Марта Шведська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марта Шведська
Märtha av Sverige
Марта у 1929
Ім'я при народженні Марта Софія Ловіса Даґмар Тюра
Народилася 28 січня 1901(1901-01-28)
Стокгольм, Швеція
Померла 5 квітня 1954(1954-04-05) (53 роки)
Осло, Норвегія
·рак
Поховання 21 квітня 1954
Фортеця Акерсхус, Осло
Країна  Швеція
 Норвегія
Діяльність аристократка, дипломат
Знання мов шведська, норвезька і англійська
Суспільний стан Член королівської родини
Титул кронпринцеса Норвегії
Конфесія лютеранство
Рід Бернадоти
Батько Карл Шведський
Мати Інгеборга Данська
Родичі Олаф V
Брати, сестри Карл Бернадотd, Астрід Шведська і Маргарита Шведська
У шлюбі з Олаф V
Діти Раґнхільд, Астрід, Гаральд
Нагороди
орден Святого Олафа King Haakon VII 1905–1930 Jubilee Medal
IMDb ID 0617503

Марта Шведська (швед. Märtha av Sverige), повне ім'я Марта Софія Ловіса Даґмар Тюра Шведська (швед. Märtha Sophia Lovisa Dagmar Thyra av Sverige), (28 січня 1901 — 5 квітня 1954) — шведська принцеса з династії Бернадотів, донька принца Швеції Карла та данської принцеси Інгеборги, дружина кронпринца Норвегії Олафа, мати правлячого короля Норвегії Гаральда V.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство та юність[ред. | ред. код]

Марта народилась 28 січня 1901 року у Стокгольмі. Вона була другою донькою в родині принца Швеції Карла та його дружини Інгеборги Данської. В родині вже росла старша донька Маргарита, а наступного року народилась молодша — Астрід. Країною в цей час правив їхній дід Оскар II.

Марта на руках у бабусі Софії, 1902

1905 року Норвегія вирішила відокремитися від Швеції. Після розторгнення унії встало питання щодо правителя нової держави. На роль майбутнього короля висували і батька Марти, Карла Шведського. Проте, врешті-решт, очолив Норвегію брат її матері, Крістіан Фредерік. За два роки, у 1907 році, коли помер Оскар II, королем Швеції став брат батька, Густав. Ще один брат матері, Крістіан, у 1912 році успадкував престол Данії. Тож Марта, як і її сестри, була одночасно небогою королів трьох країн Європи.

Жила родина на віллі Паркудден на острові Юргорден у центрі Стокгольма. В1908 році переїхали до сусідньої вілли Бистрем.[1] Сімейне життя було щасливим. Діти виховувались у домашній неформальній обстановці. Від 1910 року літній час всі проводили на віллі Фрідхем поблизу затоки Бравікен. Для ігор принцес на її території були збудовані окремі будиночки, а море та ліс сприяли гарному відпочинку. В січні 1911 року в дівчат з'явився молодший брат Карл.

Марту з дитинства змальовували як творчу, активну, жваву та щедру натуру із почуттям гумору. Не зважаючи на академічну освіту, принцесу готували і до майбутнього подружнього життя. Дівчину вчили вести домашнє господарство, доглядати за дітьми, шити і навіть розписувати порцеляну.[2]

1919 року її сестра Маргарита вийшла заміж за принца Акселя Данського і переїхала до Данії. Родина ж принца Карла 1922 року оселилася на півострові Блазіхольмен. У 1926 році одружилася і Астрід, узявши шлюб із бельгійським кронпринцом Леопольдом.

Марта ще у 1921 році познайомилася із кронпринцом Норвегії Олафом, молодшим від неї на два роки. У 1926 та 1927 роках вона із своїми близькими побувала в гостях у норвезької королівської родини. Це були перші шведські королівські відвідини Норвегії із 1905 року. Влітку 1928 року принц Олаф брав участь у змаганнях з вітрильного спорту на Олімпійських іграх у Амстердамі.[3] Під час ігор, із благословення батьків, вони з Мартою таємно заручилися.[2]

Заручини та весілля[ред. | ред. код]

13 січня 1929 року Олаф інкогніто прибув до Стокгольму, а наступного дня про заручини було оголошено офіційно.[4][5] Альянс був дуже добре сприйнятий, оскільки вважалося, що це зможе залагодити розрив між сусідніми країнами, що відбувся у 1905 році.Багато будівель та вулиць були прикрашені прапорами та транспарантами.

До вінчання Катедральний собор Осло оздобили білими квітами: азаліями, гортензією, бузком, тюльпанами та білими ліліями. Навколо органу стояло кількасот співаків, 50 офіцерів стояло вздовж проходу. Запрошених було 1600 чоловік. Крім родин та друзів з обох сторін, були присутніми представники офіційної влади, іноземні дипломати та видатні громадяни.

Сукня нареченої мала 4-метровий шлейф, розшитий ліліями та декорований перлами, бісером і пайєтками. Фата з брюссельського мережива була майже однакової довжини із шлейфом. Довершувала образ міртова тіара. Весільний букет складався із білих лілій.[4]

Церемонія почалася о 12.00 дня. Першим прибув наречений. Марту до вівтаря під руку вів батько. Вінчання провів єпископ Йохан Лунде. На останок прозвучала «Алілуйя» Генделя. Із фортеці Акерсхус пролунало 42 постріли: подвійний салют на честь королівської родини.

Кронпринцеса[ред. | ред. код]

Норвежці швидко полюбили Марту. Кронпринцеса виявилася скромною, веселою та щедрою. Природність у спілкуванні та рідкісна здатність знаходити з усіма спільну мову швидко здобули їй популярність серед народу. Олаф дуже цінував молоду дружину.

Від дипломата Фріца Веделя Ярлсберга подружжя отримало ферму Скауґум в муніципалітеті Аскер, в 15 милях на південний захід від столиці. Вона і стала їхньою резиденцією. Тривалий час вважалося, що це був весільний подарунок з боку барона, проте у 2009 році знайшлися документи, що засвідчували оплату у розмірі 120000 крон.[6]

20 травня 1930 року в Скауґумі трапилася пожежа,[7] що знищила головну будівлю.

Через три тижні після цього у палаці Кронпринца в Осло Марта народила первістка:

  • Раґнхільд (1930—2012) стала дружиною судновласника Ерлінга Свена Лоренцена, мала трьох дітей;

У 1930—1931 роках норвезький полярний дослідник Яльмар Рісер-Ларсен дав імена кронпринца, кронпринцеси та їх доньки частинам узбережжя Землі Королеви Мод у Східній Антарктиді (Берег Принца Олафа, Берег Принцеси Марти, Берег Принцеси Раґнхільди).

Родина в цей час жила на віллі Solbakken на околицях столиці.[8][9] Марта брала активну участь у плануванні нового будинку Скауґум, який було доручено створити Арнштейну Арнебергу. За півтора року, 12 лютого 1932 року народилась ще одна донька:

  • Астрід (нар.1932) — дружина бізнесмена та моряка, призера Олімпійських ігор 1952 року з вітрильного спорту, Йохана Мартіна Фернера, має п'ятеро дітей;

Влітку 1932 року Скауґум був готовий, і кронпринц із сім'єю переїхали туди. Вдома була створена тепла та затишна атмосфера. Марта навіть шила одяг для себе та дітей. В маєтку і народився довгоочікуваний син:

Влітку 1939 року подружжя відвідало Сполучені Штати, де зустрілося і потоваришувало з президентом Рузвельтом та його дружиною Елеонорою.

Гокон VII, Марта та Олаф із пілотами, нагородженими Військовим хрестом за Дьєпський рейд, 5 вересня 1942

Після початку Другої світової війни Марта багато зробила для мобілізації для робіт по самозахисту, а також для організації добровольців.

9 квітня 1940 року до Норвегії вдерлися нацистські війська. Флот, очолюваний лінкором «Блюхером», увійшов до Осло-фіорду, але, обстріляний із фортеці Оскарсбор, затонув, інші ж суда відійшли у зовнішню затоку. Це дало змогу евакуюватися королівській родині та парламенту. Марта з дітьми тієї ж ночі на потязі відбули до Швеції. Залишались у родичів до 12 серпня, поки не виїхали до селища Петсамо на крайній півночі у Фінляндії, де на норвезьку королівську родину чекав корабель ВМС США «Американський легіон»[en]. Всього «Американський легіон» забрав до Америки 897 осіб. 16[10] або 17 серпня[11] корабель, узявши на борт 897 осіб, залишив фінський берег, а 28 серпня прибув до Нью-Йорку.

Кронпринцеса із дітьми спершу розмістилися в готелі «Уолдорф-Асторія», згодом перебралися до особистої дачі Рузвельта у Гайд-парку. Певний час Марта винаймала будинок у Бостоні, штат Массачусетс. Нарешті, сам президент підшукав їм невеличку садибу Пуке-Гілл поблизу Вашингтону.[11] Там родина Олафа провела час із жовтня 1940 року до травня 1945 року.[12] Сам він в обстановці суворої секретності кілька разів на рік приїжджав до Америки з Лондона. Свої візити він використовував для зовнішньополітичної діяльності, їздив країною, виступав з доповідями та лекціями про боротьбу норвезького народу. Марта йому активно допомагала. Вона також брала участь у низці офіційних візитів, виступів та лекцій. Працювала у справах по наданню допомоги біженцям,[13] турбувалася про людей без документів, складала комплекти першої допомоги, вітала всіх норвежців від міністрів до простих солдат, які опинилися в Америці.

Влітку 1942 року відвідала Лондон, щоб узяти участь у святкуванні 70-річного ювілею свого тестя Гокона VII. Король під час цього візиту нагородив її великим хрестом ордена Святого Олафа, сказавши:

«Це не тому, що ти кронпринцеса, а тому що ти заслуговуєш»
норв. «Ikke fordi du er kronprinsesse, men fordi du har fortjent det»

Із президентом Рузвельтом її пов'язувала тісна дружба. Він часто приїздив до Пуке-Гілл, і навіть приймав там важливих гостей, таких як Вінстон Черчилль. Марта із дітьми, в свою чергу, часто бувала у гостях у подружжя Рузвельтів. Президент був харизматичною особистістю, любив, коли ним захоплювалися жінки. Кронпринцеса, очевидно, була його улюбленицею. Елеонора Рузвельт ревнувала чоловіка до неї через цю ніжну та, безперечно, цнотливу дружбу, також захоплюючись цією жінкою. Ця дружба дала Норвегії прямий контакт із керівництвом союзників, якого інші окуповані держави не мали.[2]

Це дало привід новеллісту Ґору Відалу стверджувати, що Марта була «останнім коханням» Франкліна Рузвельта.[14]

Міністр же закордонних справ Норвегії Трюгве Лі називав кронпринцесу «безперечним послом №1» у роки війни, підкреслюючи її чарівність, людяність, мудрість і такт.

Повернення королівської родини в Осло, червень 1945

13 травня 1945 року Олаф із п'ятьма міністрами повернувся до звільненої Норвегії. Важкий крейсер «Норфолк» доправив до Осло всю королівська родину 7 червня. Олаф до цього часу виконував обов'язки регента. Кронпринцесу зустріли з особливою теплотою: її зусилля під час війни зробили її ще більш популярною серед народу.[13] Норвежці називали її «Мати нації».

У наступні роки королівське подружжя брало участь у відновленні країни, налагодженні економіки, укріпленні зовнішньополітичних зв'язків.

Кронпринцеса проводила новорічні виступи по радіо у 1946 та 1950 роках, а також на Різдво 1948 року.[2]

З дитинства Марті мала проблеми зі здоров'ям. Так, вона часто страждала від болісних мігреней. У 1950 році Марта захворіла на жовтуху. Після трьох місяців лікування хвороба, здавалось, відступила. Проте, на початку 1951 року кронпринцесі знову стало погано. Тривалий час їй доводилося проводити у лікарнях.[11]

У жовтні 1951 року помер її батько, Карл Шведський. У травні 1953 року старша донька Раґнхільд вийшла заміж за Ерлінґа Лоренцена. В цей час Марта була вже дуже хворою. Вона померла в лікарні 5 квітня наступного року. За чотири місяці народився її перший онук.

Поховали Марту 21 квітня 1954 року в королівському мавзолеї замку Акерсхус.

Марта ніколи не була королевою, проте єпископ Осло Йоганнес Смемо[en] сказав про неї:

«Місце королеви в наших серцях вона зайняла вже давно, і вже ніколи його не втратить»
норв. «Dronningsetet i våre sinn har hun lenge hatt og skal hun aldri miste»

Родинне дерево[ред. | ред. код]

Оскар I
 
Жозефіна Лейхтенберзька
 
Вільгельм Нассау
 
Пауліна Вюртемберзька
 
Кристіан IX
 
Луїза Гессен-Кассельська
 
Карл XV
 
Луїза Нідерландська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Оскар II
 
 
 
 
 
Софія Нассауська
 
 
 
 
 
Фредерік VIII
 
 
 
 
 
Луїза Шведська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл Шведський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Інгеборга Данська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марта
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вілла Паркудден — належна королівська резиденція [1] [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.] (швед.)
  2. а б в г Стаття у Великій Норвезькій Енциклопедії [2] [Архівовано 18 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (норв.)
  3. Виборов золоту медаль у запливі 6-метрових яхт.
  4. а б Офіційний сайт Норвезької монархії. Королівське весілля 1929 [3] [Архівовано 3 червня 2014 у Wayback Machine.] (норв.)
  5. За даними Великої Норвезької Енциклопедії ця подія відбулася 15 січня.
  6. «За Скауґум було заплачено». Стаття у газеті «Budstikka» від 29 квітня 2009 [4] [Архівовано 10 червня 2010 у Wayback Machine.] (норв.)
  7. Фото Sturlason Press Agency [5] [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
  8. Вілла в Skøyen [6][недоступне посилання з липня 2019] (норв.)
  9. Біографія принцеси Астрід [7] [Архівовано 15 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (норв.)
  10. «Американський легіон» [8] [Архівовано 2 лютого 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
  11. а б в «Династії Європи. Король Улаф V» [9] [Архівовано 5 березня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
  12. Норвезький король Гаральд V [10] (рос.)
  13. а б Офіційна біографія кронпринцеси Марти на сайті Норвезької монархії [11] [Архівовано 3 червня 2014 у Wayback Machine.] (норв.)
  14. Vidal, Gore (1995). Palimpsest: a memoir. New York: Random House. стор. 64. ISBN 0-679-44038-0.

Посилання[ред. | ред. код]