Марко Черемшина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марко Черемшина
Cheremshyna Marko.jpg
Ім'я при народженні Іван Семанюк
Псевдонім Василь Заренко, Марко Легіт
Народився 13 липня 1874(1874-07-13)
Кобаки, Косівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер 25 квітня 1927(1927-04-25) (52 роки)
Снятин, Івано-Франківська область
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина — Польща Польща
Діяльність адвокат, український письменник, новеліст
Alma mater Віденський університет
Мова творів українська
Magnum opus «Карби. Новели з гуцульського життя»

CMNS: Марко Черемшина у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Марко́ Черемши́на (справжнє ім'я: Іван Юрійович Семанюк; 13 липня 1874, Кобаки — 25 квітня 1927, Снятин) — український письменник і громадський діяч, адвокат, доктор права. Автор трьох збірок новел — «Карби», «Село вигибає» та «Верховина», остання вийшла посмертно.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селі Кобаки Косівського повіту в Галичині (тепер село в Івано-Франківській обл.), котра на той час була частиною Австро-Угорської імперії, в селянській родині Івана Юрійовича (1846-1920) та Ганни Дмитрівни (з дому Олексюків) Семанюків.

Коли в 1889 закінчив школу, батько відправив його на навчання до Коломийської гімназії. Під час навчання в Коло­мийській гімназії захоплювався творчістю Ю.Словацького. В особис­тій бібліотеці українського письменника можна побачити поему польського поета “Мазепа” в перекладі М.Зерова. Лекції велись польською мовою, якої хлопець не знав, однак незабаром вивчив її, став одним із найкращих учнів. Цікавився літературним життям на Буковині і в Галичині. В 1896 закінчив навчання в гімназії і виїхав до Відня, щоб здобути фах лікаря. Однак платня за медичну освіту була така висока, що він змушений був відмовитись від неї та обрав більш дешеве навчання на правничому факультеті Віденського університету. Закінчив Віденський університет в 1901 році, однак диплом адвоката отримав лише в 1906 році, з яким розпочав працювати адвокатським помічником у Делятині, а з 1912 адвокатом у Снятині, де активно займався громадсько-політичною, літературною і культурно-просвітницькою роботою. Під час Першої світової війни мешкав в рідному селі Кобаках, а по її закінченню повернувся у Снятин, де прожив до кінця життя.

Музей Марка Черемшини в Снятині

Володів 13-ма мовами, у своїх художніх перекладах не користувався підрядником. Досліджував духовний світ Гуцульщини і збирався видати відповідну наукову працю.

Раптова смерть під час відвідин могили батька (упав перед брамою[1]) не дозволила йому зреалізувати всіх письменницьких планів.

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Навчаючись у Коломийській гімназії, юнак зацікавився тогочасним життям у Галичині і на Буковині, передплачував майже всі тодішні часописи. На цей час припадають і його перші літературні спроби, які він підписує псевдонімами Василь Заренко, Марко Легіт. Згодом Марко Черемшина написав свій перший твір-драму «Несамовиті» і надіслав її на конкурс, оголошений львівським журналом «Зоря». Хоч драма була оцінена рецензентами позитивно, вона ні в друк, ні на сцену не потрапила, текст її загубився, збереглося лише два уривки чорнового автографа. Спроба сил у драматургії не пройшла марно для Черемшини: не ставши драматургом у повному розумінні, він став згодом визначним майстром психологічних новел, характерною прикметою яких є глибокий драматизм.

Перше оповідання «Керманич» надрукував 1896 у газеті «Буковина».

Упродовж 1900—1901 років у львівському «Літературно-науковому віснику» і чернівецькій «Буковині» була надрукована низка оповідань, які склали першу книгу письменника — «Карби. Новели з гуцульського життя»: «Святий Николай у гарті», «Хіба даруймо воду», «Раз мати родила», «Зведениця», «Більмо» та інші (разом 15), — присвячені зображенню життя темного й зубожілого гуцульського селянства за Австрії. Саме ця книжка відразу поставила Марка Черемшину на одне з чільних місць серед українських новелістів початку XX століття.

Після «Карбів» у творчості Черемшини залягла довготривала перерва, по якій з 1919 почали з'являтися його новели, присвячені руїні галицького села, спустошеного подіями Першої світової війни: «Село вигибає» [Архівовано 16 квітня 2016 у Wayback Machine.], «Село потерпає», «Бодай їм путь пропала», «Перші стріли» тощо.

Третій тематичний цикл становлять оповідання Черемшини, писані про життя селянства під гнітом польської влади: «Верховина» [Архівовано 2 квітня 2018 у Wayback Machine.], «Ласка», «Коляда», «На Купала на Івана» та ін.

Сучасна йому критика відзначала високу майстерність письменника і багатство народної, часто ритмізованої мови. Зважаючи на спільне їм усім селянське походження і тематику творчості та дружні особисті зв'язки, в історії літератури Черемшину, Василя Стефаника і Леся Мартовича часто об'єднують під назвою «Покутської трійці».

У Львові до Другої світової війни окремими виданням після «Карбів» вийшла збірка оповідань Черемшини: «Вибрані твори» (1929), «Твори. Повне видання», т. І—III (1937), «Вибрані твори» (1938). Перше видання в УРСР «Село вигибає» [Архівовано 16 квітня 2016 у Wayback Machine.] зі вступною статтею Миколи Зерова вийшло 1925. Після того вибрані твори Черемшини видавано багато разів. Загалом, літературний доробок Черемшини становить близько 60 літературних творів (за винятком публіцистичних виступів у газетах та майже загубленими поетичними пробами покутянина)

У журналі “Slovansky' pfehled” з’явився і відгук на першу збірку оповідань Марка Черемшини “Карби”. У ньому відзначено оригі­нальність таланту письменника, художню майстерність новеліста, хоч майже нічого не сказано про соціальну спрямованість його тво­рів.[5, 293].

Рецензія словацького критика Франтішка Штінгля, поки що чи не єдина замітка про Марка Черемшину у Словаччині. Він писав: “Автор збірки виріс у селянському гуцульському оточенні, тому образи з того оточення він уміє малювати повнокровними фарбами. В його нарисах стикаємося з народним і демократичним реалізмом. І.Семанюк найсильніший там, де у свої нариси вкладає найменше суб’єктивізму, де є сповна об’єктивним, цілком реалістичним”. Критик окремо виділяє оповідання “Більмо”. На його думку, це - “найкращий твір у новітній українській літературі. Письменник скупими словами, яскравими виразами, без жодних рефлексій подає тут образ глибокого занепаду бідної родини” [6, 179]. Рецензент розповідає про початок літературної діяльності Марка Черемшини, характеризуючи його як члена “української модерни”, який пише у реалістичній манері. Під цим терміном, як видно з рецензії, Фр. Штінгль розуміє не занепадницьку течію в українській літературі, а новий, точніше, новітній, вищий етап у її розвитку.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Нині в Кобаках є меморіальна хата-музей, зведена за зразком тої, у якій виховувався письменник. У Снятині функціонує Літературно-меморіальний музей Марка Черемшини, урочисто відкритий 17 липня 1949 року, а також споруджено пам'ятник-погруддя.

Дослідники життя і творчості Марка Черемшини[ред. | ред. код]

Євген Баран, Адам Войтюк, Олена Гнідан, Лариса Горболіс, Микола Грицюта, Михайло Грушевський, Микола Гуйванюк, Олексій Дей, Іван Денисюк, Дмитро Донцов, Олексій Засенко, Микола Зеров, Антін Крушельницький, Руслана Кірєєва, Микола Легкий, Василь Лесин, Тетяна Лях, Валентина Миронюк, Олексій Мишанич, Андрій Музичка, Іванна Олещук (Стеф'юк), Роман Піхманець, Федір Погребенник, Михайло Рудницький, Ростислав Чопик та ін.

Кінематограф[ред. | ред. код]

  • За його оповіданням «Сльоза» створено мультиплікаційну стрічку «Різдвяна казка» (Укранімафільм, 1993).
  • Про нього знято фільм «Марко Черемшина» (1975).
  • У 2014 році відділ культури Снятинської РДА зняв ювілейний документальний фільм «Наш Марко Черемшина»

Видання[ред. | ред. код]

Село потерпає. Харків-Одеса, 1930: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FCheremshyna%2FSelo_poterpaie.pdf

Парасочка. Гуцульські новелі. Львів, 1939: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FCheremshyna%2FParasochka.pdf

Верховина та інші оповідання. 1940 : https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FCheremshyna%2FVerkhovyna_ta_inshi_opovidannia.pdf

Вибрані твори. 1940. https://chtyvo.org.ua/authors/Cheremshyna/Vybrani_tvory/

Карби. Чічка. Злодія зловили (худ. Г. Якутович) : https://chtyvo.org.ua/authors/Cheremshyna/Karby_Chichka_Zlodiia_zlovyly/

Твори в 2 томах. К., Наукова думка, 1974 р.

Твори. К., Дніпро, 1978 р., 328 с., 100 000 екз., ф.А5, т.п., іл. Адамовича С.Т.

Карби (збірка): https://chtyvo.org.ua/authors/Cheremshyna/Karby_zbirka/

Новели. Посвяти Василеві Стефанику. Ранні твори. Переклади. Літературно-критичні виступи. Спогади. Автобіографія. Листи. Київ, 1987 р.: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FCheremshyna%2FNovely_Posviaty_Vasylevi_Stefanyku_Ranni_tvory_Pereklady_Literaturno-krytychni_vystupy_Spohady_Avtobiohrafiia_Lysty.pdf


Окремі твори:

Образки з гуцульського життя (І), 1899: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FCheremshyna%2FObrazky_z_hutsulskoho_zhytia_Marka_Cheremshyny_I_Sviatyi_Nykolai_u_harti_II_Khyba_daruimo_vodu.pdf

Образки з гуцульського життя (ІІ), 1900: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FCheremshyna%2FObrazky_z_hutsulskoho_zhytia_I_Zlodiia_zlovyly_II_Raz_maty_rodyla.pdf

"Більмо" (оповідання), 1901 р.: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FCheremshyna%2FBilmo.pdf

Святий Миколай у гарті, 1902: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FCheremshyna%2FSviatyi_Mykolai_u_harti.pdf

Хіба даруймо воду! 1902: https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FCheremshyna%2FKhiba_daruimo_vodu.pdf

Аудіобібліотека творів[ред. | ред. код]

Марко Черемшина. "Заморожені фалки": https://www.youtube.com/watch?v=xMRnRoc8hNY

Марко Черемшина. "Море": https://www.youtube.com/watch?v=RXnl4i0kE5w

Марко Черемшина. "Сльоза". Різдвяна казка: https://www.youtube.com/watch?v=wOp5xErWHHM

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Горак Р. Зачудований красою // Дзвін. — 2014. — Ч. 10. — С. 63.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]