Мартинові (підродина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мартинові
Озерний мартин (Chroicocephalus ridibundus)
Озерний мартин (Chroicocephalus ridibundus)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Euraryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes)
Родина: Мартинові (Laridae)
Підродина: Мартинові (Larinae)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Laridae
Wikispecies-logo.svg Віківиди: [[Wikispecies:Larinae

Див.текст|Larinae Див.текст]]

ITIS logo.svg ITIS: 553473
Fossilworks: 98964

Мартинові або Мартини — підродина (Larinae) або родина (Laridae) птахів. Включає близько 60 видів птахів, переважна більшість з яких відноситься до роду справжніх мартинів (Larus).

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Мартинові складають досить одноманітну за зовнішніми ознаками групу птахів, членів якої добре впізнати і деколи важко відрізнити один від одного. Їх характерними ознаками служать масивне тіло, довгі зігнуті крила, середньої довжини масивний і злегка заломлений вниз дзьоб і добре розвинені плавальні перетинки на ногах.

Розміри мартинів варіюють в межах від 25 до 81 см, а вага від 100 г до 2 кг[1]. Найменшим представником родини вважається малий мартин (Larus minutus) — його вага становить всього 100–150 г, а найбільшим морський мартин (Larus marinus) — його вага може перевищувати 2 кг[2]. Проте в своїй більшості це великі або середніх розмірів птахи, білого або світло-сірого забарвлення, часто з чорними відмітинами на голові і крилах. Верхня і нижня частина тіла, як правило, контрастні — темний верх чергується з світлим білим низом. Вважають, що світле черево мартинів приховує їх від риби, на яку птахи полюють[1]. У деяких дрібних видів мартинів, як наприклад у делаверского мартина (Larus delawarensis) або тонкодзьобого мартина (Chroicocephalus genei) в період шлюбного сезону нижня частина тіла набуває ясно-рожевих або бежевих тонів, які потім швидко зникають.

Молоді птахи, що не досягли статевої зрілості, виглядають трохи інакше, ніж дорослі — велика частина їх оперення покрита темними плямами, плямами, смужками — такий камуфляж приховує птахів від наземних хижаків. Терміни придбання дорослого наряду розрізняються у різних видів — в окремих випадках виділяють 2-,3- і 4-річні цикли. Відмічена певна закономірність — чим більше вид, тим довше триває цикл[3]. Наприклад, звичайний або озерний мартин (Larus ridibundus) вже через два роки набуває «дорослого вигляду». У сивого мартина (Larus canus) цей період займає три роки, а у сріблястого (Larus argentatus) все чотири. Якщо в дорослому наряді приналежність конкретної особини до певного виду, як правило, не викликає питань, то у молодих птахів морфологічні особливості можуть бути помітні тільки для фахівця.

Самці і самки розфарбовані однаково, хоча за розміром можуть трохи розрізнятися один від одного.

Оперення дуже густе, з рясним м'яким пухом, зовні покрито водонепроникним мастилом. Крила достатньо довгі, проте дещо коротші і ширші, ніж у крачків, водорізів або поморників. В порівнянні з буревісниковими крила ширші і зігнуті. За виключенням декількох видів, у всіх мартинів закінчення крил чорні. Хвіст зазвичай короткий, з 12 рульовими пір'ями, у більшості видів закруглений. Важливою характеристикою мартинів є будова дзьоба — прямій, стислий з бокам і злегка зігнутий на кінці (для порівняння, у крячків дзьоб конічний і прямий на кінці, а у поморників і буревісників гачкуватий).

Розповсюдження[ред.ред. код]

Мартини широко поширені у світі, у тому числі і в приполярних широтах. В основному вони асоціюються з прибережними морськими водами і внутрішніми водоймищами, проте багато з них вже давно влаштувалися поблизу людини, ставши синантропами — зграї мартинів шукають собі прожиток в населених пунктах, на сміттєвих звалищах, бойнях, ріллі і поблизу риболовецьких судів. Доступність корму привела до різкого збільшення популяції мартинів — наприклад, тільки в Північному морі 30 %, а в деяких районах і до 70% всього раціону птахів припадає на відходи рибальства[4].

Розмноження[ред.ред. код]

Гніздування трипалих мартинів (Rissa tridactyla) і тонкодзьобих кайр (Uria aalge)
Гніздо морського мартина (Larus marinus)

Мартини зазвичай кубляться колоніями, що складаютьмя з від кількох до кількох сотень пар птахів, а іноді спільно з качками, пірникозами, бакланами, чаплями та іншими водними птахами. У умовах помірного або арктичного клімату більшість мартинів кублиться один раз на рік і приблизно в один і той же час. Деякі південні види, такі як ластівкохвостий мартин (Creagrus furcatus), що мешкає на Галапагоських островах, кубляться у будь-який час року. У випадку, якщо перша кладка втрачена, самка може відкласти яйця повторно.

Всі види моногамні; як правило, пари зберігаються протягом тривалого часу. Під час шлюбного періоду відбувається ритуальне годування самцем самки; у завдання самця також входить вибір розташування гнізда і його облаштування.

Гніздо розташовується прямо на землі — на прибережних скелях, морському пляжі, в гирлі річки, в тундрі, в болотистій місцевості або на березі озера. Дещо незвичайне для мартинів місце гніздування у сірого мартина (Larus modestus), мешканця Чилі і Еквадора, — в період розмноження він покидає узбережжя Тихого океану і заглиблюється в безводу пустелю Атакама, де і відкладає яйця. В деяких випадках, наприклад у магелланового мартина (Larus scoresbii), воно являє собою просту заглибину в землі без вистилання, проте найчастіше будується з купи камінчиків або частин рослин. Як правило, кладка складається з двох або трьох яєць, зазвичай темно-бурого кольору з плямами. Рідше загальний фон яєць може бути блакитно-зелений або оливковий. Яйця насиджують обидва члени пари, проте бульшу частину часу проводить в гнізді самка, тоді як самець охороняє територію. Інкубаційний період вцілому становить від 20 до 30 днів.

Пташенята зазвичай напіввивідкового типу, після вилуплення вони покриті густим пухом блідо-сірого або палевого кольору з плямами, що камуфлює їх на тлі місцевості і допомагає сховатися від хижаків. Протягом одного або двох тижнів пташенята залишаються в гнізді, де за ними доглядають обидва батьки. У деяких видів пташенята вивідкового типу — вони вже протягом кількох годин покидають гніздо і ховаються на воді. Період оперення, коли птахи починають літати, триває від чотирьох до шести тижнів, і якщо пташенята не потривожені погодними умовами або хижаками, вони протягом цього періоду залишаються з батьками. У невеликих видів мартинів статева зрілість молодих птахів наступає через 2-3 роки, у великих пізніше — іноді тільки через 5 років[1][2].

Харчування[ред.ред. код]

Більшість мартинів є м'ясоїдними, але раціон їх незвичайно широкий — від комах до риби і дрібних наземних ссавців. Корм здобувають собі як на воді, так і на суші — на океанських просторах, в прибережній зоні, у всіляких внутрішніх водоймищах, заливних лугах і посівних полях. Добре тримаються на воді, але упірнають украй рідко. Полюють за рибою, молюсками, ракоподібними і водними комахами. Розоряють гнізда інших птахів, харчуючись їх яйцями. Молюсків, покритих товстою раковиною, кидають з висоти 10-20 м, тим самим розбиваючи шкаралупу. Крім того, багато мартинів охоче поїдають падаль або шукають собі прожиток серед харчових відходів на звалищах і поблизу риболовецьких судів. Деякі види можуть відлітати на годування на десятки кілометрів від водоймищ. Окрім тваринної їжі, також поїдають насіння і ягоди, а також відходи рослинного походження[1][2].

Перелік видів[ред.ред. код]

Мартин краде їжу в людини

Це список видів, представлених в таксономічній послідовності :

Рід Larus

Рід Ichthyaetus

Рід Leucophaeus

Рід Chroicocephalus

Рід Saundersilarus

Рід Hydrocoloeus

Рід Rhodostethia

Рід Rissa

Рід Pagophila

Рід Xema

Рід Creagrus

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в г J.A. Jackson, W.J. Bock, D.Olendorf «Grzimek's Animal Life Encyclopedia» Thomson Gale ISBN 0-7876-5784-0
  2. а б в Е. А. Коблик «Разнообразие птиц», часть 2, Москва, Издательство МГУ, 2001
  3. Killian Mullarney, Lars Svensson, Dan Zetterström, & Peter J. Grant. «Birds of Europe» 1999 ISBN 978-0-691-05054-6 pp.168-169
  4. Oro, D., Ruiz, X., Pedrocchi, V. & Gonzalez-Solis, J. (1997) «Diet and adult time budgets of Audouin's Gull Larus audouinii in response to changes in commercial fisheries» Ibis 139: 631–637