Підмаренник запашний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Маренка запашна)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Підмаренник запашний
Waldmeister.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Streptophytina
Ембріофіти (Embryophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Euphyllophyta
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Дводольні (Eudicots)
Порядок: Тирличецвіті (Gentianales)
Родина: Маренові (Rubiaceae)
Підродина: Rubioideae
Триба: Rubieae
Рід: Підмаренник (Galium)
Вид: Підмаренник запашний
Біноміальна назва
Galium odoratum
(L.) Scop., 1771
Синоніми
Asperula odorata L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Galium odoratum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Galium odoratum
EOL logo.svg EOL: 1107990
IPNI: 750339-1
ITIS logo.svg ITIS: 502715
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 35899

Підмаренник запашний[1][2] (Galium odoratum) — вид рослин з родини маренових (Rubiaceae). Місцева назва — смілка запашна. У країнах Західної Європи також називається Petit Muguet, Reine-des-bois, Thé suisse або Belle-étoile (Красива зірка).

Морфологічна характеристика[ред. | ред. код]

Багаторічна трав'яниста рослина (10–40 см заввишки[2]) з тонким, повзучим кореневищем, пахне, як кумарин. Стебло прямостояче, нерозгалужене, чотиригранне, гладеньке. Листки сидячі, нижні лопатоподібні (в 6–8-членних кільцях[3]); верхні листки ланцетні, гострокінцеві з шорстким краєм, у восьмичленних кільцях. Квітки у верхівковому малоквітковому суцвітті, що складається з трьох півзонтиків, зібраних у щиткоподібну волоть. Квітки білі, правильні, невеликі. Чашечка непомітна, віночок зрослопелюстковий, лійкоподібний, до середини чотирироздільний. Тичинок чотири (п'ять), маточка одна, зав'язь нижня, двогнізда, стовпчик двороздільний з головчастими приймочками. Плід — розпадний кулястий горішок, вкритий гачкуватими щетинками.

Поширення[ред. | ред. код]

Поширений у Євразії та Алжирі[4].

В Україні рослина поширена на Поліссі, в лісостепових районах, лівобережному Степу, Розточчі — Опіллі, Карпатах. Заготовляють її у районах поширення.

Екологічна приуроченість[ред. | ред. код]

Росте підмаренник запашний у листяних, рідше мішаних лісах. Рослина тіньовитривала. Цвіте у травні — червні. Утворює куртини, зарості.

Практичне використання[ред. | ред. код]

Лікарська, медоносна, кормова, харчова, фарбувальна і декоративна рослина.

У народній медицині використовують як проносний, сечогінний засіб, який сприяє розчиненню і відходу піску і каменів у жовчновидільних шляхах, жовчному міхурі та в нирках, при аритміях серця, водянці, водобоязні, при гострих катарах шлунка і кишок, як пом'якшувальний засіб при кашлі, як заспокійливий і снотворний засіб.

Зовнішньо використовують у вигляді припарок при фурункулах, ранах, висипах на шкірі. Рослина містить кумариновий глікозид (що надає їй приємного запаху), дубильні речовини, ефірну олію, смоли, застосовують для ароматизації тютюну, білизни.

У гомеопатії застосовують есенцію із свіжої рослини, зібраної в період цвітіння.

Як медоносну рослину її охоче відвідують бджоли. На пасовищах її поїдають всі види худоби. Маренку запашну використовують для ароматизації лікерів, горілок, пива, вин, чаю, сирів, для приготування безалкогольних напоїв. Свіжі і сухі листки та стебла використовують для надання приємного смаку салатам, овочам, компотам і солодким стравам. Корені дають червону фарбу. В декоративному садівництві маренку використовують для масових посадок у затінених місцях. Іноді сухі стебла маренки використовують замість нафталіну.

Збирання, переробка та зберігання[ред. | ред. код]

Збирають повністю всю рослину під кінець цвітіння і пізніше, зриваючи або зрізуючи стебла ножицями. Швидко сушать у затінку або печах при температурі 40–50°. Висушені пагони складають у коробки, вистелені папером і зберігають у сухому місці (у вогкому місці швидко чорніє).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Galium odoratum // Ю. Кобів. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин (Серія «Словники України»). — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — ISBN 966-00-0355-2.
  2. а б Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 263. (рос.)(укр.)
  3. NatureGate. Процитовано 09.11.2018.  (англ.)
  4. Plants of the World Online — Kew Science. Процитовано 09.11.2018.  (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979