Мануїльський Дмитро Захарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дмитро Захарович Мануїльський
Дмитро Захарович Мануїльський

Emblem of the Ukrainian SSR.svg 7-й Перший Секретар ЦК КП(б)У Flag of Ukrainian SSR (1919-1929).svg
Час на посаді:
12 січня 1921 — 8 травня 1923
Попередник посада щойно заснована; Вячеслав Михайлович Молотов як Секретар ЦК КП України
Наступник Емануїл Йонович Квірінг

Час на посаді:
липень 1944 — 1952
Попередник Олександр Євдокимович Корнійчук
Наступник Анатолій Максимович Барановський

Народився 21 вересня (3 жовтня) 1883(1883-10-03)
с. Святець, Кременецький повіт, Волинська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 22 лютого 1959(1959-02-22) (75 років)
Київ, Українська РСР,
СРСР СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Політична партія КПРС
Релігія Атеїзм
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоної Зірки

Дмитро́ Захарович Мануї́льський (партійні псевдоніми — «Мефодій», «Фома», «Іван Безграмотний»; * 21 вересня (3 жовтня) 1883(18831003), с. Святець, Волинська губернія, Російська імперія (нині Теофіпольський район, Хмельницька область, Україна) — † 22 лютого 1959, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський комуністичний партійний діяч, секретар виконкому Комінтерну, голова делегації ВКП(б) в Комінтерні, один із провідників сталінської політики терору в апараті Комінтерну та закордонних компартіях (1928–1943), академік АН УРСР з 1945. Міністр закордонних справ УРСР (1944–1953).

Життєпис[ред.ред. код]

Могила Дмитра Мануїльського на Байковому кладовищі
Постамент пам'ятника Мануїльському у Києві. Березень 2014 року

Народився у селі Святець Кременецького повіту Волинської губернії у родині православного священика.

3 1903 навчався в Петербузькому університеті. Того ж року став членом РСДРП.

19051906 — займався агітаційно-пропагандистською діяльністю в Петербурзі.

1906 — за участь у Кронштадтському повстанні матросів заарештований і засуджений до 5-річного заслання в Якутії. Втік з Вологодської тюрми до Києва.

З 1907 — член Київського комітету РСДРП. Восени 1907 емігрував у Париж.

1911 — закінчив юридичний факультет Сорбонни.

Партійна діяльність[ред.ред. код]

19121913 — незаконно перебував у Петербурзі та Москві, згодом знову емігрував за кордон. Приїжджає з-за кордону в Російську імперію в 1917 (див. Пломбований вагон).

У травні 1917 після більшовицького перевороту 1917 — стає членом колегії Наркомату продовольства РСФРР.

З травня 1918 — заступник голови делегації РРФСР на мирних переговорах з Українською Державою.

12 червня 1918 — разом із Християном Раковським підписав умови попереднього миру з Українською Державою.

1918 — скерований ЦК РКП(б) для організації більшовицького руху в Україні. Деякий час був близький до фракції так званих федералістів у КП(б)У.

19191920 — член Всеукраїнського ревкому.

1920—1922 — народний комісар землеробства УСРР.

1920—1921 — учасник польсько-радянських мирних переговорів у Ризі.

З грудня 1921 — протягом незначного часу перший секретар ЦК КП(б)У, редактор газети «Комуніст».

19201923 і 19491952 — член Політбюро ЦК КП(б)У.

З 1924 — член президії, у 19281943 — секретар виконкому Комінтерну, голова делегації ВКП(б) в Комінтерні, один із провідників сталінської політики терору в апараті Комінтерну та закордонних компартіях.

14 липня 1944 призначений заступником голови Раднаркому УРСР і народним комісаром закордонних справ УРСР.

У квітні 1945 очолював делегацію УРСР на міжнародну конференцію у Сан-Франциско, що оформила створення ООН, та на Паризькій мирній конференції 1946. Брав участь у роботі перших сесій Генеральної асамблеї ООН, на яких виступав з промовами, спрямованими проти діяльності української еміграції.

1945—1946 — виступивши, ініціатором, ідеологом і керівником нової кампанії боротьби проти «українського буржуазного націоналізму», розгорнув широкомасштабну акцію з переслідування та цькування української інтелігенції, зокрема, найвідоміших тогочасних істориків Мирона Петровського та Івана Крип'якевича, письменників Олександра Довженка, Володимира Сосюри, Юрія Яновського, Максима Рильського та інших.

1946—1953 — заступник голови Ради Міністрів УРСР.

Похований у Києві на Байковому кладовищі (надгробок — бронза, граніт, скульптори О. П. Олійник і М. К. Вронський; встановлений у 1966)[1].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицкого. — К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.

Джерела[ред.ред. код]