Мануйлівка (Маловисківський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Мануйлівка
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район/міськрада Маловисківський район
Рада/громада Мануйлівська сільська рада
Код КОАТУУ 3523183201
Облікова картка Облікова картка 
Основні дані
Населення 842
Поштовий індекс 26207
Телефонний код +380 5258
Географічні дані
Географічні координати 48°36′12″ пн. ш. 31°42′05″ сх. д. / 48.60333° пн. ш. 31.70139° сх. д. / 48.60333; 31.70139Координати: 48°36′12″ пн. ш. 31°42′05″ сх. д. / 48.60333° пн. ш. 31.70139° сх. д. / 48.60333; 31.70139
Середня висота
над рівнем моря
184 м
Місцева влада
Адреса ради 26207, Кіровоградська обл., Маловисківський р-н, с.Мануйлівка, тел. 4-53-44
Сільський голова Баранік Михайло Михайлович
Карта
Мануйлівка. Карта розташування: Україна
Мануйлівка
Мануйлівка
Мануйлівка. Карта розташування: Кіровоградська область
Мануйлівка
Мануйлівка

Ману́йлівкасело в Україні, в Маловисківському районі Кіровоградської області. Населення становить 842 осіб. Орган місцевого самоврядування — Мануйлівська сільська рада, до складу якої входить також с.Лутківка. Село виникло в к. 18 століття[1].

Історія[ред. | ред. код]

Село Мануйлівка Маловисківського району Кіровоградської області є центром Мануйлівської сільської ради, до складу якої також входить с. Лутківка. Розташоване у верхів’ї річки Мала Вись, що належить до басейну Південного Бугу. Територія Мануйлівської сільської ради лежить в південній частині Придніпровської височини, поверхня рівнинна, порізана ярами, балками та річковими долинами. В надрах виявлені значні запаси уранових руд одного з найбільших у світі Новокостянтинівського родовища, поклади бурого вугілля, здавна використовуються нерудні копалини – глина, пісок, камінь. Територія сільської ради багата на родючі чорноземи, в селі є кілька ставків.

Залюднена місцева територія була здавна – в селі трапляються випадкові знахідки: уламки кам’яних сокир з ознаками якісного шліфування та свердління доби бронзи, наконечники стріл скіфського типу, зброя князівської та козацької доби, уламки старої кераміки. На межах з сусідніми сільськими радами є два кургани залізного віку.

Утворення села пов’язане з освоєнням Маловисківщини українським козацтвом та формуванням тут Новосербської лінії укріплення за часів імператриці Єлизавети у 18 столітті. Дана територія до с. 18 ст входила до складу Запорозької січі, Задніпрських сотень лівобережної Гетьманщини. Під 1752 роком в джерелах згадуються у верхів’ях р. Мала Вись, в «байраках» Довгенькому, Густому, Ясеновому пасіки київських Михайлівського та Видубицького монастирів, «новомиргородського козака Лебединця».

Перша документальна згадка та статистична інформація в доступних писемних джерелах про населені пункти Мануйлівської сільської ради відноситься до 1787 року. У цей час в нашому краї за службу активно отримували земельні ділянки офіцери російського війська –дворяни. В «Описі до Атласу Катеринославського намісництва (изъяснение Новомиргородского уезда)» згадується земельна дача № 75 - «Д.(деревни) Манойловки капитана Крити», у якій тоді проживало 68 чоловіків та 70 жінок (всього 138 чол.), розмір дачі - 1248 дес. «удобной земли». Документального підтвердження походження назви села немає, можливо - від ймовірного імені «капітана Крити»: Мануйло, Мануїл. Місцеві дворяни – землевласники влаштували тут економію, збудували згодом досить великий і розкішний маєток. Поблизу дворянських господарств тулилися хатини місцевих селян – кріпаків.

В першій половині 19 століття село розвивалося і перебувало у складі Єлисаветградського, Бобринецького повіту Херсонської губернії. На картах його підписують: «Мануйловка (Маргаричева)». В середині 19 ст., в «Списку населених місць Херсонської губернії» 1859 р., с. Мануйлівка формально вже розділене на два окремі населені пункти з 30 і 24 дворами. Фактично єдине село Мануйлівка на 1856 рік було поділене між трьома власниками – капітаном артилерії Іваном Вікторовичем Лутковським (32 чи 30 дворів), поміщицею Котовічевою (14 дворів) та поміщиком Котовічем (10 дворів). В 1861 році місцеві кріпаки отримали волю та у власність - свої наділи середнім розміром бл. 4 дес. В другій половині 19 століття на території сучасної Мануйлівки на картах та в державній статистиці позначають два окремі населені пункти – Мануйлівка (Котовича) та Мануйлівка (Маргаричева), також вживаються назви «Обертасова», «Перша частина», «Друга частина». За «Списком населенныих мест Елисаветградского уезда Херсонской губернии на 1894 г.» «деревня Мануйловка 1-я часть (Маргаричева, Абертасова)» нараховувала 54 двори, 323 чол. населення; «деревня Мануйловка 2- я часть (Котовичева) с экономией Н.Ф. Мяновского»- 46 дворів, 233 чол. населення. Також поруч з Мануйлівкою згадується хутір Грохольського.

В 60- х роках 19 ст. на картах вперше позначають забудови під назвою «хутір Обертасова», згодом тут постане великий панський будинок, приміщення якого за радянської влади використовувалося під маслозавод в 30-60 –х роках 20 ст. та під плодово - консервний завод в 60-90- х роках. На початку 20 ст. цей будинок та територія поблизу села були частиною значних земельних володінь розміром бл. 5,5 тис. дес. графа польського походження Казимира Карловича Сцібор - Мархотського. Крупними місцевими землевласниками також були Н.Ф. Мяновський, Фон Мейстер, що придбав землі Грохольських. На 1916 р. в Мануйлівці 1-й частині (Маргаричева, Абертасова) нараховувалось 118 «наличных хозяйств», 570 чол. населення. З кінця 19 ст. тут діяв відділок церковно – приходської школи, а бл. 1909 р. була побудована земська школа, згадується й заклад торгівлі - «винна лавка». В селі Мануйлівка 2- частина (Котовіча) було 79 господарств, 290 чол. населення.

Під час подій революції та громадянської війни 1917-1921 років місцеві землевласники втратили свої володіння, в лютому 1918 р. в Мануйлівці вперше було проголошено встановлення радянської влади. За прихильність до більшовицьких ідей був убитий в 1918 р. місцевий житель Підопригора О.З., уродженець села Сінельник Г. М. в 1919 р. очолював "надзвичайну комісію" (НК) в м. Новомиргород та був членом більшовицького ревкому, за що також був убитий антибільшовицькими повстанцями. Жителі села у цей період були свідками жорстоких сутичок між більшовицькими частинами, німецько – австрійськими військами та армією УНР, загонами отамана Нестора Махна, генерала Денікіна, повстанцями Холодноярської республіки.

В 1921-22 роках в селі остаточно було встановлено радянську владу, тут діяла рада селянських депутатів, комітет бідноти, організатором якого був місцевий селянин Волощук Пилип. В системі адміністративного устрою УРСР після 1921 р. село Мануйлівка вже не поділялося на частини, а стало єдиним населеним пунктом, центром окремої Мануйлівської сільради. Колишні самостійні села - частини Мануйлівки стали кутками цього села з власними назвами – «Котовіча», «Маргаричева». Із закінченням громадянської війни в 1920-21 р. радянська влада роздала колишні панські землі місцевим селянам. На лівому березі Малої Висі, навпроти Мануйлівки, утворився новий населений пункт - Новокостянтинівка, який був окремим селом в 20-60-х рр.. 20 ст. у складі Мануйлівської сільради, але згодом - приєднаний до с. Мануйлівка. В 1921 році тут народився майбутній видатний педагог, послідовник В.Сухомлинського, заслужений учитель УРСР , краєзнавець Г.М. Перебийніс. В 1921-22 роках місцеві селяни пережили голод. В роки НЕПу жителі села господарювали родинами на власних земельних ділянках. В 1925 році незаможні селяни с. Мануйлівка утворили товариство «Поновлена праця». У 20-х роках в приміщенні Мануйлівської колишньої земської школи діяла початкова трудова школа на чолі з директором Пономарьовою Н.

В 1928 році в усіх тутешніх селах почалась колективізація – спочатку були утворені СОЗи : «Червоний пролетар» в Мануйлівці, ім. Калініна та ім. Дзержинського - в Новокостянтинівці. З переходом до політики «суцільної колективізації» насильницькими методами в Мануйлівці в 1930 р. було утворено колгосп імені газети «Комуніст», в Новокостянтинівці - колгосп «Червоний путіловець». Колективізація супроводжувалася «розкуркуленням», в ході якого цілі родини втратили землю та майно й опинилися в далекому Сибіру чи були вислані на околиці сіл. Є відомості й про активний опір колективізації в селі. В 1932 – 33 роках жителі сіл Мануйлівка, Новокостянтинівка, як і мільйони українських селян, стали жертвами сталінського Голодомору. Мануйлівка за невиконання плану хлібозаготівель була занесена на сумнозвісну «чорну дошку», восени 1932 р. місцеві активісти й комсомольці провели «викачку» продовольчих запасів селян у фонд хлібозаготівлі, прирікши людей на голодну смерть. За спогадами очевидців, від голоду померло близько половини сельчан, мали місце факти канібалізму та вбивства матерями своїх дітей.

В 1930-31 році приміщення панського маєтку в Мануйлівці було переобладнане під маслозавод, який працював тут до 1965 року. В другій половині 30-х років нове колгоспне життя поступово налагоджувалось, колективна праця стала більш продуктивною, достаток селян покращився. У цей час частина жителів села стали жертвами сталінських репресій, були розстріляні чи потрапили до системи ГУЛАГу. У 30 – ті роки продовжувала працювати Мануйлівська школа, яка була реорганізована з початкової у семирічну, а напередодні 1941 р. навіть у середню. В с. Новокостянтиніка в 1932 – 33 роках, в будинку «розкуркуленого» селянина Жука, було створено початкову школу, яка діяла до її ліквідації в 1966 році.

В роки Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр. жителі Мануйлівки мужньо воювали в лавах Радянської армії, пережили страхіття фашистської окупації. Під наглядом старости, поліцаїв вони важко працювали на окупантів на полях місцевого «господарського двору», прибиранні доріг взимку. Десятки молодих людей стали «остарбайтерами» - були насильно вивезені до Рейху на примусові роботи. Інші по кілька разів, ризикуючи життям, втікали з потяга до Німеччини. Близько 246 жителів Мануйлівки, Лутківки, Новокостянтинівки в 1941-45 рр. пішли на фронт, з них 153 загинули, 68 в роки війни нагороджені орденами і медалями. Прославились на фронтах уродженець Мануйлівки військовий льотчик Ф.І. Касьян, уродженець Лутківки артилерист І.Ф. Ладига. 13-го березня 1944 року бійці 33-го Гвардійського стрілецького корпусу, при підтримці 48-го стрілецького корпусу звільнили населені пункти сільради від фашистів. У ці дні на кладовищі с. Мануйлівка було утворено братську могилу радянських воїнів, які загинули у боях поблизу села в 1941, 1944 роках. Згодом, в середині 50- х років її урочисто було перенесено в центр села. Зараз встановлено особи 7-ми з 26- ти похоронених тут бійців.

Після Перемоги, ціною самовідданої праці місцевих жителів, були відбудовані і налагодили роботу місцеві господарства – колгоспи ім. газети Комуніст, «Червоний путіловець», Мануйлівський маслозавод. В 1946 – 47 роках до повоєнних нестатків додався голод. В 1950 році три місцеві господарства були об′єднані в один великий колгосп ім. 17 – ї партконференції, контора якого розмістилась в с. Мануйлівка. В 1955 році Олексієво - Лутківська та Мануйлівська сільські ради були об’єднані в одну – Мануйлівську, село стало її центром. В 1955 році в с. Мануйлівка було встановлено пам’ятник над братською могилою радянських бійців. В 60 – ті роки колгосп ім. 17 – партконференції серед інших господарств став одним з провідних у районі і спеціалізувався на вирощуванні і відгодівлі великої рогатої худоби, вирощуванні зернових і технічних культур. В кінці 60 – х років за сумлінну працю бригадир Синельник В. В. та доярка Касьян Л.Д. були нагороджені орденом Леніна, ще 5 колгоспників – орденами Трудового Червоного Прапора, в тому числі – голова колгоспу Чабан Г.Т."Історія міст і сіл УРСР" Значна частина прибутків колгоспу була направлена на розвиток соціальної сфери сіл Мануйлівки і Лутківка. В 1966 році завершено будівництво приміщення Будинку культури в с. Мануйлівка на 350 місць, до районного центру було прокладено дорогу з твердим покриттям (бруківку), розпочато будівництво колгоспної їдальні, лазні. До кінця 60 – х було повністю завершено електрифікацію будинків жителів сільської ради. В 1965 році Мануйлівський маслозавод було перепрофільовано в плодоовочево - консервний, якісна продукція якого постачалася до інших республік СРСР.

У 70- ті роки, в результаті реорганізації, було утворено колгосп ім. Щорса з центральною садибою в Мануйлівці, який під керівництвом голів Горщака Д.Л. та Ніколенка В.І. досяг значних успіхів у сільськогосподарському виробництві. В 1977 р. в селі було заново упорядковано територію навколо братської могили радянських воїнів, встановлено скульптуру Матері в скорботі. В 1983 році в Мануйлівці було споруджено нове сучасне приміщення восьмирічної школи, в якій почали навчатися й діти з сусідньої Лутківки. В 1991 школа стала середньою, а з 2001 – реорганізована на перший в районі навчально – виховний комплекс «ЗОШ - ДНЗ».

У 80- ті роки семеро жителів Мануйлівської сільської ради проходили службу в Афганістані, з них троє були нагороджені орденами Червоної зірки. В 1984 р. в Афганістані загинув у бою житель с. Мануйлівка прапорщик Сергій Водолазко, в 1987 р. на його честь названо головну вулицю села, створено сквер та споруджено пам’ятний знак. У 2-й половині 80-х рр. на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС працювали жителі села Клименко М., Дозор П., Бівзюк М., Геращенко В., Федоров В., Бахмач О., Фуніков В., Сєров С., Кілик І. 90 – ті роки пройшли для жителів Мануйлівки та Лутківки як період серйозних змін та випробувань. В ході аграрної реформи колгоспники стали власниками паїв, колгосп було реорганізовано на КСП. В 2000- х роках власники паїв утворили 2 господарства нового типу - СТОВ «Славутич» та «Довіра», 4 фермерські господарства. Згодом СТОВ «Довіра» припинило діяльність, частину місцевих паїв орендує СТОВ «Карат»1.

Освіта[ред. | ред. код]

Перші документальні відомості про заклади освіти в с. Мануйлівка відносяться до 1890 року, в якому тут вже діяла церковно - приходська школа грамоти. Згодом, бл.1909 року, в селі була побудована й розпочала роботу земська школа. В радянський період сільська школа зазнала реорганізацій і була початковою, семирічною, середньою дев'ятирічною, неповною середньою, а з 1991 - знову середньою школою. З 2001 р. на базі ЗОШ було створено навчальний заклад нового типу - Мануйлівський навчально - виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад"[2].

В 30-х - 60-х роках ХХ століття в с. Новокостянтинівка , яке тепер є частиною с. Мануйлівка, діяла Новокостянтинівська початкова школа.

Видатні особистості[ред. | ред. код]

В Мануйлівці (Новокостянтинівці) народився і навчався в школі майбутній видатний педагог, послідовник В. Сухомлинського, директор Маловисківської школи №3, краєзнавець Григорій Миколайович Перебийніс( 1922-2006) [3]. В с. Мануйлівка народився та навчався в школі видатний військовий - науковець, артилерист, професор Іван Федорович Ладига (1920-2010) [4]. с. Мануйлівка - батьківщина відомого військового лоьтчика, учасника радянсько - німецької війни, Федора Івановича Касяна.

Посилання[ред. | ред. код]