Марунич Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марунич Володимир Іванович
Основна інформація
Дата народження 10 травня 1961(1961-05-10) (62 роки)
Місце народження Запоріжжя
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Професії музикант
Освіта Національна музична академія України імені Петра Чайковського
Заклад Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Звання Заслужений діяч мистецтв України

Володи́мир Іва́нович Мару́нич (* 1961) — український баяніст, диригент та педагог.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1961 року в місті Запоріжжя, 1984-го закінчив Запорізьке музичне училище по баяну, клас Віктора Дяченка. 1989 року закінчує Київську консерваторію, клас Анатолія Семешка, Віктора Захаровича Самітова; по диригуванню — Ігоря Марченка. 1996 року закінчив оперно-симфонічне відділення, клас Вадима Гнєдаша та Володимира Кожухаря.

Працює в київській музичній академії, 1997 — старший викладач, 2008 — доцент, 2011 — в.о. професора кафедри народних інструментів. За сумісництвом в 2004—2011 роках — керівник капели бандуристів. Одночасно в 1987—2000 роках був солістом інструментального тріо під керівництвом Івана Яшкевича, 1988-2001-х — ансамблю «Київські візерунки» Міжнародного центру культури і мистецтв, протягом 2002—2011 років — ансамблю «Дивограй» Національної філармонії України.

Від 2013 року — музичний керівник і диригент Національної капели бандуристів України ім. Г. Майбороди.

Лауреат міжнародних конкурсів.

Автор низки аранжувань, обробок та перекладень — для різних складів ансамблів і оркестрів народних інструментів — загалом біля 120.

Здійснював гастролі у Бельгії, Великій Британії, Данії, Німеччині, Польщі, США, Швеції, колишній Югославії.

Має фондові записи на Українському радіо. З 2018 року — заслужений діяч мистецтв України[1].

Одружений. Донька Юлія та син Іван.

Дружина — Наталія Марунич, артистка Національної філармонії України.

Син — Іван Марунич, лідер українського гурту Karta Svitu.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №362/2018. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 12 липня 2019. Процитовано 29 січня 2019.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]