Маргарет Бофорт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маргарет Бофорт
Lady Margaret Beaufort from NPG.jpg
 
Освіта: коледж Святого Джона[d]
Народження: 31 травня 1443(1443-05-31)[1][2][3]
Бедфордшир, Східна Англія, Англія
Смерть: 29 червня 1509[1] (66 років)
Вестмінстер, Вестмінстер, Великий Лондон, Англія
Релігія: католицтво

Медіафайли у Вікісховищі?

Ма́ргарет Бофо́рт[./Маргарет_Бофорт#cite_note-1 [к 1]]

, графи́ня Ри́чмонд и Де́рби (англ. Margaret Beaufort, Countess of Richmond and Derby; 31 мая 1441, Замок Блетсо, Бедфордшир — 29 июня 1509, Вестмінстерське абатство, Лондон) — мати короля Англії Генріха VII, одна з ключових фігур війни Червоної та Білої троянд.

Раннє життя[ред. | ред. код]

Маргарет народилася 31 травня 1441 або 1443 року. День і місяць народження Маргарет не викликають сумнівів: за її розпорядженням день її народження святкувався у Вестмінстерському абатстві саме 31 травня, при цьому рік народження Бофорт менш визначено. Вільям Дагдейл, англійська антиквар XVII століття, припускав, що Маргарет народилася в 1441 році; це припущення засноване на деяких подіях, що трапилися вже після смерті її батька. Версії Дагдейла пыдтримує ряд біографів леді Бофорт. Але більш імовірно, що Маргарет народилася в 1443 році, оскільки в травні того року її батько вів переговори з королем про опіку над його новонародженою дитиною в разі смерті Джона під час військової кампанії[2]. Місцем народження дівчинки став замок Блетсо в Бедфордширі; її батьками були Маргарет Бошан з Блетсо і Джон Бофорт, 1-й герцог Сомерсет.

Ранні роки життя[ред. | ред. код]

Маргарет народилася 31 травня 1441 або 1443 року. День і місяць народження Маргарет не викликають сумнівів: за її розпорядженням день її народження святкувався у Вестмінстерському абатстві саме 31 травня, при цьому рік народження Бофорт менш визначено. Вільям Дагдейл, англійська антиквар XVII століття, припускав, що Маргарет народилася в 1441 році; це припущення засноване на деяких подіях, що трапилися вже після смерті її батька. Версії Дагдейла прихильний ряд біографів леді Бофорт. Але більш імовірно, що Маргарет народилася в 1443 році, оскільки в травні того року її батько вів переговори з королем про опіку над його новонародженій дитині в разі смерті Джона під час військової кампанії[4]. Місцем народження дівчинки став замок Блетсо

замок Блетсо[en] в Бедфордширі; її батьками були Маргарет Бошан з Блетсо і Джон Бофорт, 1-й герцог Сомерсет.

Батько Маргарет був правнуком короля Едуарда III через його третього вцілілого сина Джона Гонта, 1-го герцога Ланкастера[3][4]. На момент народження Маргарет Джон Бофорт готувався вирушити у Францію, де повинен був очолити важливу військову кампанію Генріха VI. Перед від'їздом він домовився з королем, що в разі його смерті право опіки над маленькою Маргарет та вибору її нареченого буде мати тільки його дружина[5].

Батько Маргарет був правнуком короля Едуарда III через його третього вцілілого сина Джона Гонта, 1-го герцога Ланкастера[5][./Маргарет_Бофорт#cite_note-FOOTNOTERobin,_Larsen,_Levin200742-1 [1]]

. До моменту народження Маргарет Джон Бофорт готувався вирушити у Францію, де повинен був очолити важливу військову кампанію Генріха VI. Перед від'їздом він домовився з королем, що в разі його смерті право опіки над маленькою Маргарет та вибору їй нареченого буде мати тільки його дружина[6].

Після повернення з Франції Сомерсета його стосунки з королем зіпсувалися; Бофорт був віддалений від двору, звинувачений у державній зраді і незабаром помер. Достовірно невідомо, що сталося: французький єпископ-історик Томас Базін вважав, що Джон помер від хвороби, тоді як «Кройлендська хроніка» говорить про суїцид[6]. На момент смерті Сомерсета його дружина була вагітна, але дитина не вижила і Маргарет стала єдиною спадкоємицею великого статку[7], а всі титули дісталися братові Джона, Едмунду[6]. Через чотири дні після смерті Сомерсета король порушив дану йому обіцянку і віддав Маргарет під опіку Вільяма де Ла Поля, 1-го герцога Саффолка, але з матір'ю дівчинку так і не розлучили. Хоча Маргарет була єдиною законною дитиною батька, у неї було два брати і п'ять сестер від першого шлюбу матері, яких вона підтримувала після сходження на престол її сина[8].

Після повернення з Франції Сомерсета його стосунки з королем зіпсувалися; Бофорт був віддалений від двору, звинувачений у державній зраді і незабаром помер. Достовірно невідомо, що сталося: французький єпископ-історик Томас БазінТомас Базин[fr] вважав, що Джон помер від хвороби, тоді як «Кройлэндская хронікаКройлэндская хроника[en]» говорить про суїцид[7]. На момент смерті Сомерсета його дружина була вагітна, але дитина не вижила і Маргарет стала єдиною спадкоємицею великого стану[8], а всі титули дісталися брата Джона, Едмунду[7]. Через чотири дні після смерті Сомерсета король порушив дану йому обіцянку і віддав Маргарет під опіку Вільяма де Ла Поля, 1-го герцога Саффолка, але з матір'ю дівчинки так і не розлучили. Хоча Маргарет була єдиним законним дитиною батька, у неї було два брати і п'ять сестер від першого шлюбу матері, яких вона підтримувала після сходження на престол її сина[9].

Шлюби[ред. | ред. код]

Перший шлюб[ред. | ред. код]

Першим чоловіком Маргарет став єдиний син її опікуна Вільяма де Ла Поля, Джон. Весілля, ймовірно, відбулося між28 січня і 7 лютого 1444 року, коли Маргарет було близько року (або не більше трьох років). Також існує припущення, що шлюб був укладений в січні 1450 року вже після арешту Саффолка, який таким чином хотів забезпечити майбутнє сина. Це припущення підтверджується і тим фактом, що папський дозвіл на шлюб, необхідний через близьке споріднення подружжя, було отримано лише 18 серпня 1450 року[9].

Шлюби[ред. | ред. код]

1-й шлюб[ред. | ред. код]

Першим чоловіком Маргарет став єдиний син її опікуна Вільяма де Ла Поля, Джон. Весілля, ймовірно, пройшла між 28 січня і 7 лютого 1444 року, коли Маргарет було близько року (або не більше трьох років). Також існує припущення, що шлюб був укладений в січні 1450 року вже після арешту Саффолка, який таким чином хотів забезпечити майбутнє сина. Це припущення підтверджується і тим фактом, що папський дозвіл на шлюб, необхідне з-за близького споріднення подружжя, було отримано лише 18 серпня 1450 року[10].

У 1453 році шлюб був анульований і король передав Маргарет під опіку своїх єдиноутробних братів Джаспера і Едмунда Тюдорів[10]. Маргарет ніколи не визнавала цього шлюбу і за її повелінням з 1472 року її першим чоловіком значився Едмунд Тюдор. За канонічним правом Маргарет не була пов'язана шлюбним договором, оскільки шлюб був укладений до досягнення нареченою дванадцятирічного віку[11].

У 1453 році шлюб був анульований і король передав Маргарет під опіку своїх єдиноутробних братів Джаспера і Едмунда Тюдорів[11]. Сама Маргарет ніколи не визнавала цього шлюбу і за її волі з 1472 року її першим чоловіком значився Едмунд Тюдор. За канонічним правом Маргарет не була пов'язана шлюбним договором, оскільки шлюб був укладений до досягнення нареченою дванадцятирічного віку[./Маргарет_Бофорт#cite_note-FOOTNOTEJones,_Underwood199337-1 [1]]

.

Другий шлюб[ред. | ред. код]

Ще до анулювання першого шлюбу Маргарет, король Генріх VI обрав дівчинку в якості нареченої Едмунда Тюдора, 1-го графа Річмонда. Едмунд був старшим сином матері короля Катерини Валуа від таємного шлюбу з Оуеном Тюдором[11].

2-й шлюб[ред. | ред. код]

Ще до анулювання першого шлюбу Маргарет, король Генріх VI обрав дівчинку в якості нареченої Едмунда Тюдора, 1-го графа Річмонда. Едмунд був старшим сином матері короля Катерини Валуа від таємного шлюбу з Оуеном Тюдором[12].

Шлюб Маргарет з Едмундом був укладений 1 листопада 1455 року; Маргарет на той момент було 12-14 років, Едмунду — 24 роки. Тільки що вибухнула Війна Червоної і Білої троянди; Едмунд належав до дому Ланкастерів і був узятий в полон Йорками менш, ніж через рік. Він помер у полоні від чуми в Кармартені в листопаді 1456 року, залишивши Маргарет молодою вдовою на сьомому місяці вагітності[12]. Будучи переданою на піклування іншого Тюдора, Джаспера, в замку Пембрук 28 січня 1457 року Маргарет народила сина Генрі[13]. Роди були особливо складними; через юний вік і статуру Маргарет і мати і дитина були близькі до смерті. Ці пологи стали першими і останніми в житті Маргарет[14].

Шлюб Маргарет з Едмундом був укладений 1 листопада 1455 року; Маргарет до того моменту було 12-14 років, Едмунду — 24 роки. Тільки що вибухнула Війна Червоної і Білої троянди; Едмунд, належав до дому Ланкастерів, був узятий в полон Йорками менш, ніж через рік. Він помер у полоні від чуми в Кармартене в листопаді 1456 року, залишивши Маргарет молодою вдовою на сьомому місяці вагітності[13]. Будучи переданою на піклування іншого Тюдора, Джаспера, в замку Пембрук 28 січня 1457 року Маргарет народила сина Генрі[./Маргарет_Бофорт#cite_note-FOOTNOTELoades20123-1 [1]]

. Роди були особливо складними; через юного віку і статури Маргарет і мати і дитина були близькі до смерті. Ці пологи стали першими і останніми в житті Маргарет[14].

Маргарет разом з сином залишалася в Пембруці до 1461 року, коли, завдяки тріумфу Йорків, замок перейшов у володіння лорда Герберта Раглана[13]. З двох років Генрі жив із родичами батька в Уельсі, а з чотирнадцяти — у засланні у Франції. У цей період спілкування Маргарет з сином обмежувалося листами і кількома візитами[15].

Маргарет разом з сином залишалася в Пембруке до 1461 року, коли, завдяки тріумфу Йорків, замок перейшов у володіння лорда Герберта Раглана[15]. З двох років Генрі жив із родичами батька в Уельсі, а з чотирнадцяти — на засланні у Франції. У цей період спілкування Маргарет з сином обмежувалося листами і кількома візитами[./Маргарет_Бофорт#cite_note-FOOTNOTEKrug200284-1 [1]]

.

Маргарет завжди поважала ім'я та пам'ять Едмунда як батька своєї єдиної дитини. У 1472 році, через шістнадцять років після смерті Тюдора, Маргарет побажала після власної смерті бути похованою поруч з ним, хоча найбільш близькі і довгі стосунки у неї склалися з третім чоловіком, померлим у 1471 році[16].

Третій шлюб[ред. | ред. код]

3 січня 1458 року Маргарет вийшла заміж втретє: її обранцем став сер Генрі Стаффорд, другий син Хамфрі Стаффорда, 1-го герцога Бекінгема. Він, як і Маргарет, був нащадком Едуарда III. Наречений знову опинився старший за наречену в два рази: Маргарет було близько 14-16 років, Генрі — трохи за тридцять. Дозвіл на шлюб було отримано 6 квітня 1457 року. Під час шлюбу між Маргарет і Стаффордом склалися досить тривалі і дружні відносини. Хоча пара отримувала з земель Бекінгема дохід у 400 марок, як і раніше, основним джерелом утримання сім'ї залишалися володіння Маргарет[17]. Генрі Стаффорд спочатку був прихильником Ланкастерів, але пізніше отримав прощення нового короля і приєднався до Йорків. Борючись за Йорків у битві під Барнетом у 1471 році Стаффорд отримав смертельні поранення і незабаром помер. Маргарет знову стала вдовою. Їй було трохи менше тридцяти років[18].

3-й шлюб[ред. | ред. код]

3 січня 1458 року Маргарет вийшла заміж втретє: її обранцем став сер Генрі СтаффордГенри Стаффорд[en], другий син Хамфрі Стаффорда, 1-го герцога Бекінгема, і, як і Маргарет, був нащадком Едуарда III. Наречений знову опинився старше нареченої в два рази: Маргарет було близько 14-16 років, Генрі — трохи за тридцять. Дозвіл на шлюб було отримано 6 квітня 1457 року. Під час шлюбу між Маргарет і Стаффордом склалися досить тривалі і дружні відносини. Хоча пара отримувала з земель Бекінгема дохід у 400 марок, як і раніше, основним джерелом утримання сім'ї залишалися володіння Маргарет[16]. Генрі Стаффорд спочатку був прихильником Ланкастерів, але пізніше отримав прощення нового короля і приєднався до Йорку. Борючись за Йорків в битві при Барнете в 1471 році Стаффорд отримав смертельні поранення і незабаром помер. Маргарет знову стала вдовою, коли їй було трохи менше тридцяти років[17].

Четвертий шлюб[ред. | ред. код]

На початку червня 1472 року Маргарет вийшла заміж за Томаса Стенлі, 1-го графа Дербі, Лорда Верховного констебля Англії і короля острова Мен. Шлюб був фіктивним і ґрунтувалося на політичних мотивах Маргарет, яка, як вважають більш пізні історики, ніколи не вважала себе членом родини Стенлі[19]. Союз зі Стенлі дозволив Маргарет повернутися до двору, де королева Єлизавета вибрала її в якості хрещеної матері однієї зі своїх дочок[20].

4-й шлюб[ред. | ред. код]

На початку червня 1472 року Маргарет вийшла заміж за Томаса Стенлі, 1-го графа Дербі, Лорда Верховного констебля Англії і короля острова Мен. Шлюб був фіктивним і ґрунтувалося на політичних мотивах Маргарет, яка, як вважають більш пізні історики, ніколи не вважала себе членом родини Стенлі[18]. Союз зі Стенлі дозволив Маргарет повернутися до двору, де королева Єлизавета вибрала її в якості хрещеної матері однієї зі своїх дочок[./Маргарет_Бофорт#cite_note-FOOTNOTEWeir201370-1 [1]]

.

Незабаром після смерті короля Едуарда та узурпації трона Річардом Глостером, Маргарет знову опинилася при дворі, але вже в якості фрейліни королеви Анни. Бофорт брала безпосередню участь у коронації Річарда й Анни, зокрема вона несла шлейф нової королеви[19]. Під час служіння новому королю й королеві Маргарет організувала змову разом з королевою-вдовою Єлизаветою Вудвіл і майже напевно брала участь у повстанні Бекінгема[22]. Річард III прийняв акт парламенту, що позбавляв Маргарет усіх титулів і майна[23], хоча він не наважився повністю відібрати всі цивільні й майнові права, а лише передав майно Маргарет її чоловікові[20]. Як тільки пішли чутки, що сини Вудвіл, принци в Тауері, були вбиті, було прийнято рішення обручити сина Маргарет, Генрі, зі старшою дочкою Єлизавети Вудвіл і Едуарда IV, Єлизаветою Йоркською. Цей шлюбний союз повинен був залучити підтримку як Ланкастерів, так і Йорків[25].

Незабаром після смерті короля Едуарда і узурпації трону Річардом Глостером, Маргарет знову опинилася при дворі, але вже в якості фрейлін королеви Анни. Бофорт ж брала безпосередню участь у коронації Річарда і Анни, зокрема вона несла шлейф нової королеви[19]. Під час служіння новим короля і королеви Маргарет будувала змова разом з вдовуюча королевою Єлизаветою Вудвилл і майже напевно брала участь у повстанні Бекінгемавосстании Бекингема[en][21]. Річард III прийняв акт парламенту, позбавляв Маргарет всіх титулів і майна[22], хоча він не наважився повністю відібрати всі цивільні і майнові права, а лише передав майно Маргарет її чоловіковіПомилка цитування: Відкривальний тег <ref> неправильний або містить хибну назву.. Як тільки пішли чутки, що сини Вудвилл, принци в Тауері, були вбиті, було прийнято рішення обручить сина Маргарет, Генрі, зі старшою дочкою Єлизавети Вудвилл і Едуарда IV, Єлизаветою Йоркської. Цей шлюбний союз повинен був залучити підтримку як Ланкастерів, так і Йорків[23].

У 1485 році син Маргарет висадився в Уельсі. Томас Стенлі, який раніше боровся за Річарда III, на цей раз не з'явився на заклик короля для участі в битві при Босворті, незважаючи на те, що у Річарда III в заручниках перебував старший син Томаса, Джордж. Вже після битви саме Томас Стенлі поклав корону на голову пасинка, що згодом подарував вітчиму титул графа Дербі. Леді Маргарет почала іменуватися графиня Річмонд і Дербі, хоча сама графиня воліла титулуватися за другим чоловіком[26].

У 1485 році син Маргарет висадився в Уельсі. Томас Стенлі, раніше боровся за Річарда III, в цей раз не з'явився на поклик короля для участі в битві при Босворті, незважаючи на те, що у Річарда III в заручниках перебував старший син Томаса, Джордж. Вже після битви саме Томас Стенлі поклав корону на голову пасинка, згодом даровавшего вітчиму титул графа Дербі. Леді Маргарет стала іменуватися графиня Річмонд і Дербі, хоча сама графиня воліла титулуватися по другому чоловікові[24].

У більш пізній період шлюбу Маргарет воліла жити окремо від чоловіка. У 1499 році з дозволу чоловіка Маргарет прийняла обітницю цнотливості в присутності Річарда Фіцджеймса, єпископа Лондонського. Прийняття Маргарет такої обітниці в шлюбі було незвичайним, але не єдиним: близько 1413 року Марджері Кемпе також дала обітницю цнотливості, будучи заміжньою. Леді Маргарет залишила чоловіка і переїхала жити в Колліуестон. Стенлі регулярно відвідував дружину, яка облаштувала для нього кімнати в своєму будинку. Маргарет дала повторну обітницю в 1504 році після смерті чоловіка[27].

У більш пізній період шлюбу Маргарет воліла жити окремо від чоловіка. У 1499 році з дозволу чоловіка Маргарет прийняла обітницю цнотливості в присутність Річарда ФицджеймсаРичарда Фицджеймса[en], єпископа Лондонськогоепископа Лондонского[en]. Прийняття Маргарет такого обітниці в шлюбі було незвичайним, але не єдиним: близько 1413 року Марджері Кемпе також дала обітницю цнотливості, будучи заміжньою. Леді Маргарет залишила чоловіка і переїхала жити в КоллиуэстонКоллиуэстон[en]. Стенлі регулярно відвідував дружину, яка облаштувала для нього кімнати в своєму будинку. Маргарет дала повторний обітницю в 1504 році після смерті чоловіка[25].

Мати короля[ред. | ред. код]

Король Генріх VII, єдина дитина Маргарет

Мати короля[ред. | ред. код]

Король Генріх VII, єдина дитина Маргарет

Після того, як син Маргарет отримав корону після битви при Босворті, леді Маргарет при дворі іменувалася Міледі мати Короля. Тепер вона отримала правову і соціальну незалежність, які ніяка інша заміжня жінка мати не могла. На першому ж засіданні парламенту Генріха VII визнав право Маргарет на володіння власністю, незалежно від чоловіка, як нібито вона була незаміжня[28]. На кінець правління сина Маргарет очолила комісію правосуддя на півночі Англії[26].

Після того, як син Маргарет отримав корону після битви при Босворті, леді Маргарет при дворі іменувалася Міледі мати Короля. Тепер вона отримала правову і соціальну незалежність, які ніяка інша заміжня жінка, мати не могла. На першому ж засіданні парламенту Генріха VII визнав право Маргарет на володіння власністю, незалежно від чоловіка, як якщо б вона була незаміжня[27]. До кінця правління сина Маргарет очолила комісію, вершившую правосуддя на півночі АнгліїПомилка цитування: Відкривальний тег <ref> неправильний або містить хибну назву..

Генріх виконав умови договору і одружився на Єлизаветі Йоркській. Бофорт неохоче прийняла більш низький статус, ніж мала вдовуюча королева Єлизавета або своєї невістки, королеви-консорта Єлизавети. Вона носила одяг того ж якості, що і нова королева, і завжди йшла, відставши лише на півкроку позаду неї. Незважаючи на гармонійний тандем, створений Маргарет і Єлизаветою Йоркській заради Генріха VII, Єлизавета не любила свою владну і амбітну свекруха. Сама ж Маргарет з трудом могла забути про походження невістки[28]. Незважаючи на це, Маргарет не могла піти проти її волі; як королева, Єлизавета — за правом народження і через шлюб з королем — перевершувала Маргарет, як перевершує королева будь графиню.

Генріх виконав умови договору і одружився на Єлизаветі Йоркської. Бофорт неохоче прийняла більш низький статус, ніж у вдовуюча королеви Єлизавети або своєї невістки, королеви-консорта Єлизавети. Вона носила одяг того ж якості, що і нова королева, і завжди йшла, відставши лише на півкроку позаду неї. Незважаючи на гармонійний тандем, створений Маргарет і Єлизаветою Йоркській заради Генріха VII, Єлизавета не любила свою владну і амбітну свекруха. Сама ж Маргарет з трудом могла забути про походження невісткиПомилка цитування: Відкривальний тег <ref> неправильний або містить хибну назву.. Незважаючи на це, Маргарет не могла піти проти її волі; як королева, Єлизавета — за правом народження і через шлюб з королем — перевершувала Маргарет, як перевершує королева будь графиню.

Починаючи з 1460-х років, Маргарет підписувалася як М. Річмонд (англ. M. Richmond). У 1499 році вона змінила підпис на Margaret R., ймовірно, щоб довести свою королівську владу (R означало або reginaкоролева по-латині, або ж Річмонд). Крім того, документи й листи Маргарет мали тюдорівську корону й підпис і мати Генріха VII, короля Англії і Ірландії (лат. et mater Henrici septimi regis Angliæ et Hiberniæ)[31][32].

Починаючи з 1460-х років і багато років у подальшому, Маргарет підписувалася як М. Річмонд (англ.

M. Richmond). У 1499 році вона змінила підпис на Margaret R., ймовірно, щоб довести свою королівську владу (R означало або reginaкоролева на латині, або ж Річмонд). Крім того, документи і листи Маргарет включали тюдорівську корону і підпис і мати Генріха VII, короля Англії і Ірландії (лат. et mater Henrici septimi regis Angliæ et Hiberniæ)[29][30].

Багато хто з істориків вважає, що королева-вдова Єлизавета Вудвіл залишила двір у 1487 році частково за бажанням Маргарет, хоча це викликає деякі сумніви[33]. Графиня була відома своєю освіченістю й релігійністю. Генріх усім серцем був відданий матері, завдяки чому Маргарет мала величезний вплив на короля. Генріх помер 21 квітня 1509 року, призначивши мати головною виконавицею своєї волі. Саме Маргарет організовувала похорон сина та коронацію онука. На похоронах Маргарет очолила процесію, таким чином ставши головною жінкою королівської сім'ї[34].

Смерть[ред. | ред. код]

Могила леді Маргарет

Леді Маргарет померла 29 червня 1509 року в деканаті Вестмінстерського абатства, трохи більше, ніж через два місяці після смерті Генріха VII; це був день, наступний за днем вісімнадцятиріччя її онука. Незважаючи на бажання спочивати поруч з Едмундом Тюдором, Маргарет була похована в капелі Генріха VII у чорній мармуровій гробниці з бронзовою позолоченою ефігією й пологом. Нині могила Маргарет Бофорт знаходиться між похованнями Вільгельма та Марії і Марії Стюарт[31].

Леді Маргарет померла 29 червня 1509 року в деканаті Вестмінстерського абатства, трохи більше, ніж через два місяці після смерті Генріха VII; це був день після вісімнадцятиріччя її онука. Незважаючи на бажання спочивати поруч з Едмундом Тюдором, Маргарет була похована в капелі Генріха VIIкапелле Генриха VII[en] у чорній мармуровій гробниці з бронзовою позолоченою эффигією і пологом. Нині могила Маргарет Бофорт знаходиться між пізнішими похованнями Вільгельма і Марії і Марії СтюартПомилка цитування: Відкривальний тег <ref> неправильний або містить хибну назву..

Спадщина[ред. | ред. код]

В 1497 році Маргарет оголосила про свій намір побудувати безкоштовну школу для широких мас в Уїмборне. Дорсет. Уїмборнськая гімназія[2] відкрила свої двері в 1509 році, у рік смерті Маргарет[36].

В 1502 році леді Маргарет заснувала іменну професуру в Кембриджському університеті[37]. Також існує однойменна професура в Оксфордському університеті.

Спадщина[ред. | ред. код]

В 1497 році Маргарет оголосила про свій намір побудувати безкоштовну школу для широких мас в УїмборнеУимборне[en], Дорсет. Уимборнская гімназія[./Бофорт,_Маргарет#cite_note-37 [2]] відкрила свої двері в 1509 році, в рік смерті Маргарет[32].

В 1502 році леді Маргарет заснувала іменну професуру в Кембриджському університеті[33]. Також існує однойменна професура в Оксфордському університеті.

Герб Кембріджа

У 1505 році Маргарет знову відкрила й доповнила Божий дім в Кембриджі в якості Коледжу Христа з королівською хартією від короля. Маргарет з тих пір шанували як засновницю коледжу. Копія її підпису вирізана на одному з будинків на території коледжу. У 1511 році за пропозицією (чи наказом) Маргарет або її капелана Джона Фішера був відкритий коледж Св. Джона на території одного з маєтків Маргарет. Землі Маргарет, розташовані в Гріт-Бредлі, Суффолк, були передані за заповітом коледжу. Її портрет висить у великих залах обох коледжів поруч з портретом Джона Фішера. Герб обох коледжів включає в себе герб Маргарет і її девіз. Крім того, різні товариства, в тому числі Товариство леді Маргарет і Клуб Бофорт у коледжі Христа і Клуб човнів леді Маргарет у коледжі Св. Джона, названі в її честь[38].

У 1505 році Маргарет знову відкрила і доповнила Божий дім в Кембриджі в якості Коледжу Христа з королівською хартією від короля. Маргарет з тих пір шанували як засновницю коледжу. Копія її підпису вирізана на одному з будинків на території коледжу. В 1511 році за пропозицією (або наказу) Маргарет або її капелана Джона Фішера був відкритий коледж Св. Джонаколледж Св. Джона[en] на території одного з маєтків Маргарет. Землі Маргарет, розташовані в Грит-БредліГрит-Брэдли[en], Суффолк, були заповідані коледжу. її портрет висить у великих залах обох коледжів поруч з портретом Джона Фішера. Герб обох коледжів включає в себе герб Маргарет і її девіз. Крім того, різні товариства, в тому числі в Суспільство леді Маргарет і Клуб Бофорт в коледжі Христа і Човновий клуб леді МаргаретЛодочный клуб леди Маргарет[en] в коледжі Св. Джона, названі в честь неї[34].

Маргарет фінансувала Церкву всіх Святих в Мартоці та будівництво церковної вежі[40].

Коледж Леді Маргарет, перший жіночий коледж в Оксфордському університеті, був названий на честь Маргарет[35].

Маргарет фінансувала Церква всіх СвятихЦерковь всех Святых[en] у МартокеМартоке[en] і будівництво церковної вежі[36].

Леді Маргарет Бофорт в молитві, 1598 рік

Портрети[ред. | ред. код]

Жодного прижиттєвого портрета леді Маргарет не збереглося. Усі відомі портрети написані в однаковій манері та зображують графиню в її пізні роки, одягнену в білий гострий головний убір, у позі релігійного споглядання. Більшість з цих портретів були створені підчас правління Генріха VIII і Єлизавети I як символ відданості режиму Тюдорів. Вони можуть бути засновані на втраченому оригіналі або ж були похідними скульптури П'єтро Торріджано, встановленої на могилі Маргарет у Вестмінстерському абатстві[42]. Торріджано, який ймовірно прибув в Англію в 1509 році, було доручено створити скульптуру в наступному році[43].

Одним з варіантів зображення є портрет леді Маргарет кисті Роулэнда Локі, що зображає графиню в багато мебльованому потаємному кабінеті позаду покоїв Маргарет. Простий стіл, перед яким вона схилила коліна, прикрашений текстилем з дорогим орнаментом, так щільно розшитий узором, що кути тканини нерухомі. Її щедро ілюмінований часослов розкритий перед нею, а його захисна тканина (т.н. «сорочка» палітурки) розкладена навколо нього. На стінах зображений візерунок з дубового листя з частинами позолоченої шкіри. На стіні висить полог із зображенням володінь леді Маргарет з тюдоровською трояндою в центрі. Трохи вище розташований герб Маргарет з короною Тюдорів. Невеликі вітражі в стрільчатому вікні з освинцьованою палітуркою також відображають герб Англії і герб Бофорта[37].

Одним з варіантів портрета, відмінним від інших, є портрет леді Маргарет кисті Роулэнда ЛокіРоулэнда Локи[en], що зображає графиню в багато мебльованому потаємному кабінеті позаду покоїв Маргарет. Простий стіл, перед яким вона схилила коліна, задрапирован текстилем з дорогим орнаментом, так щільно розшитий узором, що кути тканини нерухомі. Її щедро ілюмінований часослов розкритий перед нею, а його захисна тканина (т. зв. «сорочка» палітурки) розкладена навколо нього. На стінах зображений візерунок з дубового листя, можливо в ромбах, можливо штамповані або з частинами позолоченій шкіри. На стіні висить полог із зображенням володінь леді Маргарет з тюдоровской трояндою в центрі. Трохи вище розташований герб Маргарет, коронований короною Тюдорів. Невеликі вітражі в стрельчатом вікні з освинцованным палітуркою також відображають герб Англії і герб БофортаПомилка цитування: Відкривальний тег <ref> неправильний або містить хибну назву..

Герб[ред. | ред. код]

У культурі[ред. | ред. код]

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. The Peerage
  4. Jones, Underwood, 1993, с. 34
  5. Halsted, 1845, с. 4—14
  6. Jones, Underwood, 1993, с. 35
  7. а б Halsted, 1845, с. 17
  8. Jones, Underwood, 1993, с. 35—36
  9. Jones, Underwood, 1993, с. 33
  10. Gristwood, 2012, с. 36
  11. Wood, 2003, с. 127
  12. Jones, Underwood, 1993, с. 37
  13. Jones, Underwood, 1993, с. 39
  14. Jones, Underwood, 1993, с. 40
  15. Loades, 2012, с. 3
  16. Jones, Underwood, 1993, с. 41
  17. Jones, Underwood, 1993, с. 58
  18. Jones, Underwood, 1993, с. 144
  19. а б Richard III (англ. Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «кор» визначена кілька разів з різним вмістом
  20. Rotuli Parliamentorum.
  21. Fritze, Baxter Robison, 2002, с. 77—78
  22. Halsted, 1845, с. 139
  23. Halsted, 1845, с. 138—141
  24. Norton, 2012, с. 35
  25. Jones, Underwood, 1993, с. 217—218
  26. Harris, Barbara J. Women and Politics in Early Tudor England (англ.
  27. Jones, Underwood, 1993, с. 187
  28. Amy Licence.
  29. Jones, Underwood, 1993, с. 292
  30. Krug, 2002, с. 85
  31. Margaret Beaufort, Countess of Richmond (англ.
  32. Hoeppner Moran, 2014, с. 162
  33. Collinson, Rex, Stanton, 2003, с. 2
  34. Cooper, 1861, с. 9—
  35. Jones, Underwood, 1993, с. 13—
  36. Robinson, 1915, с. 6—10
  37. [1] (англ.

Герб[ред. | ред. код]

В культурі[ред. | ред. код]

В літературі[ред. | ред. код]

У літературі[ред. | ред. код]

У романах Бетті Кінг Леді Маргарет (1965)[1] і Мати короля (1969)[2] розповідається про шлюб Маргарет з Едмундом Тюдором і подальшому вдівстві. Роман Айріс Гауер Дитя Долі[./Маргарет_Бофорт#cite_note-1 [к 1]]

(1999) повідомляє про час, коли Маргарет, в переддень Війни Троянд, змушена на довгі роки розлучитися з сином[3]. Також Маргарет є одним з ключових персонажів ряду романів Філіппи Грегорі: серії «Війна кузенів» (Біла королеваБелая королева[en], Червона королеваКрасная королева[en], Дочка Діяча королівДочь Делателя королей[en] і Біла принцеса

Персонаж леді Маргарет, зображений Меріголд Шерман, присутній у восьми епізодах міні-серіалу каналу Бі-бі-сі «Тінь Тауера»[4], де Бофорт зображена жінкою з надмірними амбіціями і благочестям, безжальною до тих, хто стоїть на шляху династії Тюдорів.

Кіно і телебачення[ред. | ред. код]

Channel 4 і RDF Media спродюсували в 2005 році для британського телебачення драму про Перкина Ворбека «Принци в Тауері». Роль леді Маргарет зіграла Саллі Едвардс[5]. Тут Маргарет являє собою силу, що стоїть за троном, загартовану жінку, фанатично віддану Богу і самій собі. Її зображують жертвою насильства влади і чоловіків, які були протягом життя поруч з нею, що зробило її саму такою ж безжальною та бездушною, як і все навколо.

В екранізації романів Філіппи Грегорі «Біла королева» роль леді Маргарет зіграла Аманда Хейл[6].

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі

В экранизации романов Филиппы Грегори «Белая королева» роль леди Маргарет сыграла Аманда Хэйл[7].

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі
Джерела
Джерела

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Betty King.
  2. Betty King.
  3. Iris Gower.
  4. «The Shadow of the Tower»[2] (англ.
  5. «Princes in the Tower»[3] (англ.
  6. «Белая королева» (англ.
  7. «Белая королева» (англ.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Маргарет Бофорт[1], графиня Річмонд і Дербі (англ. Margaret Beaufort, Countess of Richmond and Derby; 31 травня 1441, Замок Блетсо, Бедфордшир29 червня 1509, Вестмінстерське абатство, Лондон) — мати короля Англії Генріха VII. Маргарет була однією з ключових фігур війни Червоної та Білої троянд, а також впливовим матріархом родини Тюдорів.