Маневрена оборона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мане́врена оборона — рухома оборона, вид оборони, мета якої — нанести противникові втрати, виграти час і зберегти свої сили при можливій втраті частини території.

Історія[ред.ред. код]

Маневрені форми боротьби у поєднанні з позиційними застосовувалися з прадавніх часів. Масштаби, способи організації і ведення маневрених бойових дій змінювалися відповідно до розвитку озброєння. До появи наприкінці 19 століття високоефективної вогнепальної зброї вони переважали над позиційними формами. У війнах початку 20 століття і особливо за часів 1-ої світової війні переважала позиційна оборона. Маневрені форми боротьби застосовувалися також на морі, коли потрібно було відбити удари потужніших морських сил противника. В цьому випадку з'єднання кораблів маневрували за оборонними мінними загородженнями, спираючись на мінно-артилерійські позиції.

На початку Другої світової війни в рамках стратегічної оборони дії деяких об'єднань носили характер маневреної оборони. Вони полягали в послідовному веденні оборонних боїв і битв на заздалегідь намічених, ешелонованих в глибину рубежах, у поєднанні з контратаками і контрударами. Це вимагало від кожного командувача (командира) ініціативи і уміння швидко маневрувати військами в цілях створення вигідних умов для ведення бойових дій. Рубежі оборони по можливості вибиралися (призначалися) за важкодоступними для танків природними перешкодами і мали приховані дороги відходу на них. На цих рубежах війська зазвичай створювали батальйонні і ротні райони оборони, що прикривали найважливіші напрямки. Проміжки між районами оборони прострілювалися кулеметним, артилерійським і мінометним вогнем. Танки використовувалися масовано на головному напрямку зазвичай в другому ешелоні (резерві) для удару у фланг і тил противникові, що наступав. Основні зусилля авіації прямували на заборону підходу танкових і моторизованих частин противника і для нанесення ним втрат. Тилові підрозділи, не пов'язані з безпосереднім забезпеченням бойових дій, завчасно відводилися в тил. Подальший рубіж займався резервами і заздалегідь відведеними частинами.

Війська при веденні маневреної оборони вимушували противника, що наступав, розвернутися, витратити час на організацію наступу, долати загороди під вогнем і, не доводячи бій до загальної атаки противника всіма силами, виходили з-під його удару. Частини, що займали перший рубіж оборони, відводилися під прикриттям призначених підрозділів з протитанковими засобами. На наступному оборонному рубежі відведені війська негайно створювали систему вогню і готувалися до відбиття атак противника. Перед відведенням своїх військ інколи проводилася коротка контратака спеціально створеним угрупуванням за підтримки вогню артилерії. Відведення військ на новий рубіж здійснювалося за узгодженням з сусідами, щоб не допустити охоплення противником флангів частин, що ведуть маневрену оборону.

По термінології деяких фахівців різних армій в сучасній війні передбачається ведення рухомої — мобільної оборони, принципи якої, по суті, не відрізняються від принципів маневреної оборони.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Радянська військова енциклопедія «ЛИНИЯ—ОБЪЕКТОВАЯ» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1978. — Т. 5. — С. 117-118. — ISBN 00101-134. (рос.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]