Мартінас Ічас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мартінас Ічас
лит. Martynas Yčas
 
Народження: 13 листопада 1885(1885-11-13)[1]
Ponevezhsky Uyezdd, Ковенська губернія, Російська імперія
Смерть: 5 квітня 1941(1941-04-05)[1] (55 років)
Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Країна: Російська імперія
Релігія: кальвінізм
Освіта: Томський університет[d]
Партія: Конституційно-демократична партія
Батько: Martynas Yčasd
Діти: Martynas Yčasd

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Мартінас Ічас (13 листопада 1885, с. Шимкелишки, Біржайська волость, Паневезький повіт, Ковенська губернія, Російська імперія, тепер Литва — 5 квітня 1941, Ріо-де-Жанейро, Бразилія) — литовський громадський діяч, адвокат і політик, депутат Державної думи IV скликання від Ковенської губернії, перекладач, видавець, публіцист, підприємець, дипломат і релігійний діяч. Долучений член Литовської Таріби, що проголосила відновлення Литовської Держави. Президент Синоду Кальвіністської Церкви Литви. Перший посол Литви в Україні.

Після окупації Литви з боку комуністичної Росії - політичний емігрант у Бразилії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Мартінас Ічас, депутат Державної думи, 1913
Мартінас Ічас, 1913
Мартінас Ічас, 1913

Литовець, євангелічно-реформатського віросповідання, родом із села Шимкелишки Біржайської волості Паневезького повіту Ковенської губернії.

Коли Мартінасу було п'ять років, його батько був вимушений еміґрувати до США, тому що йому загрожувало заслання до Сибіру за розповсюдження книг литовською мовою, що було заборонено.

Початкову освіту отримав у Біржайський народній школі.

1900 старший брат Йонас Ічас[lt] привіз Мартінаса до Санкт-Петербургу, де він самостійно готувався до вступу в гімназію.

1903 вступив відразу до третього класу Пярнувської гімназії.

1906 вирушив до свого брата Йонаса в Томськ, де навчався приватно протягом року, а в 1907 склав іспити і вступив до Томського університету.

1911 - випускник юридичного факультету Томського університету, захистивши дипломну роботу з церковного права «Поява і організація євангельської громади в Литві і позиція священика в ній», яка була удостоєна золотої медалі.

Мартіну запропонували залишитися в Томському університеті для підготовки до професорського звання [2] . Однак він повернувся в Ковно, де вступив на службу помічником присяжного повіреного до Петраса Леонаса. Став куратором Віленського євангелічно-реформатського синоду. Перекладач, переклав литовською мовою кілька творів польських та ін. письменників. Входив до партії "Народної волі". За думськими документами займався землеробством на наділі площею 14 десятин.

Діяльність в Державній Думі[ред. | ред. код]

25 жовтня 1912 обраний до Державної думи IV скликання від загального складу виборців Ковенських губернських виборчих зборів.

Входив до Бюро Селянської групи, пізніше увійшов до складу Конституційно-демократичної фракції.

Був членом думської фінансової комісії, комісії з місцевого самоврядування, комісії для розгляду законопроєкту про заміну сервітутів у Варшавському генерал-губернаторстві і в Холмської губернії, комісії з народної освіти.

Виступив з доповіддю від імені Фінансової комісії. Протягом всього терміну повноважень на пленарних засіданнях виступав 26 разів, в тому числі на захист стану литовського народу.

Вступив до Прогресивного блоку. На початку Першої світової війни, використовуючи статус депутата Держдуми, 21 листопада 1914 заснував у Литві Литовське товариство жертв війни, був обраний головою його Центрального комітету.

Коли німецькі війська окупували Литву, частина Центрального Комітету Литовського товариства жертв війни евакуювалася до Російської імперії і влаштувалася в Санкт-Петербурзі. У Російській імперії це товариство заснувало понад 250 департаментів, які займалися допомогою,що надавалася більш ніж 100 000 біженцям з Литви. Товариство надавало їм матеріальну підтримку, організовувало школи і допомагало розвивати культурне життя.

У квітні-червні 1916 їздив до Великої Британії, Франції та Італії, будучи включеним до складу російської парламентської делегації під головуванням А. Пропотопова.

11 червня 1916 як голова Литовського товариства жертв війни удостоївся аудієнції Папи Бенедикта XV, на зустрічі з папою попросив його морально підтримати прагнення литовської нації позбутися національного гніту з боку Російської імперії і за допомогою церкви організувати матеріальну допомогу жертвам війни.

Політична діяльність при Тимчасовому уряді[ред. | ред. код]

З 15 лютого 1917 знову числився присяжним повіреним Віленської судової палати.

Брав активну участь в Лютневій революції 1917.

Увечері 27 лютого зібрав приватну нараду членів Четвертої Державної Думи.

На цій нараді були сформовані кілька комісій: військова комісія, комісія за внутрішнім розпорядком, комісія з прийому заарештованих і деякі інші.

З 27 лютого по 2 березня 1917 був квестором Четвертої Державної Думи (головою Комісії за внутрішнім розпорядком).

З 2 березня 1917 — комісар Тимчасового комітету Державної думи (ТКДД) з Міністерства народної освіти на правах товариша міністра народної освіти Тимчасового уряду.

Разом з Міколасом Янушкевічусом і Вацловасом Біелскісом[lt] відвідав голову Тимчасового уряду Г. Є. Львова, який просив їх назвати литовських представників на посади губернаторів трьох литовських губерній (Віленської, Ковенської і Сувальської)[3].

З 4 березня 1917 комісар Тимчасового уряду і ТКДД з відомству Людинолюбного товариства, з 15 березня 1917 — заступник комісара з колишнього Відомства установ імператриці Марії.

З 8 квітня 1917 — комісар Олексіївського головного комітету.

Спільно з Є. П. Ковалевським був співавтором проєкту створення Міністерства народної піклування, яке мало завідувати яслами, притулками, виховними будинками та ін.

З 6 березня 1917 мав повноваження комісара ТКДД і Тимчасового уряду на Північному фронті; з 16 червня 1917 по обранню в ТКДД увійшов до складу Комітету зі складання плану евакуації Петрограда.

З 21 липня 1917 член, з 21 серпня 1917 — заступник комісара Головного управління Російського товариства Червоного Хреста.

Литовський політик[ред. | ред. код]

На початку 1918 разом з іншими литовськими активістами ув'язнений більшовиками до в'язниці у Воронежі. Після звільнення якийсь час був змушений переховуватися, а потім 17 квітня 1918 (за іншими відомостями у травні) повернувся до окупованої німцями Литви. Був прихильником незалежності Лити від Російської імперії. Взяв участь в утворенні литовського національного уряду. Брав участь в діяльності Литовської Таріби, ставши її послом в Україні.

Литовська Таріба доручила йому організувати повернення військових біженців та вигнанців[4].

13 липня 1918 офіційно увійшов до Державної ради Литви. З листопада по грудень 1918 — міністр торгівлі і промисловості в 1-му складі Тимчасового уряду Литви. У грудні 1918 — квітні 1919 — міністр фінансів в 2-му і 3-му складах уряду Литви. Під час діяльності Ічас в якості міністра 12 квітня 1919 Литва отримала 100 мільйонів марок німецького кредиту. Цей кредит став матеріальною основою для створення держави і організації його армії. З 7 березня 1919 — у складі делегації Литви на Мирній конференції в Парижі в якості заступника голови Аугустінас Вольдемарас.

Промисловець і банкір[ред. | ред. код]

Один з перших литовських банкірів, допоміг закласти основи економіки країни.

Ще 1 грудня 1918 разом з Адомасом Прусасом, Саліамонасом Банайтісом та іншими заснував Банк торгівлі та промисловості, який існував до 1926, коли збанкрутував у період депресії, що починалася.

З 1920 створив акціонерне товариство «Lietuvos garlaiviai», яке організувало зовнішню торгівлю, лісову компанію «Eglynas», нафтовий завод «Ringuva», сільськогосподарську тваринницьку та переробну компанію «Patrimpas», Каунаська міську будівельну компанію «Butas», імпортно-експортну компанію «Dubysa», чавунну і машинобудівну компанію «Nemunas», прядильно-ткацьку фабрику в Паневежисі.

Журналіст[ред. | ред. код]

Бібліографія Мартінаса Ічаса містить понад 200 оригінальних робіт і численних перекладів.

У 1914 — 1915 Ічас писав для газет і журналів «Vilniaus žinios», «Viltis», «Vairas», «Lietuvos aidas», в 1916 — 1918 редагував і публікувався в журналі «Vairas», «Литовський голос» (1912). Створив друкарню в Бірзаї, де публікував аж до 1915 «Biržų kalendorius», який відредагував разом зі священиком-кальвіністом Повиласом Якубенасом[lt].

Релігійний діяч[ред. | ред. код]

Брав активну участь в житті громади євангелістів-реформатів в Литві.

У 1912 став членом Курії Церкви, пізніше — президентом Синоду.

У 1922 заснував Литовське товариство євангелістів-реформатів і став його президентом.

Смерть[ред. | ред. код]

Поїхав з Литви під час совєтізації країни.

У 1941 емігрував з родиною до Бразилії через Німеччину і Португалію. Незабаром помер в Ріо-де-Жанейро від серцевого нападу. Він був похований на цвинтарі святого Іоанна Хрестителя в Ріо-де-Жанейро.

Родина[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Ступінь Почесного доктора університету Вітовта Великого.
  • Ступінь Почесного доктора Вільнюського університету.

Література[ред. | ред. код]

Архіви[ред. | ред. код]

  • Російський державний історичний архів. Фонд 1278. Опис 9. Справа 311.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Lietuvos albumas. Janina Markevičaitė, Liudas Gira, Adomas Kliučinskis – Kaunas / Otto Elsner, Berlin, 1921 m. 329–332 p.
  3. ↑ A Pragmatic Alliance: Jewish-Lithuanian Political Cooperation at the Beginning of the 20th Century. CEU Press 2011. Архів оригіналу за 10 лютого 2019. Процитовано 8 серпня 2020.
  4. ↑ Algirdas Banevičius. 111 Lietuvos valstybės 1918–1940 politikos veikėjų: enciklopedinis žinynas. Vilnius: Knyga, 1991, 66 p. ISBN 5-89942-585-7.
  5. ↑ com/people/Hypatija-Y%C4%8Dien%C4%97/6000000034798769855 Hypatija Yčienė[недоступне посилання з Июль 2018]
  6. ↑ Gamow George, Yčas Martynas 1955. Statistical correlation of protein and ribonucleic acid composition. // Proc. Natl. Acad. Sci USA. Vol. 41 (12): pp. 1011–1019.. — DOI:10.1073/pnas.41.12.1011. — PMID 16589789 .
  7. ↑ Hypatia Ycas Zuris // Lithuanian National Cemetery Justice, Cook County, Illinois, USA. Архів оригіналу за 12 листопада 2017. Процитовано 8 серпня 2020.
  8. ↑ Dr. Jonas Šliūpas: lietuvių tauta kitąkart ir šiandien. Архів оригіналу за 11 листопада 2017. Процитовано 8 серпня 2020.
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Нормативний контроль

.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мартінас_Ічас&oldid=41760019