Марченко Дмитро Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Марченко.
Дмитро Марченко
Марченко Дмитро Олександрович
 Генерал-майор
Загальна інформація
Народження 25 лютого 1978(1978-02-25) (46 років)
Вознесенськ, Миколаївська область
Громадянство Україна Україна
Alma Mater Одеський інститут Сухопутних військ
Псевдо Марчелло
Військова служба
Роки служби 1996-…
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ  Десантні війська
Війни / битви

Російсько-українська війна

Командування
з 2015 ГУ РСМЗ, начальник
??—2015
 79 ОАеМБр, ???
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
CMNS: Марченко Дмитро Олександрович у Вікісховищі

Ма́рченко Дмитро́ Олекса́ндрович (нар. 25 лютого 1978, Вознесенськ, Миколаївська область) — український військовий, генерал-майор Збройних сил України, начальник Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ (з вересня 2015). Учасник війни на сході України. Під час повномасштабного російського вторгнення керував обороною Миколаєва (з 25 лютого до 6 квітня 2022 року).

У жовтні 2022 року увійшов до списку 25 найвпливовіших українських військових від НВ[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Довоєнне життя[ред. | ред. код]

Народився 25 лютого 1978 року в місті Вознесенськ на Миколаївщині у родині військових.

Після школи мріяв вступити у Одеський інститут сухопутних військ, але двічі провалив вступні іспити, відтак до лав українського війська потрапив через строкову службу в армії. У 1996 році пішов служити в інженерно-саперний полк, який дислокувався в Бахчисараї. Там дослужився до звання сержант. Потім всеж відучився в Одеському Інституті Сухопутних військ, після закінчення якого був розподілений у 79-ту десантну бригаду. Станом на березень 2014 мав звання майор і посаду командира батальону[2].

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Докладніше: Російсько-українська війна (з 2014) та Російське вторгнення в Україну (2022)

1 березня 2014 року 79-та окрема аеромобільна бригада з Миколаєва висунулася в бік Красноперекопська[3]. Вночі частина дійшла до Чаплинки в очікуванні подальшого наказу до входу в Крим. На особисте прохання полковника[уточнити] Валерія Курача, Марченко на власному автомобілі під виглядом таксиста виїхав з метою розвідки в район Перекопського валу та Джанкойського аеродрому. При в'їзді на територію півострова було зафіксовано невелике скупчення бандформувань чисельністю близько 10 осіб. Спочатку, ґрунтуючись на цих даних планувалося висунення бригади в напрямку Джанкоя. Повертаючись до частини, підполковник Марченко зафіксував велике скупчення російських військ, в зв'язку з чим операція була скасована[4].

Докладніше: Російська інтервенція до Криму (2014)

Потім були поїздки в Червоний лиман, Сонцеве, Амвросіївку.

Згодом була висота «Браво» й «Ізваринський котел». Проїхавши на БТРі по кордону між Україною і Росією, Марченко зумів вивезти з оточення 5 контужених військовослужбовців, серед яких були і жінки[5].

Станом на жовтень 2014 року перебував у лавах «кіборгів». Під час відвідин подарував Президенту України Петру Порошенку «оберіг кіборгів» — іграшку «Кузю».[6]

Докладніше: Бої за Донецький аеропорт

Начальник ГУРСМЗ[ред. | ред. код]

У вересні 2015 року призначений на посаду начальника Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних сил України.[7] Планувалося, що до обов'язків управління і Марченка увійдуть перехід ЗСУ на стандарти НАТО у речовому і продовольчому забезпеченні, розробка нових зразків речового забезпечення, створення технічних умов за стандартами НАТО, контроль процесу виробництва і якості виробленої продукції, а також контроль над тендерними закупівлями для армії.[8]

3 травня 2019 року отримав звання генерал-майора.[9]

Українські ЗМІ характеризували Марченка як «одного із головних двигунів реформ у секторі матеріального забезпечення Збройних сил».[10]

Судове переслідування та арешт[ред. | ред. код]

Докладніше: Справа бронежилетів
Див. також: Вибори Президента України 2019

У червні 2019 року Державне бюро розслідувань, в рамках розслідування закупівлі речового майна для ЗСУ за завищеною ціною, провело ряд обшуків у Головному управлінні розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ. Було проведено 40 обшуків по всій Україні за місцями проживання посадових осіб Міністерства оборони України, керівників підприємств, а також за місцями розташування службових та офісних приміщень. Вилучено 11 тисяч бронежилетів, документи та інші матеріали.[11][12]

За заявою Романа Труби, під час випробування зі 110 бронежилетів «Корсар МЗс-1-4», закуплених 2019 року, були пробиті 79 (70 %). Вони прострілюються, зокрема, при намоканні.[13] Роман Труба на брифінгу сказав:[14]

Закуплено 20 тисяч бронежилетів, за попередніми даними, 3 з 5 прострілюються. Закуплено 100 тисяч комплектів військової форми за завищеними цінами. Лише вартість одного елементу одягу завищена близько на 10 млн гривень. Було закуплено намети, які непридатні для використання. Перелік таких непридатних речей, які були закуплені для ЗСУ, досить великий. Про точні суми шкоди дізнаємося після проведення експертиз. Цинізм не в тому, що державі було завдано шкоду в особливо великих розмірах, це могло поставити під загрозу життя наших військовослужбовців, людей, які захищають нашу державу.
— Роман Труба, директор ДБР, 26 червня 2019

За повідомленням із ЗСУ, в липні балістична перевірка підтвердила якість бронежилетів, через які ДБР порушило справу. Згодом стало відомо, що ДБР проводило свою експертизу бронежилетів у системі МВС.[13]

11 листопада 2019 року Печерський районний суд в рамках цієї справи обрав запобіжний захід Марченку — утримання під вартою 60 діб або заставу в сумі 76 млн грн.[15][16] В прес-службі Міноборони арешт прокоментували так:[17][18]

Викликає подив той факт, що Дмитру Марченку було обрано саме такий запобіжний захід, незважаючи на те, що він не переховувався та співпрацював зі слідством, є бойовим офіцером, учасником оборони ДАП, позитивно характеризується по службі, а також те, що судом не було взято до уваги пропозицію кількох народних депутатів та Героїв України про взяття Дмитра на поруки.
— Прес-служба Міністерства оборони, 12 листопада 2019

За даними адвоката Дмитра Марченка, його підзахисного з порушенням законодавства помістили не на військову гауптвахту, а в цивільний слідчий ізолятор, навіть попри те, що прокурор наголошував саме на гауптвахті.[19]

В листопаді 2019 року Печерський районний суд призначив застава в розмірі 76 млн гривень, в Київському апеляційному суді її розмір був переглянутий в бік зменшення, до 20 млн гривень. Неурядова організація «Справа Громад» розпочала кампанію #FreeMarchenko зі збору коштів на внесення застави. 16 грудня 2019 року під час благодійного концерту гурту Ot Vinta!, «Українці своїх не кидають», стало відомо, що понад три тисячі громадян зробили внески на суму понад 1,5 млн гривень. Решта грошей була внесена родиною п'ятого Президента України Петра Порошенка[20].

17 грудня 2019 року генерал Марченко вийшов із СІЗО під заставу. За його словами, «За час тримання, один місяць» його «один раз вивозили на допит і чотири рази вивозили, щоб тиснути, без адвокатів»[21], а внаслідок накладених арештів на технічну та проєктну документацію Міністерство оборони фактично припинило масові закупівлі бронежилетів[22].

Повномасштабне вторгнення Росії 2022 року[ред. | ред. код]

З початком повномасштабної російської агресії проти України в лютому 2022 року заарештовані бронежилети довелось видати у війська[22].

Докладніше: Бої за Миколаїв

У 2022 році, під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну до 6 квітня[23], успішно керував[24] обороною Миколаєва[25].

Наприкінці липня 2022 року повернувся в Миколаїв, де працював над посиленням взаємодії ЗСУ та обласної влади, а також координував роботу партизанів[26].

13 серпня 2022 року Голова Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім проінформував суспільство, що наразі працює разом з генералом Марченком[27].

Звання[ред. | ред. код]

  • майор (на 04.12.2014)[28]
  • підполковник
  • полковник (11.05.2017)
  • генерал-майор (03.05.2019)[9]

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Генерали перемоги. НВ називає 25 найвпливовіших українських військових. НВ. 2022.
  2. ↑ Дмитро Марченко вийшов під заставу: що відомо про українського генерала.
  3. ↑ Крим, як це було / Crimea. As it was / Крым, как это было на YouTube
  4. ↑ Крим, як це було / Crimea. As it was / Крым, как это было на YouTube
  5. ↑ Генерал Марченко розповів про СІЗО, свої статки і про те, чому йому не соромно. Архів оригіналу за 1 травня 2022. Процитовано 1 травня 2022.
  6. ↑ Кіборги: "Щодня ми складаємо залік на право жити", частина 1. www.unian.ua. Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 26 березня 2022.
  7. ↑ Полковник 79-й николаевской ОАЭМБр назначен на новую должность Источник: izvestia.nikolaev.ua. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 25 лютого 2018.
  8. ↑ Легендарний підполковник Марченко очолив новий Центр розвитку ЗСУ – Depo.ua. www.depo.ua (рос.). Архів оригіналу за 13 листопада 2019. Процитовано 13 листопада 2019.
  9. ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №183/2019. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 13 листопада 2019. Процитовано 13 листопада 2019.
  10. ↑ Хроніки реваншу: ДБР отримало доступ до стратегічного плану розгортання ЗСУ, суд арештував реформатора. ТЕКСТИ (англ.). Процитовано 13 листопада 2019.
  11. ↑ Зупинена закупівля форми та спорядження для армії. Український мілітарний портал (рос.). 27 червня 2019. Архів оригіналу за 13 листопада 2019. Процитовано 13 листопада 2019.
  12. ↑ Справа «бронежилетів Марченка»: боротьба з корупцією чи з офіцерами часів Порошенка? // Євген Солонина. radiosvoboda.org, 15 листопада 2019, 09:40
  13. ↑ а б «Ви не з тим граєтеся, хлопці». Марченко назвав дії ДБР наклепом і подав зустрічний позов. ТЕКСТИ (англ.). Процитовано 13 листопада 2019.
  14. ↑ Завищені ціни та браковані бронежилети. У ДБР пояснили причину обшуків у Міноборони. ТСН.ua (укр.). 26 червня 2019. Архів оригіналу за 13 листопада 2019. Процитовано 13 листопада 2019.
  15. ↑ Справа про браковані бронежилети: заарештовано голову ГУ Міноборони – Труба. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 14 листопада 2019. Процитовано 13 листопада 2019.
  16. ↑ «Справа бронежилетів»: заарештовано генерала Марченко | MIL.IN.UA. Український мілітарний портал (рос.). Архів оригіналу за 13 листопада 2019. Процитовано 13 листопада 2019.
  17. ↑ Міноборони відреагувало на арешт “кіборга” Марченка. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 13 листопада 2019. Процитовано 13 листопада 2019.
  18. ↑ Міноборони здивував арешт Марченка: кіборг і хороший військовий. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 13 листопада 2019. Процитовано 13 листопада 2019.
  19. ↑ Генерала Марченка в порушення закону суд помістив у цивільне СІЗО. ДОПОВНЕНО. Новинарня (укр.). 15 листопада 2019. Архів оригіналу за 15 листопада 2019. Процитовано 15 листопада 2019.
  20. ↑ Застава для кіборга Марченка: на благодійному концерті сім'я Порошенків внесла понад 18 мільйонів – включення. 5 канал. 16 грудня 2019. Архів оригіналу за 18 грудня 2019. Процитовано 2 січня 2020.
  21. ↑ Генерал Марченко вийшов із СІЗО під заставу. Радіо Свобода. 17 грудня 2019. Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 2 січня 2020.
  22. ↑ а б "Найстрашніше, що зупинили поставки бронежилетів" – генерал Марченко назвав тих, хто перешкоджав надходженню амуніції в ЗСУ. 5 канал. 23 червня 2022.
  23. ↑ Генерал Марченко більше не командує обороною Миколаєва. Архів оригіналу за 4 травня 2022. Процитовано 1 травня 2022.
  24. ↑ (с) Vlastimil Slavyanin, По особистому розпорядженню генерала ЗСУ Валерія Залужного, Дмитро Олександрвич прийняв місто і почав будувати оборону // Alena Hlevnaya-Andreeva, facebook, 20 березня 2023 14:43
  25. ↑ Генерал Марченко ловить ГРУшників у Миколаєві й пояснює реальні втрати армії РФ. Росіяни курять. Архів оригіналу за 1 травня 2022. Процитовано 1 травня 2022.
  26. ↑ Генерал-майор Дмитро Марченко повернувся до Миколаєва. Мілітарний. 27 липня 2022.
  27. ↑ «Ми на місці»: Кім записав ролик з генералом Марченком. Укрінформ. 13 серпня 2022.
  28. ↑ а б Указ Президента України від 4 грудня 2014 року № 915/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  29. ↑ Указ Президента України від 08 березня 2022 року № 117/2022 «Про відзначення державними нагородами України».
  30. ↑ Почесні громадяни міста Вознесенська. Вознесенськ. Інтернет-портал територіальної громади. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 29.09.2021. (укр.)

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марченко_Дмитро_Олександрович&oldid=42289250