдні Баїя, а також від штатів Мінас-Жерайс та Еспіріту-Санту на південь до західної частини Парани та північного сходу Санта-Катаріни. Мешкає у підліску вологих передгірних лісів на висоті від 600 до 1200 м далі на півночі ареалу і до рівня моря на півдні.
Довжина самиці 11 см, а самця 12,5 см. Птах має виражений статевий диморфізм. Самець зверху чорний з червоними чолом, нижньою частиною спини та крупом і оливковими маховими пір'ями; обличчя сіре, а знизу брудно-біле. Центральні хвостові пера довші. З іншого боку, самиця інтенсивно оливкова зверху, має сірувате обличчя і горло; знизу біла; хвіст менш витягнутий і клиноподібний.
Харчується фруктами та дрібними комахами. Під час токування самці співають, сидячи на вершині своєї території, і влаштовують покази на нерухомих горизонтальних гілках, літаючи вздовж них і петляючи взад-вперед. Самиці будують чашоподібне гніздо на деревах, де відкладають два-три яйця.
- ↑ BirdLife International (2016). Ilicura militaris: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 24 червня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- Snow, Barbara K. & Snow, D. W. (September 1985). Display and Related Behavior of Male Pin-tailed Manakins (PDF). Wilson Bulletin. 97 (3): 273—282. Архів оригіналу (PDF) за 10 грудня 2019. Процитовано 24 червня 2022.
| Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |