Мартос Борис Миколайович
| Мартос Борис Миколайович | |
|---|---|
 Борис Мартос |
|
|
Голова Ради Міністрів УНР
Міністр фінансів |
|
| Час на посаді: | |
| 9 квітня 1919 — 27 серпня 1919 | |
| Попередник | Остапенко Сергій Степанович |
| Наступник | Мазепа Ісаак Прохорович |
|
Генеральний секретар земельних справ у Генеральному секретаріаті УЦР—УНР
|
|
| Час на посаді: | |
| 15 (28) червня 1917 — 9 (22) січня 1918 | |
| Прем'єр-міністр | Винниченко Володимир Кирилович |
|
Міністр продовольчих справ
|
|
| Час на посаді: | |
| 26 грудня 1918 — 13 лютого 1919 | |
| Прем'єр-міністр | Чехівський Володимир Мусійович |
|
Міністр фінансів
|
|
| Час на посаді: | |
| 29 серпня 1919 — 26 травня 1920 | |
| Прем'єр-міністр | Мазепа Ісаак |
| Наступник | Барановський Христофор Антонович |
|
|
|
| Народився | 1 червня (20 травня) 1879 Градизьк |
| Помер | 19 жовтня 1977 (98 років) США |
| Громадянство |  Російська імперія→ УНР→ США |
| Національність | українець |
| Політична партія | РУП, УСДРП |
| Професія | політик, кооператор вчений, економіст, педагог |
| Особистий підпис |  |
|
|
|
Бори́с Микола́йович Ма́ртос (1 червня (20 травня) 1879, Градизьк — 19 жовтня 1977, США) — український громадсько-політичний діяч, учений-економіст, кооператор і педагог, голова Ради Міністрів УНР (1919).
Зміст
Ранні роки[ред. • ред. код]
Народився у містечку Градизьк (тепер селище міського типу Глобинського району Полтавської області, Україна). Походив із давнього козацького роду.
По закінченні гімназії в Лубнах продовжив навчання на математичному факультеті Харківського університету, де вступив до Української студентської громади і став членом Революційної Української партії. За політичну діяльність тричі сидів у царській тюрмі. Через арешти і ув'язнення закінчити університет вдалося лише в 1908 р. У 1906–1910 рр. викладав у гімназіях та на вищих курсах Харкова, але як «неблагонадійний» був позбавлений педагогічної практики. Протягом 1910–1913 рр. працював у кооперативних організаціях Волині, Полтавщини та Кубані. Протягом 1913–1917 pp., з незначними перервами, працював у Полтавському губернському земстві інструктором кооперації, став організатором кредитних і споживчих спілок та кооперативних курсів. Активну участь у кооперативному русі поєднував з політичною діяльністю в Українській соціал-демократичній робітничій партії.
Доба визвольних змагань[ред. • ред. код]
Після Лютневої революції 1917 р. включився у розбудову Української держави. На І Всеукраїнському селянському з'їзді обраний до складу УЦР, член Малої Ради від фракції УСДРП, член і заступник голови ЦК Селянської Спілки, редактор тижневика УСДРП «Воля». У першому українському уряді посідав посаду генерального секретаря земельних справ. Був одним із авторів земельного закону УЦР. На відміну від інших соціалістів, виступав проти скасування інституту земельної власності. Попереджав, що такий крок спричинить земельну анархію: «кожний селянин буде брати для себе землі стільки, скільки йому захочеться, посилаючись на те, що земля є всенародна». Відстоював думку, що «широке громадянство просто не доросло до соціалізму», «селяни розуміють соціалізм як перенесення майна із панського двору до свого власного».
За гетьманату очолював управу Українського кооперативного комітету, викладав у Київському комерційному інституті, був одним із засновників Кооперативного інституту ім. М. Туган-Барановського у Києві, членом ради директорів «Дніпросоюзу» і «Українбанку». Після утвердження Директорії у грудні 1918 р. призначений міністром продовольчих справ в уряді В. Чехівського; з 9 квітня по 27 серпня 1919 р. очолював Раду Народних Міністрів УНР і водночас обіймав посаду міністра фінансів. Сприяв упровадженню української грошової одиниці — гривні. 27 серпня 1919 на засіданні Кабінету народних міністрів УНР Б.Мартос склав з себе обов'язки голови уряду, залишившись у його складі на посаді міністра фінансів. Обов'язки голови прийняв І.Мазепа.
Еміграція[ред. • ред. код]
У 1920 р. емігрував до Німеччини, згодом — до ЧСР. Займався науковою роботою та підготовкою фахівців для української кооперації. Автор праць: «Теорія кооперації» (1924 р.), «Кооперативна ревізія» (1927 р.) та ін.
Був одним із організаторів та професором (з 1924 р.) Української господарської академії в Подєбрадах.
У 1936–1938 рр. працював директором Українського технічно-господарського інституту.
В 1945 р. переїхав до Мюнхена, де став засновником і ректором Української вищої школи економіки (1945–1949 рр.) та Українського господарського інституту (1949–1954 pp.), працював в Інституті вивчення СРСР (1954–1958 pp.).
З 1958 р. жив у США. Незважаючи на похилий вік, брав посильну участь у роботі Української вільної академії та Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
Помер на 98-му році життя. Спочиває на православному цвинтарі у Баунд-Брук.
Творча спадщина[ред. • ред. код]
- Мартос Б. Перші кроки Центральної Ради // Український історик. — 1973. — № 3-4.
- Мартос Б. М. С. Грушевський, яким я його знав // Український історик. — 1966. — № 1-2.
- Мартос Б. Оскілко й Болбочан (спогади). — Мюнхен : Вид-во д-р Петро Белей, 1958.
Пам'ять[ред. • ред. код]
- Памятник Борису Миколайовичу Мартосу в м. Полтаві біля Полтавського університету економіки і торгівлі.
- Монета номіналом 2 гривні, випущена Національним банком України у серії: «Видатні особистості України» та уведена в обіг 29 травня 2009.
Галерея[ред. • ред. код]
-
Монета НБУ з серії: «Видатні особистості України».
-
Пам'ятник-погруддя близ ПУЕТ.
-
Могила Б.Мартоса на цвинтарі Св. Андрія
Див. також[ред. • ред. код]
Джерела[ред. • ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Мартос Борис Миколайович |
- Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (1-ша половина ХХ ст.). — С. 39.
- Біда М. Проф. Борис М. Мартос: політик, учений і громадський діяч // Український історик. — 1977. — № 3-4.
- Осташко Т. С.. Мартос Борис Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 534. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Література[ред. • ред. код]
- В. Солдатенко. Мартос Борис Миколайович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.428 ISBN 978-966-611-818-2
 |
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
