Тимченко Марфа Ксенофонтівна

Тимченко Марфа Ксенофонтівна
Народження	25 березня 1922(1922-03-25) Петриківка, Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, Українська СРР
Смерть	26 березня 2009(2009-03-26) (87 років)
	Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	художниця
Вчитель	Пата Тетяна Якимівна, Статива Олександр Феодосійович, Рокицький Микола Андрійович і Кулик Олександра Василівна
Відомі учні	Кожевникова Тетяна Анатоліївна
Працівник	Київський експериментальний кераміко-художній завод і Коростенський порцеляновий завод
Член	Спілка архітекторів України, Спілка радянських художників України і Спілка майстрів народного мистецтва України
У шлюбі з	Скицюк Іван Степанович
Діти	Скицюк Олена Іванівна
Нагороди	Премія імені Катерини Білокур (1990)

Ма́рфа Ксенофо́нтівна Ти́мченко (нар. 25 березня 1922, Петриківка — пом. 26 березня 2009, Київ) — українська художниця; член Спілки архітекторів України з 1947 року, Спілки радянських художників України з 1950 року та Національної спілки майстрів народного мистецтва України з 1994 року. Дружина художника Івана Скицюка, мати художниці Олени Скицюк, бабуся художниці Олени Кулик.

Життєпис

Народилась 25 березня 1922 року у селі Петриківці (нині селище міського типу у Дніпровському районі Дніпропетровської області, Україна) в селянській сім'ї. Мати, Олександра Медяник, була відомою у селі вишивальницею. Навчалась у початковій місцевій школі, де її першим педагогом став учитель малювання, креслення і каліграфії Олександр Статива, що сприяв відкриттю Петриківської художньої школи, в якій Марфа навчалась протягом 1936—1938 років. Її наставницею була майстриня петриківського розпису Тетяна Пата. Після школи вступила до Київської школи майстрів народного мистецтва, де навчалася протягом 1938—1940-х років, зокрема у таких майстрів як Олександра Кулик, Микола Рокицький, Тетяна Флору.

Через нестатки змушена була йти працювати, не закінчивши навчання. Влаштувалася на роботу у Київський експериментальний кераміко-художній завод, але тоді отримала там лише посаду технічної працівниці з виготовлення барвників. Через незначну зарплатню, перейшла на роботу у Коростенський порцеляновий завод, де почала оздоблювати петриківкою порцеляну. Пропрацювала на цьому виробництві півроку: завод закрився через початок війни. З великими труднощами повернулася у Петриківку, де працювала у колгоспі. Кілька разів утікала під час вивезення молоді на примусові роботи до Німеччини, зокрема, зі збірного пункту в Дніпропетровську разом з іншою відомою у майбутньому майстринею, Вірою Клименко.

З 1944 року знову в Києві, працювала в кількох художніх закладах, перш за все в Інституті художньої промисловості Академії архітектури Української РСР. З 1954 по 1977 рік працювала художницею порцеляни на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Жила у Києві, в будинку на провулку Академіка Філатова, № 3/1, квартира № 44 та на вулиці Курганівській, № 3, квартира № 46. Померла у Києві 26 березня 2009 року.

Творчість

Працювала в галузі декоративного мистецтва (розписи на порцеляні), монументального живопису, підлакового розпису на дереві (дитячі меблі, скриньки), книжкової графіки, створювала плакати, художні листівки. Серед робіт:

• декоративне блюдо «Багатство» (1970);
• плакат «Володимир Ленін»;

декоративні панно

• присвячене 30-річчю Великого Жовтня (1947);
• з силуетом Тараса Шевченка (1961, у співавторстві з Олександрою Ружонковою);
• «Тече вода з-під явора» (1964);
• «Ювілейне» (1967);

вази

• «Хлюпочуться качаточка» (1964);
• «Тарас Шевченко. 1864—1964» (1964, у співавторстві з Ярославою Козловою);
• «І вітряки на полі… І долом геть собі село» (1964, у співавторстві з Галиною Зак);
• ювілейна ваза з портретом Тараса Шевченка (1964, у співавторстві з Олександром Сорокіним і В. Полевою);
• «Коло млину, коло броду» (1972);
• «Моя квітуча Україна» (1985);
• «Квітчає весна землю» (1989);

розписи

• каюти пароплавів «Тарас Шевченко» та «Микола Гоголь»;
• настінні розписи магазину іграшок «Казка» (1979, у співаторстві);
• бібліотека для дітей у Білій Церкві (1983—1984).

Розписані нею порцелянові вази радянські діячі дарували лідерам інших країн — Річарду Ніксону, Мао Цзедуну, Фіделю Кастро, Йосипу Тіто.

З початку 1970-х років, продовжуючи оздоблювати порцеляну у традиційному петриківському стилі, одночасно почала писати сюжетні пейзажі у цілком оригінальному стилі, заснованому на принципах петриківського розпису. Усе подальше життя, до 2009 року включно, продовжувала виконувати такі картини, розвиваючи та урізноманітнюючи свій оригінальний стиль живопису. Серед живописних робіт:

• «У морі» (1963);
• «Сині птахи» (1966);
• «Курінь» (1970);
• «Ведмежа сім'я» (1972—1973);
• «Квіти»;
• «Квітка з ягодами»;
• «Помідори»;
• «Пляж у Седневі»;
• «Стоїть гора»;
• «Чорноморка»;
• «Дощ у Седневі» (1975);
• «Ведмідь лізе по мед»;
• «На лузі»;
• «Спогад про дитинство»;
• «Свято Івана Купала»;
• «Біля хати в Сорочинцях»;
• «Бабуся залишилась одна»;
• «Явір над водою» (1989);
• «Квітуча садиба» (1990);
• «Вулики» (1994).

Окрему вагому серію становлять тематичні розписи на фарфорових виробах (декоративні вази, тарелі, кубки тощо), виконані за мотивами творів Шевченка. У різні роки створила композиції:

• «Люди навідують Шевченка» (1997);
• «Реве та стогне Дніпр широкий» (1998);
• «Сім'я вечеря коло хати» (1999);
• «Мені тринадцятий минало» (1999);
• «Ще треті півні не співали» (2002);
• «Село Лебедин, де бував Шевченко» (2006);
• «Катерина» —серія з чотирьох творів:
  • «Аж гульк, зима впала» (1998);
  • «Подивись на мене» (2002);
  • «Прийми, Боже, мою душу» (2002);
  • «Батьки сидять журяться, а Катерина просить прощення» (2002);
• «Шевченківська липа в Седневі» (1985—1992).

Твори шевчківської серії репродуктувалися у багатьох виданнях, друкувалися у вигляді комплектів листівок, календарів, плакатів. Неабиякий успіх мав твір «Сім'я вечеря коло хати», виданий як плакат.

Брала участь у республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках з 1949 року.

Окремі роботи художниці зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві.

Відзнаки

• Заслужений майстер народної творчості УРСР з 1960 року;
• Орден «Знак Пошани» (1967);
• Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР (1973);
• Народний художник УРСР з 1977 року;
• Премія імені Катерини Білокур (1990, перша лауреатка);
• Шевченківська премія за 2000 рік.

Література

• Тимченко Марфа Ксенофонтівна= // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3 : Плюс — Ь. — 856 с.;
• Тимченко Марфа Ксенофонтівна // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 455.;
• Тимченко Марфа Ксенофонтівна // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
• Г. А. Мєстечкін. Тимченко Марфа Ксенофонтівна // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
• Тимченко Марфа Ксенофонтівна // Шевченківський словник. Том 2 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1977., С. 267;
• Тимченко Марфа // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1980. — Кн. 2, [т. 9] : Тимошенко — Хмельницький Богдан. — ISBN 5-7707-4049-3.;
• Тимченко Марфа Ксенофонтівна // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 575 . — ISBN 5-88500-042-5.;
• Тимченко Марта Ксенофонтівна // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.;
• Олена Осадча. Тимченко Марфа Ксенофонтівна // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 253—254.