Маргіана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Магріана в 300 до н. е.

Маргіана (Μαργιανή, давньоперська: Marguš,[1] середньоперська: Marv[2]) — історична область, орієнтована на оазис Мерва, і була сатрапією держави Ахеменідів в Бактрії, згаданих в Бехістунському написи. Найбільшим містом якої був Мерв. Існувала з 281261 до н. е. до 651 року.

Отримала назву по імені головного міста — Мерва. Вона розташовувалася в долині річки Мургаб, яка має джерела витоку в горах Афганістану, і проходить через район Мургаб в сучасному Афганістані, а потім доходить до оазиса Мерва в сучасному Туркменістані. Маргіана межувала з Південною частиною Парфією, на півдні з Арією, на сході з Бактрією і на півночі з Согдіаною.

У 521 р. до н. е. очолювані Фраді маргіанци підняли невдале повстання проти Дарія I. Пізніше Маргіана входила до складу держави Олександра Македонського, держави Селевкідів і Парфянского царства. В середні віки її землі увійшли в Хорасан.

Культура[ред. | ред. код]

Перші сліди міської цивілізації, виявлені в районі древньої дельти Мургаба і в Мервському оазисі, відносяться до IХ — VI віків до н. э.

Дослідження древнього поселення на пагорбах Яз-Депе, розташованих на північ від Байрам-али, відкрили потужну цитадель, яка колись була споруджена на високій восьмиметровій платформі з сірцової цеглини і оточена оборонною стіною. Поселення Яз-Депе займало площу 16 га. У південній частині Яз-Депе вдалося виявити залишки монументального палацу з прямокутним центральним залом, чотирма коридорами і товстими стінами. Можливо, цей палац був навіть двоповерховим. Виникнення цього відносно невеликого, але добре укріпленого поселення

Саме на території Маргіани і сусідній з нею Бактрії в епоху бронзи виникає самобутня архітектура, що не має аналогів в інших областях давньосхідного світу. Розкопки показали, що країна Маргіана (Маргуш) мала розвинену культуру, про що свідчать знахідки керамічного і металевого друку, теракотових статуеток, амулетів і посудин, у тому числі ритуального призначення. У IX столітті до н. э. тут вже розвивалася іригація і був побудований магістральний канал. Будучи логічним продовженням традицій будівельної культури енеоліту передгір'їв Копетдага, бактро-маргіанскі пам'ятники демонструють зрілі, зведені за усіма правилами будівельного мистецтва, архітектурні твори. Це дає вагомі аргументи на користь гіпотези про існування в цей історичний відрізок часу на півдні Туркменістану самостійної архітектурної школи. Її відмінними рисами були замкнутість планування, строга орієнтація по сторонах світу, симетрія.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Lendering (2011)
  2. Brunner (1983), стор. 750

Посилання[ред. | ред. код]