Маньяра (озеро)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маньяра
Manyara
Маньяра
Вид на озеро з прилеглим парком
3°35′ пд. ш. 35°50′ сх. д. / 3.583° пд. ш. 35.833° сх. д. / -3.583; 35.833Координати: 3°35′ пд. ш. 35°50′ сх. д. / 3.583° пд. ш. 35.833° сх. д. / -3.583; 35.833
Розташування
Країна Flag of Tanzania.svg Танзанія[1]
Регіон Регіон Маньяра
Прибережні країни Танзанія Танзанія
Геологічні дані
Тип солоне, лужне, безстічне
Природоох. тер-я Lake Manyara National Parkd
Розміри
Площа поверхні 230 км²
Глибина макс. 3.7 м  м
Довжина 50 км  км
Ширина 16 км  км
Вода
Басейн
Вливаються річки Сімба (з півночі) та Макаюні (зі сходу)
Країни басейну Танзанія
Інше
Geonames 154848
Списки
d
Маньяра (озеро). Карта розташування: Танзанія
Маньяра (озеро)
Маньяра (озеро) (Танзанія)

CMNS: Маньяра у Вікісховищі
Озеро, скелі після заходу сонця.

Маньяра — мілководне озеро у частині Великої рифтової долини в Танзанії.[2] Описане Ернестом Хемінгуеєм[3] як "наймиліше [озеро] ... в Африці," також відрізняється різноманіттям ландшафтів та дикої природи.

З-поміж 329 км² національного парку «Лейк-Маньяра», лужні води озера (pH яких приблизно 9.5[4]) займають 231 км², хоча як площа, так і pH можуть різко змінюватися залежно від сезону, а у довгі посушливі періоди значні площі мулу виходять на поверхню.[4] Будучи відомим переважно через бабуїнів, озеро та його прилегла територія є також місцем проживання для травоїдних тварин, таких як бегемоти, імпали, слони, гну, африканські буйволи, африканські бородавочники та жирафи. Великі фікуси та махагоні, які можна побачити у лісах біля самих воріт парку, живляться підземними джерелами, що постійно поповнюються з кратерних плато над басейном озера. На південь від озера можна побачити масиви акацій. Хоча леопарди там у великій кількості, їх важко помітити, так само як і інших хижаків парку, зокрема левів.

Озеро є цінним джерелом для орнітологів, адже на його території можна спостерігати близько 300 видів перелітних птахів, зокрема фламінго та сіроголову альціону.

При тому, що вхід до парку і вихід сполучені, дорога через національний парк фактично є петлею, яку можна об'їхати машиною за кілька годин, а при повільнішому об'їзді можна спостерігати за багатою та різноманітною флорою та фауною. Круті відкоси Великої рифтової долини утворюють визначну пам'ятку природи та є гармонійним доповненням до озера.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. GeoNames — 2005.
  2. Foster, A. and C. Ebinger and E. Mbede and D. Rex (August 1997). Tectonic development of the northern Tanzanian sector of the East African Rift System. Journal of the Geological Society 154 (4): 689–100. 
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 24 квітень 2012. Процитовано 25 вересень 2010. 
  4. а б Hughes, R. H.; Hughes, J. S. (1992). A directory of African wetlands. UNEP. с. 255.