Марковников Володимир Васильович
| Марковников Володимир Васильович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
22 грудня 1838[1] Княгинино, Нижньогородська губернія, Російська імперія |
| Помер |
29 січня (11 лютого) 1904 (65 років) Москва, Російська імперія |
| Поховання | Ваганьковське кладовище |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | хімік, снайпер, шпигун |
| Alma mater | Імператорський Казанський університет |
| Галузь | хімія |
| Заклад |
Імператорський Казанський університет ОНУ ім. І. І. Мечникова Імператорський Московський університетd |
| Вчителі | Бутлеров Олександр Михайлович |
| Відомі учні |
Ivan Alekseyevich Kablukovd Nikolay Demyanovd |
| Аспіранти, докторанти |
Прянишников Дмитро Миколайович Чичибабін Олексій Євгенович Nikolai Kischnerd Nikolay Demyanovd Ivan Alekseyevich Kablukovd Коновалов Михайло Іванович |
 Марковников Володимир Васильович у Вікісховищі | |
Володимир Васильович Марковников (рос. Владимир Васильевич Марковников; 13 (25) грудня 1837, Княгинін, Нижньогородська губернія — 29 січня (11 лютого) 1904, Москва) — видатний російський хімік[2]. Представник казанської школи[ru] хіміків-органіків. Почесний член Університету св. Володимира та Харківського університету.
Розвинув теорію хімічної будови органічних сполук. Сформулював власне правило про направлення хімічних реакцій заміщення, відщеплення та приєднання за подвійним зв'язком і ізомеризації залежно від їх хімічної будови, нині відоме як правило Марковникова[3]. Виявив новий клас вуглеводнів — нафтени[4]. Основоположник наукового напряму — нафтохімії[5].
Найвідоміший з-поміж учнів Олександра Бутлерова[6].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у дворянській родині в місті Княгинін (нині місто Княгиніно Нижньогородської області). Закінчив у 1856 році середній навчальний заклад Нижнього Новгорода, який по типу наближався до класичних гімназій, однак був інститутом[ru]. Вступив до Імператорського Казанського університету, який у 1860 році успішно закінчив. З 1862 року читав у цьому ж університеті лекції, викладав[7].
У 1865 році захистив магістерську дисертацію, яка була присвячена ізомерії насичених кислот[2]. Після захисту декілька років працював за кордоном у лабораторіях Беєра, Ерленмеєра та Кольбе в Берліні, Мюнхені та Лейпцизі.
У 1868 році разом з Дмитром Менделєєвим, Олександром Воскресенським, Петром Алексєєвим та іншими вченими заснував Російське хімічне товариство[7].
У 1869 році захистив докторську дисертацію, яка була присвячена впливу атомів у хімічних сполуках[2]. Присвоєно звання професора.
У 1871 році на знак протесту проти відсторонення від посади Петра Лесгафта та накладення на нього заборони викладати — разом з групою вчених покинув Казанський університет[7]. Того ж року запрошений до Новоросійського університету (нині Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), де очолив кафедру хімії. Тут працював до 1873 року. За короткий час перебування в Одесі виконав п'ять циклів дослідження, присвячених взаємному перетворенню ізомерів альдегідів і карбонових кислот[2].
У 1873 році переїхав до Москви. З того часу постійно працював у Московському університеті[4].
Помер у 1904 році. Похований у Москві на Ваганьковському кладовищі[8].
Сім'я[ред. | ред. код]
У 1864 році одружився з Любов'ю Ричковою (онукою історика Петра Ричкова)[9], яка народила сина — Миколу Марковникова[ru], відомого російського архітектора.
Наукова діяльність[ред. | ред. код]
Наукові дослідження вченого були присвячені розвитку теорії хімічної будови, вивченню нафти й аліциклічних вуглеводнів.
У 1865 році на прикладі масляних і ізомасляних кислот вперше показав існування ізомерії серед жирних кислот.
У 1869 році, у своїй дисертаційній роботі, яка ґрунтувалася на основі поглядів Олександра Бутлерова, шляхом експериментальних досліджень виявив ряд закономірностей, що стосуються реакцій заміщення, приєднання і розщеплення[7]. Започаткував принцип в органічній хімії, що використовується нині для передбачення регіоселективності реакції приєднання протонних кислот і води до несиметричних алкенів і алкінів, й іменується на честь нього.
У 1870-х роках отримав усі передбачені теорією будови ізомерні двохосновні кислоти[7].
З початку 1880-х років систематично досліджував кавказьку нафту. Відкрив вуглеводні нового класу, яким дав назву нафтени, виділив з нафти ароматичні вуглеводні[4] і виявив їх здатність давати з вуглеводнями інших класів азеотропні суміші[7]. Вивчав Астраханські соляні озера з метою використання солей у промисловості[2].
У 1890 році синтезував аліциклічні сполуки з циклами у 4, 7 та 8 атомів карбону[2] та дослідив сполуки з циклами у 5 та 6 атомів карбону, що були вперше синтезовані Вільямом Перкіним та Миколою Зелінським.
У 1892—1893 роках описав умови та характер полімеризації семичленного циклу в шестичленний[10].
Вибрані праці[ред. | ред. код]
- Нормальный курс аналитической химии. Для высших и средних учебных заведений и фармацевтов. Ч. I. Качественный анализ. — М., 1877. — 120 с.
- Появление чумы в России и средства предохраниться от нее / Соч. Проф. Моск. ун-та Вл. Марковникова и д-ра П. Отрадинского. — М., 1879. — 40 с
- Исследование кавказской нефти / Соч. Вл. Марковникова и Вл. Оглоблина. — СПб., 1883. — 79 с.
- Нафтены и их производные в общей системе органических соединений. — М., 1892. — 44 с.
- Исторический очерк химии в Московском университете // Ломоносовский сборник. — М., 1901.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
- ↑ а б в г д е В. Я. Чирва, Н. В. Толкачова. Марковников Володимир Васильович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Т. 19 : Малиш — Медицина. — 687 с. — ISBN 978-966-02-8345-9.
- ↑ Біографії видатних учених-хіміків. Володимир Васильович Марковніков (1837—1904) (PDF). Видавництво «Ранок». Архів оригіналу (PDF) за 5 лютого 2020. Процитовано 18 квітня 2020.
- ↑ а б в Марковников Володимир Васильович [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1981. — Т. 6 : Куликів — Мікроклімат. — 552 с., [22] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с.
- ↑ Хімія: підруч. для 10 кл. закладів загальної середьної освіти: профіл. рівень / Л. П. Величко. — К.: Школяр, 2018. — С. 63
- ↑ Історія хімії: навчальний посібник [Архівовано 8 січня 2020 у Wayback Machine.] / О. М. Камінський та ін. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2019. — С. 137, 163, 182
- ↑ а б в г д е Марковников Владимир Васильевич // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- ↑ Марковников Владимир Васильевич (1838-1904). Могилы Знаменитостей. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 18 квітня 2020.(рос.)
- ↑ Владимир Васильевич Марковников, 1837—1904 / Сорокина Т. Д.– Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 2003. — С. 5(рос.)
- ↑ Хімія, 8-11 класи. Цікаві досліди з органічної хімії / Євсеєв Р. С. — Х., 2006. — С. 19
Література[ред. | ред. код]
- Марковников, Владимир Васильевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Выдающиеся русские ученые-химики, с. 176, на «Google Books»
|
- Народились 22 грудня
- Народились 1838
- Уродженці Нижньогородської губернії
- Померли 11 лютого
- Померли 1904
- Померли в Москві
- Поховані на Ваганьковському кладовищі
- Науковці Одеського університету
- Науковці Московського університету
- Науковці Казанського університету
- Російські хіміки
- Хіміки Російської імперії
- Хіміки-органіки
- Російські винахідники
- Члени Російського фізико-хімічного товариства