Манн (міф)
Манн, за словами римського письменника Тацита, був особою міфах про створення германських племен. Тацит є єдиним джерелом цих міфів.[1]
Тацит писав, що Манн був син Туїсто й прабатько трьох німецьких племен: інгевонів, ірмінонів й істевонів.[2] При обговоренні германських племен Тацит писав:
B давніх співах, - а німцям відомий тільки такий вид розповіді про минуле та тільки такі літописи, - вони славлять породженого землею бога Туїстона. Його син Манн - прабатько й праотець їх народу; Манну вони приписують трьох синів, за іменами яких, ті що мешкають поблизу Океану називаються інгевонами, посередині - герміонами, всі інші - істевонами; але оскільки давнина завжди доставляє простір для всіляких домислів, деякі стверджують, що у бога було більше число синів, звідки й більше число найменувань народів, як марси, гамбривіі, свеби, вандалії, і що ці імена справжні й давні.(Германія, Розділ 2)
Деякі автори вважають, що ім'я Манн у праці Тацита, походить від індоєвропейського кореня;[3][4] що є частиною прото-Індо-європейської релігії.
Імена Манн й Туїсто/Туїско, ймовірно, мають якесь відношення до прото-германського Манназ, «людина» й Тмваз, «Бог Тир».[5][6]
Манн знову став популярним в літературі у 16 сторіччі, після праць Аннія де Вітербо[7] та Йоханнеса Авентима[8], що зображають його початковим князем над Германією й Сарматією.[9]
У 19 сторіччі Ф. Норк писав, що імена трьох синів Манна можуть бути екстрапольовані як Інгуй, Ірмін та Істаєв або Ісціо.[10] Кілька вчених, як Ральф Т. Х. Гріффіт висловилися про зв'язок між Манном та імена інших стародавніх царів-засновників, таких як Мінос у грецькій міфології, й Ману, — в індуїстській традиції.[11]
Гвідо фон Ліст включив міф про Манна та його синів у свої окультні переконання, що згодом були прийняті до нацистських окультних вірувань.[12]
Див. також[ред. | ред. код]
- Ману (Індуїзм)
- Ман
- Аск і Ембла — перші люди в скандинавської міфології
- Манназ
- Тваштар (пор. з Туїсто)
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Publishers, Struik; Stanton, Janet Parker, Alice Mills, Julie (2 листопада 2007). Mythology: Myths, Legends and Fantasies. Struik. с. 234–. ISBN 9781770074538. Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 6 квітня 2014.
- ↑ Інтерфейс фонології/paraphonology і звуки німецької мови у часі, стор Пітер Ленг Раух Ирменгард 64,, 2008,
- ↑ «Слово і влада в середньовічній Болгарії», стор 167.
- ↑ Мітра-Варуна: есе на два індо-європейських уявлень, стор 87, Жорж Дюмезиль, зоні, 1988, «есе про двох індоєвропейських уявлень Жорж Дюмезиль. санскритське Ману (ім'я та ім'я загальне для „людини“), дав, зокрема, німецьких Маннус (-НН -, *- з — регулярно), міфічний предок німців».
- ↑ http://etymonline.com/index.php?term=man&allowed_in_frame=0 [Архівовано 27 вересня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ http://etymonline.com/index.php?term=Tuesday&allowed_in_frame=0 [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Німеччина і Священна Римська імперія: Том I: Максиміліан I до Вестфальського миру, 1493—1648, стор 110, Йоахім Уейл, Видавництво Оксфордського Університету, 2012
- ↑ Історик в епоху кризи: життя і творчість Йоганна Aventinus, 1477—1534, стор 121 Джеральд Штраус, Гарвардський Ун-Т, 1963
- ↑ Вільям Джонс, 1999, «сприйняття місце німецької мови в родині мови» в образи мови: шість есеїв про німецької орієнтації, Р9 ФФ.
- ↑ Populäre сайт mythologie, Götterlehre Одер Аллер Фелькер, стор 112, Ф. Норк, Шайбле, Рігер & Сеттлер (1845)
- ↑ «Класичний словник Індія: ілюстративний міфології, філософії, літератури, старожитностей, мистецтва, моралі, звичаїв і т. д. індусів», стор 383, Джон Гаррет, Хиггинботам і компанії (1873)
- ↑ Goodrick-Clarke, Nicholas (1992). The Occult Roots of Nazism: Secret Aryan Cults and Their Influence on Nazi Ideology. NYU Press. с. 56–. ISBN 9780814730607. Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 6 квітня 2014.