Мардук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мардук
Marduk and pet.jpg
Мардук із своїм драконом мухушшу на вавилонській циліндричній печатці
Мардук. Барельєф, Лувр
Циліндрична печатка. Бій Мардука та Тіамат
Бій Мардука та Тіамат

Мардук — головний вавилонський бог. Спершу місцевий бог Вавилону, але пізніше «поглинув» деяких інших богів і перейняв їхні функції й зайняв місце, яке раніше займав в пантеоні Енліль. У Біблії згадується, як Меродах. Греки ототожнювали Мардука із Зевсом, римляни з Юпітером[1][2].

Міфологія[ред. | ред. код]

Як часто траплялося в давнину, положення божества в язичницькому пантеоні залежало від політичного положення міста чи держави яким він був покровителем. Мардук відомий ще з шумерських часів, але тоді він був лише другорядним божеством. Але з піднесенням Вавилону за Хамурапі висунуло Мардука на перший план і дозволило врешті-решт стати верховним богом вавилонського пантеону. Він відтіснив Ану (бога неба) та Енліля (бога землі) в міфології і зайняв місце обох великих богів. В пізніший період до його імені Мардук додавався титул Бел, що означає Господь. В дидактичній поемі «Енум еліш» («Коли зверху») — йому відведено роль бога-творця. В нововавилонський час за Навуходоносора Мардук відтіснив багатьох інших богів зі сфер їх впливу, і вони перетворилися лише на різні втілення його особистості. Він став універсальним богом до якого зверталися в найрізноманітніших справах. Мардук вважався прихильним до людей богом, зцілював хворих та знімав закляття з зачарованих. Письмові джерела повідомляють про мудрість Мардука, про його мистецтво лікування і заклинальну силу; бога називають «суддею богів», «владикою богів» і навіть «батьком богів».

Згідно з міфами Мардук вважався сином Еа (Енкі) і Домкіни (Дамгальнуни). Дружиною Мардука вважалася богиня Царпаніт, яка виступала також як загальна помічниця та захисниця. Оскільки Мардук був верховним богом, то в його розпорядженні був великий почет, що за зразком царського двору складався з міністрів, наглядачів, вартових, слуг, чашників, цирульників, пекарів тощо. Царпаніт також мала численну челядь. Власне усі скільки-небудь значні боги мали цілий штат прислужників з числа нижчих божеств.

Сином та довіреним Мардука був Набу, чиє значення зростало разом з батьком. Набу був богом писарів і покровителем мудрості та наук. Він також був писарем Мардука й писав для нього таблиці долей, завдяки чому користувався неабияким впливом.

Міфи розповідають про перемогу Мардука над військом Тіамат, що утілює світовий хаос. Бог, озброєний луком, палицею, тенетами й у супроводі чотирьох небесних вітрів і семи бурь, створених ним для боротьби з одинадцятьма чудовиськами Тіамат, вступив в бій. У роззявлену пащу Тіамат він загнав «злий вітер», і та не змогла закрити її. Мардук тут же докінчив Тіамат стрілою, розправився з її свитою і відняв у вбитого ним чудовиська Кингу (чоловіка Тіамат) таблиці доль, які дали йому світове панування. Далі Мардук почав творити світ: він розітнув тіло Тіамат на дві частини; з нижньої зробив землю, з верхньої — небо. Причому бог замкнув небо на засув, приставив варту, щоб вода не могла просочитися вниз на землю. Він визначив володіння богів і шляхи небесних світил, за його планом боги створили людину і в подяку побудували йому «небесний Вавилон».

Атрибути Мардука[ред. | ред. код]

Символами Мардука були мотика, лопата, сокира і дракон мушхушшу з тілом і головою як у змії, з передніми лапами як в лева, а задніми як у птаха і з скорпіоновим жалом у хвості, а частини тіла самого бога порівнювалися з різними тваринами і рослинами: «його головні нутрощі — леви; його малі нутрощі — собаки; його спинний хребет — кедр; його пальці — очерет; його череп — срібло; вилите його сім'я — золото».

Числом символом Мардука була 10, що свідчить про його колишнє другорядне значення, оскільки система означень спиралася на 60-кову систему лічби, де найбільшими числами позначалися найшанованіші боги давнини.

Зазвичай Мардук зображувався з символами влади в руках — кільцем і жезлом.

Вавилонські царі, названі його ім'ям[ред. | ред. код]

Мардук у Біблії[ред. | ред. код]

У Біблії згадується, що Навуходоносор забрав як здобич священний посуд з єрусалимського храму, присвяченого Ягве та «відправив їх до краю вавилонського, до дому свого бога, а посуд відправив до скарбничного дому свого бога» Мардука, якого євреї називали Меродах[3]. Було знайдено вавилонський напис, в якому цар Навуходоносор говорить про храм Мардука: «Я наповнив його сріблом та золотом і дорогоцінним камінням... і помістив там скарбничий дім мого царства». Згодом були написані пророчі слова про помсту Єгови: «Здобутий уже Вавилон, засоромлений Бел, зламаний Меродах, боввани його посоромлені, порозбивані всі його божища!»[4] Як результат, Вавилонія була завойована мідійцями та персами в 539 до н. е. на чолі з Киром Великим та приєднана до новоутвореної мідо-перської імперії.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Людство в пошуках Бога, 2001, стор. 45.
  2. The Dawn of Civilization and Life in the Ancient East 1940, автори R. M. Engberg та F. C. Cole, стор. 230—232
  3. Даниїла 1:2
  4. Єремі 50:2, переклад Огієнка

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Эвелин Кленгель-Брандт «Путешествие в древний Вавилон», издательство «Наука», главная редакция восточной литературы, Москва, 1979