Марсель Даліо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марсель Даліо
Marcel Dalio
Marcel Dalio.jpg
Ім'я при народженні Ізраїль Мойше Блаушильд
Дата народження 17 липня 1900(1900-07-17)[1]
Місце народження Париж, Сена[d], Франція[1]
Дата смерті 20 листопада 1983(1983-11-20)[1][2][3] (83 роки)
Місце смерті Париж, округ Париж[d], Іль-де-Франс, Франція[1]
Поховання Паризький цвинтар Баньє[d]
Громадянство Flag of France.svg Франція
Професія актор
Роки активності 1931 — 1982
IMDb ID 0197950
Commons-logo.svg Марсель Даліо у Вікісховищі

Марсе́ль Даліо́ (фр. Marcel Dalio, справжнє ім'я — Ізраїль Мойше Блаушильд (Israel Moshe Blauschild); 17 липня 1900, Париж, Франція — 20 листопада 1983, там же) — французький актор. Грав переважно ролі другого плану, проте в 1930-і роки був серед виконавців головних ролей в таких фільмах, як «Велика ілюзія» та «Правила гри» Жана Ренуара. За роки своє акторської кар'єри знявся майже у 190 кіно-, телефільмах та телесеріалах.

Біографія[ред.ред. код]

Марсель Даліо народився 17 липня 1990 року в Парижі у сім'ї румунських євреїв іммігрантів[4]. Закінчивши Паризьку консерваторію[5], у 1920 роках він виступав у кабаре та на сценах мюзик-холів, що були на той час популярними у Франції.

У кіно Даліо дебютував у 1931 році. Перший великий кінематографічний успіх до актора прийшов після участі у фільмі Жульєна Дювів'є «Пепе ле Моко» (1939). Тоді ж Даліо знявся у Жана Ренуара у «Великій ілюзії» (1937) та «Правилах гри» (1939). Грав також у довоєнних фільмах Марка Аллегре, Робера Брессона, Лео Жоаннона, Роберта Сьодмака, Крістіана-Жака та ін.

Від початку окупації Франції Німеччиною Марсель Даліо, бувши євреєм за національністю, у липні 1940 року разом з дружиною Мадлен Лебо[fr] покинув країну та перебрався в Лісабон (Португалія). Через два місяці подружжя, отримавши дві візи, відправилося до Чилі. Проте, прибувши в Мехіко, вони були доправлені на берег разом з приблизно 200 іншими пасажирами, коли з'ясувалося, що куплені чилійські візи виявилися підробними. Марсель Даліо і Мадлен Лебо, ризикуючи бути депортованими, подали прохання про політичний притулок. Врешті-решт вони змогли отримати тимчасові канадські паспорти і в'їхали до США. Тим часом німецька окупаційна влада розклеїли по Парижу світлини Даліо з підписом «Типовий єврей». Усі інші члени родини Даліо загинули в нацистських концтаборах[5].

Голлівудську кар'єру Марсель Даліо почав у 1941-му, граючи невеликі ролі, але ніколи вже не зміг досягти такого успіху, як у Франції. Після війни він повернувся у Францію, проте в 1955 році знову поїхав у США. Знімався в декількох серіалах, зокрема грав інспектора Рено в телевізійній версії «Касабланки» 1955-го року, з'являвся в ролях другого плану і епізодах у низці фільмів, у тому числі в ролі сеньйора Паравідео в комедії «Як украсти мільйон» Вільяма Вайлера. Знімався також у фільмах Говарда Гоукса, Пітера Устінова, Джона Г'юстона, Джорджа К'юкора та ін.

Марсель Даліо помер 20 листопада 1983 року в Парижі у віці 83 років. Похований на паризькому кладовищі Баньє.

Особисте життя[ред.ред. код]

У 1936 році Марсель Даліо одружився з акторкою румунського походження Жані Ольт, з якої розлучився в 1939-му. Того ж року дружився вдруге з сімнадцятирічною акторкою Мадлен Лебо[fr].

Вибрана фільмографія[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #130523127 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  3. SNAC
  4. Omer Bartov (December 2004). The "Jew" in Cinema: From The Golem to Don't Touch My Holocaust. Indiana University Press. с. 18. ISBN 0-253-21745-8. 
  5. а б Marcel Dalio, 83, Film Actor, Dead. The New York Times. Associated Press. 23 листопада 1983. Процитовано 18 жовтня 2016. 

Література[ред.ред. код]

  • Raymond Chirat, Olivier Barrot, Les Excentriques du cinéma français : 1929—1958, Henri Veyrier, Paris, 1983 ISBN 9782851993045
  • Yvan Foucart, Dictionnaire des comédiens français disparus, Éditions cinéma, Mormoiron, 2008, 1185 p. ISBN 978-2-9531-1390-7

Посилання[ред.ред. код]