Мар'ївка (Баштанський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Мар'ївка
Вигляд села Мар'ївка.jpg
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район/міськрада Баштанський
Рада/громада Мар'ївська сільська рада
Код КОАТУУ 4820683401
Основні дані
Засноване 1823
Населення 923
Площа 0,8 км²
Густота населення 1118,75 осіб/км²
Поштовий індекс 56174
Телефонний код +380 5158
Географічні дані
Географічні координати 47°10′10″ пн. ш. 32°15′02″ сх. д. / 47.16944° пн. ш. 32.25056° сх. д. / 47.16944; 32.25056Координати: 47°10′10″ пн. ш. 32°15′02″ сх. д. / 47.16944° пн. ш. 32.25056° сх. д. / 47.16944; 32.25056
Середня висота
над рівнем моря
10 м
Місцева влада
Адреса ради 56174, с. Мар'ївка, вул. Шкільна, 27б, тел. 9-57-25
Карта
Мар'ївка is located in Україна
Мар'ївка
Мар'ївка
Мар'ївка is located in Миколаївська область
Мар'ївка
Мар'ївка

Ма́р'ївка — село в Україні в Баштанському районі Миколаївської області. Рівновіддалене від районного (Баштанка – Мар’ївка – 37 км) та обласного (Миколаїв – Мар’ївка – 35 км) центрів. Селом пролягає автотраса республіканського значення МиколаївДніпропетровськ.

Мар’ївка – центр Мар’ївської сільради, кількість мешканців – 923, дворів – 317. Орган місцевого самоврядування — Мар'ївська сільська рада. До Мар’ївської сільради належать села Виноградівка – 1314 жителів, дворів – 402, Нове Життя – мешканців – 40, дворів – 29, Новомар'ївка – 53 особи, дворів – 29. Усього на території сільради 760 дворів, населення – 2324 особи.

На території сільради знаходяться СТОВ «Авангард» – вирощування сільськогосподарських культур; ВАТ «Виноградівське» – вирощування сільськогосподарських культур; ПП «Малицький Агро» – розведення та відгодівля свиней; 6 фермерських господарств, 7 господарств-одноосібників; діють дві загальноосвітні школи (ЗОШ) І-ІІІ ступенів – Мар’ївська та Виноградівська; Мар’ївський дитячий навчальний заклад (ДНЗ) «Калинка», Виноградівський ДНЗ «Барвінок»; Мар’ївський фельдшердсько-акушерьский пункт (ФАП) та Виноградівська амбулаторія; торгівля здійснюється у 15 приватних магазинах, в т.ч. продуктових – 9, промислових – 5, інших – 2.

На території сільради діє Виноградівський психоневрологічний інтернат. Працюють Виноградівське поштове відділення зв’язку. Є приватна пекарня.

Заклади культури: бібліотеки – 2 (в с. Мар’ївка та в с. Виноградівка), музеї – 2 (кімната бойової слави у Мар’ївський ЗОШ І-ІІІ ступенів та музей С.П. Бойченка у Виноградівській ЗОШ), в с. Мар’ївка працює Будинок культури.

Географія[ред.ред. код]

Село розташоване на лівому березі річки Інгул, яка є окрасою села та відіграє важливу роль у житті мешканців: завдяки річці у селі є прісна вода та риба.

Найперша згадка про цю місцевість трапляється у працях давньогрецького історика Геродота. Згідно з його записами у Інгулі було безліч риби. Ріка була глибокою та повноводною, місцями сягала глибини 5-6 сажнів (10,67-12,80 метрів). На берегах росли густі ліси з кущами.

До середини ХХ ст. річка у межах села була красивим плесом, чистим від очерету. Але після того, як у 50-х роках ХХ ст. плавні розорали під колгоспний город, річка швидко замулилась, заросла очеретом і рогозою.

На південний захід від с. Мар’ївки розташоване урочище Мар’їн гай.

Площа Мар’ївки становить 0,8 км².

Історія села[ред.ред. код]

На місці, де тепер знаходиться Мар’ївка, був зимівник Івана Сушка (1778 р.) Хутори, котрі виникли тут пізніше, належать до с. Михайлівка (нині Михайло-Ларине). Цим пояснюється перша назва — «хутори Михайлівські» (1809-1820 рр.), яка в подальшому стала неофіційною назвою села.

Село Мар’ївка було засноване у 1820-30 рр. поміщиком Папенгутом Петром Івановичем, який привіз із собою шістнадцять сімей кріпаків з села Ришки Орловської губернії Кромського повіту Нікольської волості, частину з яких виміняв на собак, а частину виграв у карти. Окрім них у селі з’явилися переселенці з Курської, Полтавської та Чернігівської губерній.

Папенгуту П.І. належало 3146 десятин землі. У 1858 р. в селі було 58 дворів, 354 особи, в т.ч. чоловіків – 185, жінок – 169. У цей час з’явилися допоміжні відантропонімні назви Папенгута (Папенгутова) та Мар’ївка. Згодом назва Мар’ївка стала офіційною.

Станом на 1886 рік у селі Балацківської волості мешкало 462 особи, налічувалось 77 дворових господарств, існувала лавка[1].

Перші мешканці Мар’ївки (ті кріпаки, яких Папенгут П.І. виміняв на собак) на прізвища Леонов, Літвінов, Орлов, Жуков, Нікіфоров, Страхов оселилися на вулиці, яка нині називається на честь М.В. Будюка. Однак у народі (від дня заснування і аж до 1957-1958 рр.) ця місцина у селі називалася «собачки» — у пам’ять про кріпаків, яких поміщик Папенгут виміняв на собак.

Після переїзду нові мешканці розпочали будувати житло. Каменю спочатку тут не знаходили, тому будували так: забивали в ґрунт чотири стовпи (за розмірами будинку), від стовпа до стовпа ставили у 2 ряди очерет, який косили на річці. Між рядами очерету накидали глину, очеретяні стіни обмазували глиною. Дах робили з очерету. В печах та плитах топили очеретом, кураєм, різним бур’яном. Це ж паливо використовували і влітку, коли на подвір’ях будували плити (кабиці), оскільки готувати їжу в будинках було надто парко.

Пізніше на східній околиці села знайшли поклади каменю. Розчищали його лопатами, видовбували ломами та сокирами. Це місце і досі в селі відоме, як «розчища». З цього каменю закладено фундамент панського будинку та господарських будівель. Стіни поміщицького будинку були збудовані з пиляного каменю, завезеного спеціально для будівництва.

У 1880 р. в селі 1081 десятина землі належала графу Стембокфермеру Василю Івановичу.

У 1880 р. було засновано земську однокласну школу. У 1886 р. в селі було 77 дворів, мешканців – 462.

Панський будинок і стіну розібрали на побудову своїх будинків, довго стояв фундамент панської стіни (до 50-60 рр. ХХ ст.). Залишки стіни розібрали на побудову своїх будинків жителі Нового Життя та Новомар’ївки (друга бригада колишнього колгоспу). Розбивали стіну молотами, камінь возили підводами.

Маєток останнього пана Соковніна Олексія Миколайовича було збудовано у найкращий частині села (за 100-150 від річки Інгул, займав сучасні вулиці ім. С.П. Бойченка та М.В. Будюка). Добре спланований, маєток відзначався особливими зручностями. Будинок був двоповерховий, кам’яний, критий цинком. Вікна першого поверху були низько над землею, заґратовані. З першого на другий поверх вели дерев’яні сходи. По обидва боки сходів стояли дерев’яні діжечки з квітами. На стику сходів під час підйому на другий поверх стояв портрет, на якому була зображена в повний зріст поміщиця Марія Річардівна Соковніна. У вітальні стояли шафи для одягу, дзеркала, крісла. В опочивальнях стояли дерев’яні ліжка, крісла. На стінах висіли портрети.

Багато томів налічувала бібліотека, яка знаходилась на другому поверсі, над білою (панською) кухнею.

Дворові доглядали велику оранжерею. Біля будинку був квітник, де росли пишні кущі бузку та троянд. Перед будинком були висаджені два ряди абрикосів. Від будинку вниз до річки був висаджений сад, за яким добре доглядав садівник, який жив у будинку на території маєтку. У саду були альтанки, лавки для відпочинку, гарно оформлені алеї.

Панське господарство було велике: 10-12 корів, свині, воли, 6 пар коней (пара виїзних), кури, гуси, качки. Отару овець доглядав пастух-татарин.

У 1919 р. під час громадянської війни південь України був окупований армією Денікіна А.І. Цього року поміщицю Соковніну Марію Річардівну було жорстоко вбито. Панський будинок і стіну розібрали на побудову інших будинків, а фундамент стіни панського дому довго не чіпали — аж до 50-60 рр. ХХ ст. Залишки стіни розібрали на побудову своїх будинків жителі сел Нове Життя та Новомар’ївки (друга бригада колишнього колгоспу). Розбивали стіну молотами, камінь возили підводами.

Радянська влада[ред.ред. код]

Після громадянської війни селяни отримали по 2 десятини на кожного члена сім’ї, але не могли обробити ці наділи через браком техніки, тому здавали їх в оренду. Але це не покращило становища. У багатодітних сім’ях часто не було хліба, їжу готували надто просту – затирка (молочний суп з молока та тіста, яке розтирали руками або за допомогою сита), суп, мамалига. Основним взуттям були постоли, які шили самі з телячої шкіри.

Після встановлення радянської влади у січні 1918 р. замінили старосту села: замість заможного Василя Костенка обрали бідняка Кузьму Івановича Кравченка.

У 1920 р. в селі було 155 дворів, мешканців – 1012 осіб, чоловіків – 499, жінок – 513. У цьому ж році 26 липня був організований КНС (Комітет незаможних селян), в який входило 285 членів – чол. 137, жін. – 148. Їм було відведено 1203 дес. землі. Головою обрали Захара Страхова.

29 вересня 1922 р. в Мар’ївці було організовано с/г артіль «Досвітні вогні», до якої увійшли 9 членів, їм було відведено 90 десятин землі.

6 травня 1923 р. в селі було створено с/г кооперацію. Цього ж року працювала школа, в якій навчалось 32 учні.

Перший колгосп (спершу називався «Перемога», пізніше був перейменований в колгосп ім. М.С. Хрущова) був організований у 1929 р. До його складу ввійшли 22 двори найбіднішого селянства, якого у селі була більшість. Аби вижити їм було простіше вступити до колгоспу. Незначна кількість заможних селян й надалі господарювала окремо, розраховуючи тільки на власні сили, а не на найманих працівників. Зазвичай, основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість.

Колективізація та голомор 1932-1933 рр.[ред.ред. код]

На початку 1930 року хвиля розкуркулення докотилась до Баштанського району. У сусідніх селах Інгулці та Новий Данциг (сучасна Виноградівка) у значної кількості заможного селянства було конфісковано та передано до колгоспу худобу та реманент. В Мар’ївці таких виявилось мало, оскільки село було бідне. Над всіма заможниками села висіла загроза «розкуркулення» та примусовий перехід в колгосп. Одними з перших позбулися своїх господарств родини Горовенків, Костенків, Терентієвих. Були такі селяни, які чинили опір і не хотіли примусово переходити в колгосп. Пізніше їх було заарештовано. Так Дорошенко Іван Гнатович, 1902 р.н. був арештований 01.02.1933 та засуджений за ст. 54-10 КК УСРР до ув’язнення в концтаборі на 3 роки.

У 1931 р. заможні селяни після «розкуркулення» створюють колгосп «ОСОВІАХІМ».

На початку 1932 р. представники КНС разом з уповноваженими з Баштанки і Миколаєва забирали в першу чергу у більш-менш заможних селян все їстівне: невеликий запас зерна, крупи. Не залишили ні картоплі, ні сушених фруктів, ні овочів. Почався голод. Їли все, що можна було їсти, аби вижити. Людей рятувала річка. Ловили рибу, на щастя її водилося багато. Смажили, варили юшку. Було легше тим сім’ям, у кого була корова, але таких було небагато. Люди ходили голодні та опухлі. Були смертельні випадки, переважно серед неповнолітніх дітей, на яких найбільше впливало постійне недоїдання.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Ветерани та учасники Другої світової війни (1975 р.) Верхній ряд (зліва направо): Рижик Л.І., Безсмертний А.І., Леонов А., Маслюк В.М., Кудряшов С.Я., Александров І.С., Літвінов Ф.П., Старостенко Ф.П., Корчемаха В.І., Орлов П.А., Лященко В.М., Колесник К. Середній ряд: Нікіфоров М.О., Нікіфоров І.П., Парій С.О., Кучерява О.К., Ковтун Р.Я., Терентієв М.М., Євтухов П.Ф., Давидов І., Федощенко М., Леонов М.О., Сокол Ф., Шаманський Ф.С. Нижній ряд: Жуков Г., Єфімов А.К., Старостенко М.К., Степанець Є.С., Петляєв М.О. (парторг), Москот Г.П., Ковтун Д.Я., Корчемаха П.І., Старостенко М.Я., Аненков М.

Звістка про початок Другої світової війни застала більшість жителів с. Мар’ївки в степу на польових роботах. Новину почули по радіо, що знаходилося на станції Лоцкине, оскільки колгоспні поля були біля самої залізниці.

У перших числах липня 1941 р. чоловіків почали забирати до армії. Спочатку забрали 80 осіб. У перших числах серпня в м. Миколаєві сформувався добровільний кавалерійський корпус у 1000 шабель. Це були добровольці-учасники громадянської війни, багатьом із них було за 40, але кожен вважав себе солдатом у ці тривожні дні. Двоє жителів села вступили до цього корпусу, який пізніше увійшов до складу кінної армії Бєлова П.О.

Із спогадів: У селі фашисти з’явилися в середині серпня. Їхали сучасними вулицями ім. Будюка та ім. Бойченка мотоциклами і танками. Зупинилися біля річки. Стали купатися. Багато їх було. Усі високого зросту із закоченими рукавами. Дуже реготали, деякі сіли їсти. Селяни, переважно жінки та діти, сиділи у льохах. Довго німці не були, поїхали далі. Територія села була тимчасово окупованою 2,5 роки. Під час окупації усі роботи на полях виконували люди похилого віку, жінки та підлітки. Тягловою силою були коні, воли, один трактор «Фордзон», гарби, вози. До сівби зернових зорану землю розрівнювали за допомогою корів.

У Другій світовій війні брали участь 170 мешканців села, із них 39 загинули смертю хоробрих, 69 нагороджено орденами і медалями.

Терентієв Микита Андрійович

У будинку сучасної пекарні Гевора Папікяна був млин. Мірошником працював Микита Андрійович Терентьєв. У селі його ласкаво називали дід Микишка. Це був лагідний, дуже добрий чоловік. Він, як міг, допомагав багатодітним сім’ям – коли зерном, коли борошном. Дідусь Микишка за стовбур осокора, який приїжджі люди взяли на ярмо для волів, виміняв мішок жита. Змолов і роздавав вдовам – кому на коржі, кому на затирку. Якщо не було можливості дати борошна, сам пік коржі, ніби собі, а тоді віддавав жінкам для дітей, які сиділи голодні, бо їх матері цілими днями були на полі.

Однак, чи то не всім односельцям до вподоби були дії Микити Андрійовича, чи то позаздрив хтось, але про його таємну підтримку дізналися німці, прийшли до нього та сильно побили. Після цього дід Микишка, побоюючись чергового доносу, з великою обережністю, тільки зі своїми родичами та близькими знайомим, ділився продуктами.

Мужність і витримку виявила Маслюк Єфросинія Пилипівна, коли вирішила допомогти пораненим та голодним радянським бійцям, які воювали на околицях села, захищаючи його від фашистів. Зваривши курячий бульйон вона відправила свого восьмирічного сина Володю передати їм гарячу їжу.

Визволяла село 9-та гвардійська козача кавалерійська дивізія у складі 4-го гвардійського Кубанського козачого кавалерійського корпусу. Весною 1944 р. 3-й Український фронт до складу якого входив 4-й гвардійський Кубанський козачий кавалерійський корпус проводив Березнігувато-Снігурівську операцію. Дві перешкоди були на шляху наших бійців – це жорстокий опір фашистів і непролазна багнюка.

Степанець Євдокія Степанівна

16 березня 1944 р. зранку німецькі літаки бомбардували село, люди сиділи в льохах, деякі в хатах.

З боку села Виноградівки на Мар’ївку насувався незвичайний гуркіт, постріли, крики. Це наступали радянські війська. Першим на сучасній Баштанській вулиці з’явився радянський танк, за ним ішла піхота.

Частини підрозділів 9-ї гвардійської козачої кавалерійської дивізії 4-го гвардійського Кубанського козачого кавалерійського корпусу були відрізані від основних бойових сил. Недалеко від с. Мар’ївка зав’язався запеклий бій радянський солдат з німцями. Фашисти, відчуваючи неминучу загибель, відчайдушно рвалися до переправи через Інгул. Було багато поранених радянських солдат, які лежали у протитанкових ровах, окопах.

Неабияку сміливість проявила жителька села Степанець Євдокія Степанівна. Дув пронизливий вітер, мрячив холодний дощ. Переправа на інгульському мосту була забита відступаючим ворогом. Кулеметні та автоматні кулі дзижчали над головою, а Євдокія на простому човні переправляла радянських бійців на правий берег Інгулу. Вони поспішали, бо щойно дізналися про запланований розстріл мирних жителів села Інгулки. Вчасно перевезені Євдокією Степанівною бійці з’явилися так раптово з тилу, що вороги не встигли втекти. Багато мешканців Інгулки було врятовано.

Не зважаючи на холод, дощ, бездоріжжя Мар'ївка була звільнена 16 березня 1944 р. завдяки мужності радянських бійців.

Повоєнна відбудова села[ред.ред. код]

Повоєнне життя супроводжувалось великим фізичним навантаженням, що стало наслідком розрухи, нестатків, голодом 1946-1947 рр., суворих сталінських законів.

У колгоспі ім. М.С. Хрущова було 2 трактори, 12 пар коней; в колгоспі «ОСОВІАХІМ» – один трактор. Під час оранки частково використовували корів: за їх допомогою розрівнювали зорану землю.

Сіяли зерно вручну. Косили косарками та косами. На току працювала молотарка. Тут було багато дорослих, яким допомагали діти-підлітки. Одні подавали до барабану снопи пшениці та жита, інші відгортали зерно подалі від соломи. Діяла віялка, на якій зерно очищали від полови. Солому відвозили на ферму де розподіляли серед селян: солома йшла на годівлю худобі.

Труднощів завдав голод 1946-1947 рр. Не було хліба. Люди підбирали колоски після зібраного врожаю, розривали нори мишей на полях, забирали у них заховані зернятка. Крали потрошку на току під час роботи: наприкінці дня виносили зерно в кишенях, а тоді крадькома та переховуючись поспішали додому, щоб не зустріти об’їждчика чи бригадира.

На території Виноградівки (тоді Новий Данциг – німецька колонія) до війни було підсобне господарство Миколаївського льотного училища ім. С.О. Леваневського. Коли німці окупували територію села, тут був табір радянських військовополонених, а після визволення від німців – табір німецьких полонених. Обидві групи полонених вирощували городину, зазвичай картоплю. Її зберігали в кучугурах (кагатах), які вкривали для довгого зберігання. В кагатах картопля мерзла, її викидали. Жителі Мар’ївки, Доброї Криниці, Лоцкиного ходили до Виноградівки по мерзлу картоплю. Збирали ту, що викинули на смітник, а то і з кагат брали, приносили додому, розморожували, мили, сушили, це був чорний мерзлий крохмаль. Такого ж кольору були із нього коржики. Варили суп з такою картоплею, він мав неприємний запах. Часто виручав малай — каша з кукурудзяного борошна. Постійно на столі був гарбуз – печений або каша. На городах росло багато пасльону. Ним обідали на городі, збирали, сушили на зиму. Цукру не було. Тому, наприклад, компот варили з цукрового буряка: спочатку виварювали його у воді, витягали шматочки, а у відвар засипали сухі фрукти. У такому компоті відчувався нудний запах буряка.

У 1949 р. колгосп «ОСОВІАХІМ» і «Червоний степ» об’єднуються і дістають назву «Перемога». На полях вирощували зернові: пшеницю, ячмінь, жито, овес, кукурудзу, просо. А потім за вказівкою «зверху» стали вирощувати бавовну. Її висівали, обробляли, а коли наставав час збирання, всі дорослі, діти (навіть найменші учні школи) брали участь у збиранні бавовняних коробочок.

Рівень життя колгоспників був дуже низьким. Грошової оплати праці колгоспників не було. За відпрацьовані трудодні одержували зерно, овочі, фрукти. Для ведення домашнього господарства колгоспникам завозили солому, інколи виписували силос (якщо його було вдосталь).

Економіка села в 1950-1980 роки[ред.ред. код]

У 1958 р. до колгоспу ім. М.С. Хрущова було приєднано колгосп «Перемога» (с. Новомар'ївка). Об’єднаний колгосп дістав назву «Перемога», а мешканці (с. Новомар'ївки) стали другою бригадою цього колгоспу.

Кінець 1958 - початок 1960 років стали визначними у житті села: у Мар’ївці з’явилася електроенергія та радіо.

У 1963 р. колгосп «Перемога» перейменували на колгосп «Авангард».

У 1964-1966 рр. у колгоспі побудували два корівники та свинарник.

У 1966 р. колгосп «Авангард» став переможцем в соцзмаганні з виробництва продуктів тваринництва серед господарств району.

У 1950-60 рр. у селі працював магазин, в якому можна було придбати тканину, посуд, продукти, мило. Двічі на тиждень можна було купити гасу, потреба в якому зросла відколи у продажу з’явилися керогази. Працював медпункт. Селяни користувалися також послугами Інгульської лікарні. Популярною у селі була сільська бібліотека.

Єдиним джерелом зв’язку зі світом були газети та журнали, які передплачували жителі села. Їх своєчасно приносив листоноша з Виноградівського поштового відділення, бо в Мар’ївці свого не було.

Усі досягнення у створенні матеріальних цінностей були наслідком наполегливої самовідданої праці колгоспників. А тому найбільшим багатством села були люди: за високі показники в роботі селяни були відзначені орденами та медалями, зокрема орденами Леніна та Трудового Червоного Прапора – механізатор Плохий Анатолій Назарович, орденами Трудового Червоного Прапора – доярка Чала Поліна Дем’янівна та агроном Бабешко Володимир Іванович, орденом Трудової Слави 3-го ступеня – механізатор Костенко Віктор Дмитрович, орденами «Знак Пошани» – пташниця Кірток Варвара Федорівна, голова сільради Орлова Надія Василівна, водій Орлов Олександр Петрович.

Незалежна Україна[ред.ред. код]

З проголошенням незалежності України розпочалися реформи в господарстві. Колгосп було розформовано, землю розділено на паї, здано в оренду, визначено майнові паї.

Освіта і культура[ред.ред. код]

Будівля старої школи

1880 р. засновано земську однокласну школу, в якій навчалось 13-17 учнів. Землевласник – граф Стембокфермер.

1912 р. в селі діяла одна школа.

1923 р. діяла одна школа, в якій навчалося 32 учні.

1928 р. діяли дві трудові школи, в яких навчався 91 учень, школа лікнепу (ліквідації неписьменності).

Будівля школи була збудована в 1909 р. Згодом добудовано два класи. У 1960 р. Мар’ївська школа переходить на восьмирічну програму навчання. До цього часу до старої будівлі було добудовано ще дві класні кімнати. Дещо пізніше толокою батьки та вчителі побудували приміщення майстерні для проведення уроків трудового навчання. У 1960 р. школа стає восьмирічною.


Місцевий клуб

Через Мар’ївську школу пройшло багато вчителів. Працювали в ній колишні випускники, було чимало приїжджих. Деякі з них залишилися в селі. Завівши сім’ї, вони пропрацювали багато років, зробивши неоціненний вклад в розбудову школи, вдосконалення навчального процесу, виховання нових поколінь жителів Мар’ївки.

У 1992 р. в селі була збудована нова двоповерхова школа.

В архівних даних є запис про те, що у 1928 р. у Мар’ївці був сільбуд (скорочення від «сільський будинок». Це була звичайна сільська хата, де молодь проводила своє дозвілля. Новий клуб збудували в 50-ті роки. У 50-60 рр. пересувна кіноустановка демонструвала фільми, працювали гуртки художньої самодіяльності, відбувалися виступи місцевих аматорів, які організовували концерти для односельців.

Відомі уродженці села[ред.ред. код]

Бойченко Семен Петрович – перший рекордсмен з плавання.

Будюк Микола Васильович – Герой Радянського Союзу.

Архітектурні пам’ятки[ред.ред. код]

В с. Мар’ївка – будівля старої школи (тепер церква).

В с. Виноградівка – приміщення православної церкви (колишня німецька кірха).

В с. Мар’ївка – пам’ятник загиблим воїнам у роки Другої світової війни, пам’ятний знак (Козаче поле) загиблим воїнам у роки Другої світової війни.

В с. Нове Життя – пам’ятний знак загиблим воїнам у роки Другої світової війни.

Визначні події[ред.ред. код]

2 листопада 1984 року відбулась зустріч жителів с. Мар’ївки з козаками-ветеранами 4-го гвардійського Кубанського козачого кавалерійського корпусу (4 ГКККК), які в березні 1944 р. визволяли с. Мар’ївку від німецько-фашистських загарбників. Повторно ветерани цього з’єднання відвідали село 1994 р.

30 квітня 2009 р. в приміщенні місцевої школи було відкрито музей С.П. Бойченка.

До 195-річчя села Мар’ївка вкінці 2015 р. вийшла документальна книга «Наш рідний край, домівка мила. Історія села Мар’ївка». Автором книги є вчителька місцевої школи Кірток Валентина Василівна, яка протягом багатьох років збирала матеріали. Вона побувала в архівах, розпитала та записала розповіді старожилів села, доповнила книжку своїми спогадами та спостереженнями.

8 січня 2016 р. в с. Мар'ївці відбулась презентація цієї книги.

Література[ред.ред. код]

  • Важливі поселення Європейської Росії. Випуск VІІІ. С.-Петербург, 1886 р.
  • Матеріали по оцінці земель Херсонської губернії, т. 6 Херсонський уїзд, Херсон 1890 р.
  • Наш рідний край, домівка мила. Історія села Мар’ївка. Миколаїв: Вид-во Ірини Гудим, 2015. – 148 с.
  • Пономарева Е.В. Легендарные имена. Соковнины. – Николаев: Изд-во Ирины Гудым, 2010. – 56 с.
  • Требух О. Походження назв поселень Баштанщини, «Голос Баштанщини», 14 грудня 2013 р.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.