Маргарет Бурк-Вайт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маргарет Бурк-Вайт
Margaret Bourke-White
Margaret Bourke-White 1955.jpg
Ім'я при народженні англ. Margaret White
Народилася 14 червня 1904(1904-06-14)[1][2][…]
Бронкс, Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США[4]
Померла 27 серпня 1971(1971-08-27)[1][2][…] (67 років)
Стемфорд, Ферфілд, Коннектикут, США[4]
·хвороба Паркінсона
Країна Flag of the United States.svg США[5]
Діяльність фотографка, військовий фотограф, фотокореспондент, журналістка
Галузь Документальна фотографія
Alma mater Університет Мічигану, Університет Корнелла, Університет Пердью, Колумбійський університет, Західний резервний університет Кейза, St. Catharine Academyd і Plainfield High Schoold
Знання мов англійська[1]
Напрямок Соціальний реалізм[6]
Жанр портрет[4] і міський пейзаж[4]
Брати, сестри Roger Bourke Whited
У шлюбі з Ерскін Колдвелл
Автограф Margaret Bourke-White's signature.jpeg
Нагороди
IMDb ID 1862642

Маргарет Бурк-Вайт (англ. Margaret Bourke-White /ˌbərkˈ(h)ʍaɪt/[7][8], 14 червня 1904 — 27 серпня 1971) — американський фотограф і фотожурналіст .

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство і юність[ред. | ред. код]

Маргарет Бурк-Вайт народилася у Бронксі (Нью-Йорк, США) в сім'ї натураліста й інженера Джозефа Вайта і домогосподарки Мінні Бурк. Свою молодість вона провела в Баунд Брук (Нью-Джерсі).

У 1922 році Бурк-Вайт вступила до університету Колумбії і навчалася герпетології . У цей період вона зацікавилася фотографією. У 1925 році Бурк-Вайт вийшла заміж за Еверетта Чапмена. Згодом вона змінила кілька університетів і, нарешті, у 1927 році закінчила Корнеллський університет . Роком пізніше вона переїхала до Клівленда (Огайо), де влаштувалася промисловим фотографом у компанію «Отіс Стіл» (англ. Otis Steel Company ).

Фотожурналістика[ред. | ред. код]

Файл:Stamp-ctc-life-magazine.jpg
Поштова марка з фотографією Бурк-Вайт

У 1929 році Бурк-Вайт стала редакторкою журналу Fortune . У 1930 вона стала першою західною фотографинею, яка відвідала промислові об'єкти СРСР . Пізніше Генрі Люс запросив її на роботу до журналу " Life ", де Бурк-Вайт стала першою жінкою-фотожурналістом.

23 листопада 1936 року у Life була опублікована її перша робота — фотографії з будівництва дамби Форт-Пек . Фотографія, що потрапила на обкладинку журналу, згодом була використана на американських поштових марках .

У 1939 — 1942 роках Бурк-Вайт вийшла заміж за Ерскіна Колдвелла, разом з яким вони випустили книгу «Ви бачили їхні обличчя» (en: You Have Seen Their Faces, 1937), присвячену Великій депресії на американському півдні.

У 1946 році Маргарет за дорученням журналу Life вирушила до Індії для того, щоб задокументувати боротьбу цієї країни за свободу. У фотографії Ґанді Бурк-Вайт виразно підкреслила колесо прядки, яка є символом індійської незалежності, помістивши його на передній план[9] .

У кінці 1949 року журнал Life на кілька місяців відрядив Маргарет до Південної Африки[9] . Там, на глибині 1500 метрів, у шахті поблизу Йоганнесбурга, в умовах нестерпної спеки, Маргарет сфотографувала двох місцевих шахтарів, які були просякнуті потом .

Друга світова війна і повоєнні роки[ред. | ред. код]

Маргарет Бурк-Вайт стала першою жінкою — військовим журналістом і першою жінкою, якій дозволили працювати на фронті . У травні — вересні 1941 року вона побувала в СРСР . Її перебування співпало з порушенням Німеччиною пакту про ненапад. Вона була єдиною іноземною фотографинею, яка була присутньою у Москві під час нападу Німеччини .

Згодом вона супроводжувала американські війська в північній Африці, а потім — в Італії та Німеччині .

Навесні 1945 року Бурк-Вайт супроводжувала американського генерала Джорджа Паттона в його поїздці по Німеччині . В цей же період вона відвідала концентраційний табір Бухенвальд . Пізніше вона сказала: "Використання камери давало деяке полегшення. Вона створювала невеликий бар'єр між мною і оточуючим мене жахом "(англ. Using a camera was almost a relief. It interposed a slight barrier between myself and the horror in front of me.).[10]

Після війни Бурк-Вайт випустила книгу „Дорога Батьківщина, відпочивай спокійно“ (англ. Dear Fatherland, Rest Quietly ), у якій вона відобразила побачене під час війни і безпосередньо після неї .

Характерні особливості її робіт[ред. | ред. код]

Маргарет спочатку з'ясовувала об'єктивну сутність будь-якої події, виділяла головне і потім знімала так, щоб кожен окремий знімок демонстрував її ставлення до всього цього матеріалу. Вона створювала динамічні журналістські фотоесе, закінчені розповіді, що передавали її візуальні враження не тільки про те, як людина виглядає, але і про те, що вона їй говорила.

Вона прагнула фотографувати зовнішнє оточення і соціальний фон своїх героїв, їх роботу, життя. Вона знала їх зовнішній вигляд, знала, що вони являють собою як особистості, і та частка секунди, коли робився знімок, була живою, наповненою глибоким змістом. Той, хто дивився поверхнево, швидко впізнавав об'єкт зйомки, а хто був більш проникливий — бачив глибокий сенс. Її спосіб передачі образу викликає емоційні відгуки різних рівнів, а її есе є складними композиціями, новими дослідами в журналістській фотографії.

Подальше життя[ред. | ред. код]

Маргарет Бурк-Вайт висвітлювала конфлікт між Індією і Пакистаном, є автором багатьох фотографій Мухаммеда Алі Джинни і Магатми Ґанді[10] .

У 1950-х роках Бурк-Вайт поставили діагноз — хвороба Паркінсона . На той час їй виповнилося п'ятдесят років. Після цього вона була змушена скоротити обсяг роботи, періодично звертаючись до фізіотерапії та хірургії, щоб уповільнити розвиток хвороби .

У 1963 році вона опублікувала автобіографію „Власний портрет“ (англ. Portrait of Myself яка стала бестселером . Однак після цього, через прогресувала хвороби, вона була змушена фактично зачинитися у власному будинку в Деріене (Коннектикут).

Маргарет Бурк-Вайт померла 27 серпня 1971 року у Коннектикуті в віці 67 років.

Роботи в музеях[ред. | ред. код]

Фотографії Маргарет Бурк-Вайт зберігаються у Бруклінському музеї, Клівлендському музеї мистецтва, Музеї сучасного мистецтва, а також у Бібліотеці Конгресу .[11]

Деякі книги Бурк-Вайт[ред. | ред. код]

  • You Have Seen Their Faces (укр. «Ви бачили їх обличчя», 1937; разом із Ерскіном Колдуеллом) ISBN 0-8203-1692-X
  • North of the Danube (укр. «На північ від Дунаю», 1939; разом із Ерскіном Колдуеллом) ISBN 0-306-70877-9
  • Shooting the Russian War (укр. «Знімки російської війни», 1942)
  • They Called it «Purple Heart Valley» (укр. «Вони називають її „Purple Heart Valley“» , 1944)
  • Halfway to Freedom (укр. «На пів шляху до свободи»); репортаж з нової Індії (1949)
  • Portrait of Myself (укр. «Мій автопортрет», 1963) ISBN 0-671-59434-6
  • Dear Fatherland (укр. «Дорога Батьківщина», 1946)
  • The Taste of War (вибране під редакцією Джонатана Сілвермена, «Смак війни») ISBN 0-7126-1030-8
  • Say, Is This the USA? (укр. «Скажіть, це США?», Перевидано в 1977) ISBN 0-306-77434-8
  • The Photographs of Margaret Bourke-White («Фотографії Маргарет Бурк-Вайт») ISBN 0-517-16603-8

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  3. а б Margaret Bourke-White
  4. а б в г http://www.artnet.com/artists/margaret-bourke-white/
  5. Museum of Modern Art online collection
  6. https://public.wsu.edu/~delahoyd/20th/social.html
  7. Bourke-White. Merriam-Webster Online Dictionary (en). Merriam Webster, Incorporated. Архів оригіналу за 2012-02-28. Процитовано 1 сентября 2007. 
  8. Bourke-White, Margaret — Definitions from Dictionary.com(англ.)
  9. а б Фотографїї XX століття. Музей Людвіга в Кельні / пер. з англ. А.А. Сосинова. — Видавництво АТС, 2008. — ISBN 978-5-17-047116-4.
  10. а б Sengupta, Somini, «Bearing Steady Witness To Partition's Wounds, The NewYork Times, сторінки E1, E7
  11. Gallery M (англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • Siegel B. An eye on the world: Margaret Bourke-White, photographer. New York: F. Warne, 1980
  • Goldberg W. Margaret Bourke-White: a biography. New York: Harper & Row, 1986.
  • Kay Flavell M. You Have Seen Their Faces: Gisèle Freund, Walter Benjamin and Margaret Bourke-White as Headhunters of the Thirties. Berkeley: University of California Press, 1994

Посилання[ред. | ред. код]