Маракуя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Маракуя
Passionfruit and cross section.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Мальпігієцвіті (Malpighiales)
Родина: Passifloraceae
Рід: Пасифлора (Passiflora)
Вид: Маракуйя
Біноміальна назва
Passiflora edulis
John Sims, 1818
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Passiflora edulis
EOL logo.svg EOL: 584518
IPNI: 321964-2
ITIS logo.svg ITIS: 22223
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 78168

Мараку́я, або страстоцвіт їстівний, або пасифлора їстівна, або гранадила пурпурна (Passiflora edulis, порт. Maracujá) — вид рослин роду Пасифлор. Таку ж назву мають плоди цієї рослини (їх також називають плодами пристрасті та пешенфрутами, від англ. passion fruit).

Кисло-солодкий сік плодів маракуї має тонізуючі властивості (зазвичай змішується з апельсиновим соком, додається до йогуртів і т. п.), а також використовується в фармацевтиці та косметиці.

Всього нараховується понад 400 видів страстоцвітів, більшість з яких вирощують як декоративні.

Усталений в українській мові наголос на передостанній склад «мараку́я» насправді неправильний, оскільки слово походить з індіанських мов тупі-гуарані, в яких наголос падає на останній склад. Точнішою назвою була б «маракуя́». Закорінившись в українській мові, назва прийшла, ймовірно, як і сам продукт, через Польщу.

Передісторія[ред.ред. код]

Маракуя родом з Бразилії. Англійці і французи її називають «passion fruit» («фрукт пристрасті»), в той час як самі бразильці підкреслюють, що назва «плід пристрасті» зовсім не пов'язана з амурними справами, як може здатися на перший погляд: мають на увазі страсті Христові, Оскільки квіти пасифлори (а до однойменної родини належить ця рослина) своїм виглядомом нагадують терновий вінець. Сучасні плантації вирощування маракуї сконцентровані в основному в Південній і Центральній Америці, Новій Зеландії, і на Гаваях.

Опис плоду[ред.ред. код]

У залежності від сорту, плоди бувають жовтого або фіолетового кольору, з жорсткою гладкою і хвилястою поверхнею. Усередині ховаються їстівні насінини, жовта оболонка яких має кислий смак і особливий аромат.

Вибір[ред.ред. код]

Переважно вибирають фрукти з гладкою блискучою поверхнею, але солодший смак мають плоди з шорсткою, потрісканої шкірою. Така шкіра виглядає зів'ялою, що зовсім не свідчить про зіпсованість плоду. Стиглі плоди мають насичене забарвлення, характерне для даного сорту.

Зберігання[ред.ред. код]

Для повного дозрівання достатньо залишити фрукти при кімнатній температурі: не випадково транспортують маракуї на стадії недостиглих плодів. Стиглі плоди можна зберігати в холодильнику максимум один тиждень.

Вживання[ред.ред. код]

Кисло-солодкий сік плодів маракуйї має високі тонізуючі властивості (зазвичай змішується з апельсиновим соком, додається до йогуртів), а також використовується у фармацевтиці та косметології. Зазвичай маракую вживають у свіжому вигляді, але нерідко її плоди використовують для приготування соусів, начинок, лікерів. Плід слід розрізати навпіл і їсти його м'якуш ложкою. Як соус м'якоть плодів дуже добре поєднується з морозивом. Щоб позбутися кісточок, загорніть плід в марлю і витисніть сік.

Корисні властивості[ред.ред. код]

Маракуйя має проносну властивість і покращує роботу кишківника, сприяє виведенню з організму сечової кислоти і є жарознижувальним засобом. Рекомендується вживати цей фрукт при захворюваннях печінки, сечовивідних шляхів та низькому тиску. Сік маракауйї діє заспокійливо і поліпшує сон. Однак маракуя не рекомендується людям, схильним до алергічних захворювань.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Пасифлора


Листок дуба Це незавершена стаття з ботаніки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.