Мартинов Олександр Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мартинов Олександр Олександрович
 Солдат
Загальна інформація
Народження 17 грудня 1987(1987-12-17)
селище Таромське (нині Дніпро)
Смерть 12 серпня 2014(2014-08-12) (26 років)
Мандрикине
Поховання Дніпро
Громадянство Україна Україна
Псевдо «Мартин»
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ Добровольчі військові формування України (з 2014)
Формування
Війни / битви Війна на сході України
Командування
ДУК
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Зовнішні відеофайли
В Таромском могут появиться улицы Малолетнего, Мартынова и Буше на 34 каналі
Мама Олександра Мартинова розповідає про свого сина

Олекса́ндр Олекса́ндрович Марти́нов (нар. 01987-12-1717 грудня 1987, Дніпропетровськ (район Таромське) — пом. 02014-08-1212 серпня 2014, під Донецьком) — український військовослужбовець Добровольчого Українського Корпусу. Позивний «Мартин», учасник російсько-української війни.

Загинув на блок-посту поблизу м. Донецька, на об'їзній трасі біля залізничної станції Мандрикине.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1987 року у Дніпропетровську. З початком жорстоких подій на Майдані у Києві, як патріот перебував у горнилі подій. Воював у складі Добровольчого Українського Корпусу, отримав позивний «Мартин».

Обставини загибелі[ред. | ред. код]

Вдень 12 серпня 2014 року, автобус групи бійців ДУК «Правий сектор» потрапив у засідку на блок-посту поблизу м. Донецька на об'їзній трасі біля залізничної станції Мандрикине.[1][2]. Тоді загинули Величко Володимир Володимирович, Волощук Михайло Володимирович, Зозуля Анатолій Михайлович, Пальгуєв Олександр Сергійович, Малолітній Олександр Іванович, Мірошніченко Микола Валентинович, Петрушов Олександр Валентинович, Смолінський Леонід Денисович, Суховий Сергій Іванович.

Похований в м. Дніпрі на кладовищі «Таромське».

Залишилися батьки та два старші брати, також бійці ДУК ПС (під час інциденту разом із Олександром перебували у розстріляному автобусі, пораненими потрапили у полон).

Нагороди[ред. | ред. код]

  • У 2018 році нагороджений відзнакою «Бойовий Хрест Корпусу» (посмертно), відзн. № 039, наказ № 124/18 від 1 липня 2018 року[3].
  • В 2021 році був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[4].

Вшанування[ред. | ред. код]

  • Ще у 2014 році була ініціатива перейменувати вулицю Жовтневу рідного для Олександра селища Таромського, що входить до Дніпропетровська на вулицю Олександра Мартинова. Однак, ініціативу про перейменування на честь загиблого в зоні АТО земляки городяни на громадських слуханнях не підтримали через брак коштів[5].
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 2, ряд 4, місце 33.
  • вшановується 12 серпня на ранковому церемоніалі загиблих українських героїв, які загинули в різні роки внаслідок російської агресії.[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Під Донецьком розстріляли автобус із бійцями «Правого сектору» // «Лівий берег», 13 серпня 2014. Архів оригіналу за 24 серпня 2019. Процитовано 24 серпня 2019.
  2. В Днепропетровске хотят переименовать улицы в честь героев АТО // Сайт gorod.dp.ua, 23 вересня 2014 [Архівовано 24 серпня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
    У Дніпрі відкрили меморіальну дошку бійцю-добровольцю [Архівовано 24 серпня 2019 у Wayback Machine.]
  3. Наказ № 124/18 Правий сектор. Архів оригіналу за 18 грудня 2021. Процитовано 24 серпня 2019.
  4. Указ Президента України №97/2021 від 12.03.2021 року «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 15 березня 2021. Процитовано 15 березня 2021.
  5. Мешканці відмовились перейменовувати вулиці на честь героїв АТО. Архів оригіналу за 24 серпня 2019. Процитовано 24 серпня 2019.
  6. Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 12 серпня

Посилання[ред. | ред. код]