Мартин Альтомонте
Мартин Альтомонте або Йоган Мартін Гогенберг[5] (італ. Martino Altomonte, нім. Johann Martin Hohenberg; 8 травня 1657,[6] Неаполь — 14 вересня 1745, Відень) — австрійський живописець; з 1684 у Речі Посполитій, придворний живописець Яна III Собеського (переважно батальні (Облога Відня), релігійні, міфологічні й біблійні картини, рисунки).
Батько — Міхаель Гогенберґ (Michael Hohenberg) був пекарем у Тиролі. Мати Маріанна походила з Баварії[7]. Німець за походженням[джерело?], Йоган Мартін Гогенберґ народився 8 травня 1657 року в місті Неаполі. Згодом німецьке прізвище Гогенберґ змінив на Альтомонте. Дитинство й молодість минули в Італії.
Навчався в Неаполі, пізніше — в Римі. Художню освіту здобув у Римській академії святого Луки. Серед його вчителів у Римі — Джованні Гаулі та Карло Маратті. Першим місцем роботи була Австрія, де мав прізвище Гогегберг. За посередництвом отця-капуцина Марка д'Авіано король Ян ІІІ Собєскі запросив до Польщі, куди митець прибув 1684 року.
1684—1702 — працював при дворі польського короля Яна ІІІ Собеського у Львові та Жовкві, над оздобленням королівського замку-палацу Вілянув та ін. 1703 року переїхав до Австрії, працював у Відні, Санкт-Пелтені, Лінці.
Найкращі твори: великі картини в парафіяльному костелі святого Лаврентія у місті Жовкві (нині Львівської області), «Битва під Віднем 12 вересня 1683 року» (зберігається в Олеському замку), «Битва під Парканами 9 листопада 1683 року» (тепер у Львівській галереї мистецтв), «Портрет А. Корнякта» (Львівський історичний музей), «Несіння Хреста» (Львівська галерея мистецтв), «Таємна вечеря» (Львівська галерея мистецтв).
Відомо також, що Альтамонте малював на замовлення кармелітанського і францисканського монастирів у Львові.
Після від'їзду до Зальцбургу (Австрія) протягом трьох десятиліть підтримував творчі зв'язки зі Львовом.
Помер у монастирі Гайліґенкройц[8].
Був одружений з донькою пруського урядника в Кьоніґсберґу.[8] Мав шестеро дітей. Син Бартоломео Альтомонте (1694—1783) теж став художником.
-
Вівтар в церкві Св. Урсули з зображенням Св Архангела Михайла, 1738-1740 рр. місто Лінц
-
Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, вівтарна композиція
-
Свята родина
-
Святий Петро зцілює паралічного. Деталь вівтарного образу.
-
Олександр Македонський розрубує Гордіїв вузол
-
Апофеоз Св. Леопольда
-
Поклоніння волхвів
-
Поклоніння імені Христа
- Римська художня школа
- Карло Маратті
- Джованні Джуліані
- Симон Чехович
- Жовква
- Ідеальне місто
- Австрійське бароко
- Біографістика
- Замковий сад (Жовква)
- Шимонович-Семигиновський Юрій Елевтерій
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118830651 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Martino Altomonte
- ↑ а б Martino Altomonte — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2021.
- ↑ Johann Martin Hohenberg
- ↑ сам Альтомонте в 1744 році написав, що мав 85 років → Karpowicz M. Polskie itinerarium Marcina Altomontego [Архівовано 28 лютого 2017 у Wayback Machine.]… — S. 99.
- ↑ Altomonte, Martin [Архівовано 31 грудня 2017 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ а б Altomonte (Hohenberg) Marcin… — T. 1. — S. 83.
- Возницький Б. Олеський замок. — Львів, 1977.
- Крип'якевич І. 3 історії Жовкви // Життя і знання. — 1931—1932. — № 13—15; 1933. — № 1.
- Мистецтво України. Енциклопедія в 5 томах. Т. 1 (A-B), — К., 1991.
- Музиченко Я. Картини на винос [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Україна молода. — 2012. — № 79 (1 черв.).
- Овсійчук В. Мартіно Альтамонте. // Жовтень, 1972, № 2;
- Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.
- Altomonte (Hohenberg) Marcin // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1935. — T. 1. — S. 83—84. (пол.)
- Karpowicz M. Polskie itinerarium Marcina Altomontego [Архівовано 28 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Rocznik Historii Sztuki. — 1966. — № VI. — S. 97—159. (пол.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мартин Альтомонте
- Картини Альтомонте експонуються відсьогодні у Золочівському та Олеському замках // Щоденна Інтернет-газета «Вголос». — 2012. — 28 черв.