Маргвелашвілі Георгій Теймуразович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Георгій Маргвелашвілі
груз. გიორგი მარგველაშვილი
Георгій Маргвелашвілі
Прапор
4-й Президент Грузії
з 17 листопада 2013
Попередник: Міхеїл Саакашвілі
Прапор
Міністр освіти та науки Грузії
25 жовтня 2012 — 18 липня 2013
Попередник: Хатія Деканоїдзе
Спадкоємець: Тамар Санікідзе
 
Партія: Грузинська мрія — Демократична Грузія (представник)
Освіта: Тбіліський державний університет, Центрально-Європейський університет, Національна академія наук Грузії
Рід занять: політик і філософ
Народження: 4 вересня 1969(1969-09-04) (48 років)
Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР
Національність: грузин
Громадянство: СРСР СРСРГрузія Грузія
Віросповідання: православ'я
 
Сайт: president.gov.ge
Автограф: Margvelashvili Signature.svg

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Георгій Теймуразович Маргвелашвілі (груз. გიორგი მარგველაშვილი; нар. 4 вересня 1969, Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР) — грузинський державний та політичний діяч, коментатор, 4-й Президент Грузії.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 4 вересня 1969 в Тбілісі в сім'ї партійного робітника.

Освіта[ред.ред. код]

У 1992 закінчив факультет філософії та психології Тбіліського Державного університету ім. Іване Джавахішвілі, в 19931994 рр. вивчав соціологію в Університеті Центральної Європи. Доктор філософії.

Кар'єра[ред.ред. код]

З 1992 по 1995 працював гідом в туристичній компанії (спеціалізація — гірський туризм), асистентом менеджера в видавництві.

У 19941995 був керівником департаменту по маркетингу компанії «Бізнес щоденники».

У 19961997 викладав філософію в Тбіліському незалежному університеті.

У 19952000 працював в Національному демократичному інституті міжнародних відносин спеціалістом (консультантом програми).

У 20002012 працював в Інституті суспільних справ Грузії GIPA, зокрема на посаді ректора в 2000-2006 і 2010-2012.

У 20062010 обіймав посаду керівника департаменту досліджень GIPA.

Політична кар'єра[ред.ред. код]

У жовтні 2012 зайняв пост міністра освіти Грузії в уряді Бідзіни Іванішвілі, лідера коаліції «Грузинська мрія», що перемогла на парламентських виборах 1 жовтня 2012. При цьому сам Маргвелашвілі не є членом жодної політичної партії.

7 лютого 2013 призначений віце-прем'єром грузинського уряду.

11 травня 2013 правляча коаліція «Грузинська мрія» назвала Георгія Маргвелашвілі своїм кандидатом в президенти Грузії на виборах 27 жовтня 2013 року. 16 липня 2013 року Маргвелашвілі пішов у відставку з посади міністра освіти, щоб позбутися обвинувачень у використанні адміністративного ресурсу під час передвиборчої кампанії. При цьому він залишився на посаді віце-прем'єра Грузії. 9 вересня 2013 року пройшов офіційну реєстрацію як кандидат на пост глави держави.

Опублікував ряд наукових робіт і навчальних керівництв, а також багатьох статей на різні теми, в тому числі політики, міжнародних відносин, культури, філософії.

Підтримуючи курс уряду Міхеїла Саакашвілі на зближення з США і Західною Європою, був послідовним прихильником незалежної культурної політики суверенної Грузії, збереження і розвитку грузинської мови. Будучи прихильником єдиної Грузинської держави й противником незалежності Південної Осетії й Абхазії, виступав за нормалізацію відносин із Росією та вирішення конфлікту дипломатичним шляхом.

27 жовтня 2013 отримав перемогу на президентських виборах в Грузії.[1][2]

Діяльність на посаді президента[ред.ред. код]

17 листопада офіційно вступив на посаду президента. Склав присягу у дворі старого приміщення грузинського парламенту на проспекті Руставелі. Попередник М. Саакашвілі на інавгурації був відсутній і заявив, що нова влада не поважає політичних опонентів. Згідно з новою Конституцією Грузії частина повноважень президента перейшла урядові та прем'єр-міністру.

7 травня 2014 року підписав закон «Про заборону усіх форм дискримінації», який забороняє будь-яку дискримінацію громадян — за походженням, національністю, віросповіданням, професією, статтю та сексуальною орієнтацією.

27 жовтня того ж року звернувся до жителів невизнаної Абхазії та Південної Осетії будувати разом європейське майбутнє у скаді єдиної держави. Самопроголошеним регіонам було обіцяно збереження ідентичності та права автономії. Однак зовнішньополітичні відомства Абхазії та Південної Осетії відхилили пропозиції.

4 листопада міністр оборони Грузії І. Аласанія та ще декілька високопосадовців пішли у відставку, а група депутатів «Грузинської мрії» перейшли в опозицію. 14 листопада президент Маргелашвілі виступив у парламенті де заклткав контролювати уряд «для гарантії стабільного курсу інтеграції до європейських та євроатлантичних структур».

30 листопада підписав закон, згідно з якому за МВС зберігається право на таєме прослуховування, хоча спочатку намагався накласти на нього вето.

17 липня 2015 року парламент Грузаї прийняв правки до закону «Про Нацбанк Грузії», які вивели службу нагляду з його структури. 31 липня Маргелашвілі наклав вето на закон, пояснюючи це тим, що поспіх парламентарів може «негативно позначитись на макроекономічній стабільності та поставити під питання ефективність діяльності Нацбанку». 3 вересня грузинські депутати більшістю голосів перемогли вето президента.

У жовтні того ж року відбулась серія нападів на офіси «Єдиного національного руху» у Тбілісі, Батумі, Горі, Кутаісі, Озургеті та Поті, після чого президент Маргелашвілі під час свого виступу заявив, що ці події призвели до «ескалації політичного клімату, створилась ситуація для порушення конституційного ладу та виникли передумови для громадянського протистояння». Представники грузинського уряду заяви президента розкритикували.

3 грудня 2015 року Мінюст закликав президента Грузії пришвидшити процедуру позбавлення громадянства Саакашвілі, наступного дня відповідний наказ був підписаний Маргелашвілі.

У квітні 2016 року президент Маргелашвілі був третім за популярністю політиком Грузії[3] .

13 жовтня 2017 року парламент подалавши вето президента, проголосив Грузію парламентською республікою. Нова Конституція забезпечує перехід Грузії на парламентське правління і суттєво обмежує повноваження президента. Чинності набуває через рік, після президентських виборів [4].

Особисте життя[ред.ред. код]

У нього є донька Ана (нар. 1993). На даний момент Георгій Маргвелашвілі проживає з давньою подругою, з художницею та акторкою Макою Чічуой (нар. 1965).

Знання мов[ред.ред. код]

Вільно володіє російською і англійською мовами.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]