Марджанішвілі Костянтин Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Марджанішвілі.
Костянтин Марджанішвілі
груз. კოტე მარჯანიშვილი
груз. კოტე მარჯანიშვილი
груз. კოტე მარჯანიშვილი
груз. კოტე მარჯანიშვილი
Ім'я при народженніКоте Марджанішвілі
Інші іменаКостянтин Марджанов
Народився28 травня (9 червня) 1872(1872-06-09)
Російська імперія Кварелі
Помер17 квітня 1933(1933-04-17) (60 років)
СРСР Москва
ПохованняМтацмінда
Національністьгрузин
Громадянство Російська імперія
СРСР СРСР
Діяльністьактор, кінорежисер, сценарист
ЗакладГрузинський державний академічний театр імені Шота Руставелі
Роки діяльності1893 — 1933
ДітиKonstantin Mardzhanishvilid
Брати / сестриTamarad
IMDbnm0546313
Нагороди та премії
CMNS: Костянтин Марджанішвілі у Вікісховищі

Костянтин Олександрович Марджанішвілі, груз. კოტე მარჯანიშვილი), Коте Марджанішвілі; часто на російський манер Костянтин Марджанов; (*28 травня (9 червня) 1872(18720609), Кварелі, Російська імперія — †17 квітня 1933, Москва, СРСР) — російський, грузинський і радянський режисер театру і кіно, засновник грузинського театру, Народний артист Грузинської РСР (1931).[1]

Родина

[ред. | ред. код]

Батько — Олександр Андрійович Марджанішвілі, офіцер російської армії, інженер-будівельник за освітою, чудово знав літературу, сам писав вірші, займався перекладами. Помер, коли Коте ще не було чотирьох років.[2]

Мати — Єлизавета Соломонівна, до шлюбу Чавчавадзе була всебічно освіченою жінкою, володіла мовами, любила і добре розуміла літературу і музику.[2]

Коли Коте був в четвертому класі гімназії, протягом короткого часу він втратив матір і двох сестер. Третя сестра — Тамара Марджанішвілі, схіігуменя Фамарь (1869—1936), була близька з великою княгинею Єлизаветою Федорівною Романовою та з імператорською родиною. Тому після революції зазнала гоніння, арешту та заслання до Сибіру.[3]

Дружина — Надія Дмитрівна, до шлюбу Живокіні[4]. Народила двох дочок. Старшу на честь сестри назвали Тамарою. Дівчата померли у 1902 році, але незабаром (13 (26) серпня 1903) народила першого сина — Костянтина.[3]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Свої перші театральні виступи Коте Марджанішвілі влаштовував у батьківській хаті в Кварелі. Театральною залою було приміщення для зберігання вина, глядачами ставали кахетинські селяни.

У 1893 році Коте Марджанішвілі стає актором. Він дебютує на сцені професійного театру в Кутаїсі і незабаром їде до Росії. Він їздить по містах і селах: Харків, Іркутськ, Баку, Вятка. Незабаром і не без успіху він пробує себе в ролі режисера.

У 1904-му в Ризі Коте знайомиться з Горьким. Пізніше, дізнавшись, що Горький заарештований, Марджанішвілі збирає земляків і намагається звільнити письменника, але їх невеличкий загін зазнає невдачі.

Навесні 1910 року режисера Костянтина Марджанова запрошують у Московський художній театр. Він допомагає Немировичу-Данченко ставити «Братів Карамазових» за Достоєвським (1910), ставить п'єси «У життя в лапах» Гамсуна (1911) та «Пер Гюнт» Ібсена (1912).

У 1913 році Коте несподівано для всіх залишає Художній театр і починає власну театральну справу — «Вільний театр». Цей театр мав охоплювати всі види сценічного мистецтва. Для фінансування проекту Марджанішвілі запросив свого родича — мільйонера В. В. Суходольського.[3]

Проіснував театр лише рік, після чого був закритий з фінансових причин та через конфлікт Марджанова з В. В. Суходольським. На сцені «Вільного театру» було поставлено всього п'ять вистав: опера М. Мусоргського «Сорочинський ярмарок» (постановка О. А. Саніна), оперета Ж. Оффенбаха «Прекрасна Єлена» (постановка Марджанова), пантоміма А. Шніцлера — Е. Донаньї «Покривало П'єретти» (постановка О. Я. Таїрова), «Жовта кофта» Бенрімо і Дж. Хазельтона (постановка О. Я. Таїрова), драма А. Доде (з музикою Ж. Бізе) «Арлезіанка».[2]

Після закриття «Вільного театру» Марджанов керував театром у Ростові-на-Дону (1914—1915) та театром «Буфф» в Петрограді (1916—1917).

Похований в пантеоні Мтацмінда.

Післяреволюційні роки

[ред. | ред. код]

В 1919 був одним з організаторів Київського оперного театру «Музична драма».

Фільмографія[5]

[ред. | ред. код]

Режисер

[ред. | ред. код]
  • 1916 — Любов всесильна
  • 1924 — Буревісники
  • 1927 — Гогі Ратіані
  • 1927 — Закон і обов'язок
  • 1927 — Мачуха Саманішвілі (спільно з Закарієм Берішвілі)
  • 1928 — Овід

Сценарист

[ред. | ред. код]

Визнання і нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Театральна енциклопедія. Гол. ред. П. А. Марков. Т. 3 — М.: Советская энциклопедия, Кетчер — Нежданова, 1964, 1086 стб. з іл., 7 л. іл.
  2. ↑ а б в Гугушвілі Е. Н. Коте Марджанішвілі. М.: Искусство, 1979. 399 с. («Життя в мистецтві»). Архів оригіналу за 31 грудня 2012. Процитовано 5 липня 2013.
  3. ↑ а б в Біографічний фільм «Коте Марджанішвілі. Простір трагедії». Режисер і автор сценарію Ігор Калядін. Росія, 2012. Архів оригіналу за 24 жовтня 2013. Процитовано 5 липня 2013.
  4. ↑ Театральна енциклопедія. Гол. ред. П. А. Марков. Т. 2 — М.: Советская энциклопедия, Гловацький — Кетуракіс, 1963, 1216 стб. з іл., 14 л. іл. (стб. 684)
  5. ↑ Коте Марджанішвілі (Костянтин Марджанов) — Фільмографія — Російські кінорежисери — Кино-Театр. РУ. Архів оригіналу за 13 червня 2013. Процитовано 4 липня 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марджанішвілі_Костянтин_Олександрович&oldid=43968381