Мархель Роман Романович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Мархель Роман Романович
Народження 1931Вінниця, Українська СРР, СРСР
Смерть 1982
Навчання Київський інженерно-будівельний інститут
Найважливіші споруди Вінницька арка

Роман Романович Мархель (1931–1982) — архітектор Вінниці та Вінницької області. Автор одного з символів міста — Вінницької арки; «Пам'ятника радянським льотчикам, загиблим при звільненні міста» («Літак»), що на проспекті Космонавтів тощо.

Арка головного входу у Вінницький центральний парк

Родина Мархелів[ред.ред. код]

Його родина мала міцне польське коріння, хоча й довгий час мешкала у Дніпропетровську. Коли після революції з'явилась можливість повернутись на історичну батьківщину, Мархелі зібрали свій скарб і сіли на поїзд. Але до Польщі не доїхали. У дорозі дід Романа захворів на черевний тиф. Хвороба ця важка, тож родині довелось терміново перервати поїздку. Вокзал, на якому вони зійшли із потяга, за випадковим збігом обставин був саме вінницьким.

У родинних розповідях не збереглись причини того, чому Мархелі, врешті-решт, відмовились від своїх попередніх планів. Але у Польщу вони вже не поїхали, з того часу Вінниця стала їхнім новим прихистком.

Дитинство[ред.ред. код]

У Вінниці 1932 року народився Роман Мархель. Виховувала його мати, адже хлопчик рано утратив батька (у 1937 році той потрапив під хвилю сталінських репресій). У вихованні допомагала тітчина родина — Куріїв.

Юрій Курій (юний герой-підпільник) та Роман Мархель були двоюрідними братами. Роман через свій малий вік участь у роботі антифашистського підпілля, звісно ж, не брав. Але, як і більшість членів родини, був змушений наприкінці війни переховуватись. Аби дитина не стала жертвою ворожої помсти, мати вивезла його від гріха подалі — у село. Хлопчика заховали на печі у сільській хаті. На біду, разом із ним переховувався і хворий на туберкульоз чоловік. Роман заразився, і відтоді ця хвороба вже не відпускала його до самої смерті. Розповідав потім про ті страшні часи дуже неохоче, надто багато страждань, горя та біди бачив.

Роман з дитинства любив малювати, добре вчився, пізніше виявив хист до графіки, чітких архітектурних ліній, цікавився будівництвом. Це у Романа Мархеля було родинним, бо вправно тримав пензель і двоюрідний брат, і його дід. По закінченні четвертої школи поїхав навчатись у Київський інженерно-будівельний інститут, який в свою чергу закінчив у 1958 р. Випускники отримували розподіл куди завгодно — могли відправити й у Магадан, й у Ташкент. Країна ж велика. А хочеш їхати чи не хочеш — ніхто про це не питав. Втім, рідні все ж таки витребували Роману направлення на роботу саме у рідну Вінницю. На їх прохання зглянулись лише тому, що в юнака почала загострюватись хвороба і так відверто ризикувати його здоров'ям, розподіляючи у далекі краї нікому не хотілось.

Робота та сім'я[ред.ред. код]

Першою організацією, де працював Роман, став «Облпроект». На той час у Радянському Союзі почали активно розбудовувати село. У Вінницькій області теж споруджувались усе нові й нові об'єкти — і житлові, і господарські, і культурні. До багатьох із них мав безпосереднє відношення саме Роман. Його робота полягала в архітектурній прив'язці кожного будівельного проекту до конкретної місцевості. Потрібно було врахувати безліч важливих факторів: клімат, особливості топографії, ґрунтів, рельєфів, перспективи розвитку сусідніх будівництв тощо. Лише досконало розібравшись в усіх цих подробицях, Роман Мархель надавав детальні висновки щодо можливого спорудження нового об'єкта. Робота ця була складна, дуже відповідальна. Від неї, врешті, залежав успіх усього майбутнього будівництва. Будівель було дуже багато. Мабуть, не було такого райцентру, де б «Облпроект» не розбудовував свої проекти. А відповідно, у кожному була й частка праці Мархеля.

Інна Юхимівна Мархель — його дружина. Одружились вони у 1965 році. Йому мало ось-ось стукнути 34, їй — 31 рік. На той час це вважалось пізнім шлюбом. Якось їхня доля поступово зводила і, врешті, звела разом. Це й не дивно, вони працювали у організаціях, які були пов'язані одна з одною. У нього — «Облпроект», у неї — «Укржилремпроект», який йшов крок у крок за будівельниками. І там працювало багато колишніх шкільних друзів Інни. До речі, вони могли б познайомитись і раніше, бо Інна навчалася у школі № 2, а Роман у школі № 4. Попри те, що одна на той час була суто дівчача, а інша — хлоп'яча, школи запрошували одна одну на різні святкові заходи. Ось і потім вони зустрілись у спільній компанії колишніх шкільних друзів. З'ясувалось, що у них є спільні інтереси, спільні погляди на життя. Пізніше з цього народилося кохання. У 1965–1969 рр. — заступник начальника облвідділу в справах будівництва і архітектури, тобто заступником обласного архітектора Антонія Крейчі; 1969–1970 рр. — старший архітектор в інститутах «Гіпцивільпромбуд» («Діпроцивільпромбуд») та «Укржилремпроект». На цей період й припадають його найвагоміші архітектурні проекти.

Монумент авіаторам у Вінниці

Реалізовані творчі проекти[ред.ред. код]

Автор проектів будівлі іституту ПКТІ (1961–1964 рр.), архітектурного рішення та благоустрою головного входу в Центральний парк ім. Горького (1965–1967 рр.) з прив'язкою до місцевості площі ім. Гагаріна, монумента авіаторам (1968–1969 рр.). Брав участь у розробці проекту реконструкції будівлі Ощадбанку з магазином ювелірторгу (1964–1965 рр.), автор архітектурного проекту фасадів будівлі «Політпросвіти» (1968–1969 рр.).

Захоплення[ред.ред. код]

Мархель був затятим філателістом, колекціонував поштові марки. На той час це було дуже розповсюджене захоплення, але мало хто віддавався йому з таким ентузіазмом, як він. Навколо Романа гуртувалося кілька друзів, які теж жити не могли без марок. Нині один із них живе у Челябінську, інший — у Санкт-Петербурзі, ще один в Америці. Вони були просто схиблені на цьому. У кожного — великі альбоми. У Романа чи не найбільші! Але потім все це пропало, комусь роздав…

Роман Мархель міг би зробити більше. Але не встиг. Хвороба прогресувала, і у 1982 році він помер. За життя жодних премій, додаткових грошових винагород або почестей його проекти так і не принесли. Біля об'єктів, які він створив, годі шукати таблички з іменем архітектора. Але він був дуже задоволений із того, що його ідеї живуть, а збудоване радує вінничан. Іншого задоволення йому й не треба було.

Посилання[ред.ред. код]