Марчихина Буда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Марчихина Буда
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район/міськрада Ямпільський район
Рада/громада Марчихинобудська сільська рада
Код КОАТУУ 5925681901
Основні дані
Населення 1161
Поштовий індекс 41224
Телефонний код +380 5456
Географічні дані
Географічні координати 51°57′34″ пн. ш. 34°04′04″ сх. д. / 51.95944° пн. ш. 34.06778° сх. д. / 51.95944; 34.06778Координати: 51°57′34″ пн. ш. 34°04′04″ сх. д. / 51.95944° пн. ш. 34.06778° сх. д. / 51.95944; 34.06778
Середня висота
над рівнем моря
174 м
Водойми р. Кочурівка
Місцева влада
Адреса ради 41224, Сумська обл., Ямпільський р-н, с.Марчихина Буда, вул.Центральна,17 , тел. 5-43-43
Карта
Марчихина Буда. Карта розташування: Україна
Марчихина Буда
Марчихина Буда
Марчихина Буда. Карта розташування: Сумська область
Марчихина Буда
Марчихина Буда

Марчихина Бу́да — село в Україні, в Ямпільському районі Сумської області. Площа — 754,2 га. Населення становить 1161 особу. Орган місцевого самоврядування — Марчихинобудська сільська рада, до складу якої входять також села: Дем'янівка, Ломленка, Родіонівка, Руденка.

Географія[ред. | ред. код]

Село Марчихина Буда знаходиться на березі річки Кочурівки, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Дем'янівка, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Руденка. До села примикає великий лісовий масив (сосна, дуб).

Назва[ред. | ред. код]

Село одержало назву від імені дружини литовського дворянина Марка Кімбери-Марчихи, яка займалась тут виваркою поташу, і смоли. Будами звались підприємства в лісі для добування цих речовин. З'єднання двох слів: Буда (підприємство) і Марчиха (по імені господарки) дало назву селу.

Історія[ред. | ред. код]

Перша датована згадка про село належить до 1660 року.

З 1720 року в Марчихиній Буді оселилися старообрядники. З 1770 року діяли 2 православних храми — Миколаївський та Іванівський, які за часів радянської влади були зруйновані.

Напередодні реформи 1861 року в селі мешкало 4400 жителів, працював завод з виробництва олії, винокурня. У 1876 році було збудовано церковно-парафіяльну школу.

17 червня 1871 року ураган зруйнував дзвіницю Миколаївської церкви.[1]

У 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село надовго окуповане більшовицькими загарбниками.

У 1925 році в селі відкрито клуб і крамницю. У 1929 році було створено перший колгосп ім. Ворошилова.

В 19321933 селяни пережили голод[2]

З Марчихинобудської сільради до лав Червоної Армії в ході німецько-радянської війни було примусово мобілізовано понад 900 чоловік, з яких 400 загинуло.

2 вересня 1943 року село було звілнене Червоною Армією. У центрі села споруджено Меморіальний комплекс на честь вояків Червоної Армії та загиблих земляків.

З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.

Сьогодення[ред. | ред. код]

На території сільської ради розташовані: загальноосвітня школа I—III ступенів, дитячий садок «Лелека», сільський будинок культури, сільська філія Ямпільської ЦБС, амбулаторія сімейної медицини, ТОВ «Твіст», ТОВ «Обрій», сільське споживче товариство, поштове відділення.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Легенда про Бездонну криницю

Недалеко від ставка «Радаково», який викопано в лісі за селом, є джерело з чистою прозорою водою. Колись там була криниця. Марчихинобудські сторожили розповідають ніби вона підземними рукавами сполучалась з Синьою криницею, що за селищем Свеса. А назву свою джерело отримало завдяки таким подіям.

Було то давно, ще тоді коли наші предки тільки почали заселяти Слобожанщину, переселяючись зі спустошеної і розореної Наддніпрянщини. У ті часи не було на тому місці ні ставка ні лісу, так пролісок. Якось їхав тим проліском козак, куди та звідки невідомо. День був спекотний і його мучила спрага. Побачив козак джерело з чистою водицею, так зрадів як дитина подарунку на Різдво. Зліз козак з коня, напився сам, напоїв коня та вже збирався їхати далі. А потім вирішив набрати у флягу води. Повернувся до джерела, тільки-но зачерпнув, як земля під ним обвалилася і пішов козак під воду разом з конем. Діти, що випасали корів недалеко побігли в село і покликали людей. Та скільки не намагалися витягнути козака, навіть дна не дістали. А через кілька днів кажуть виплив той козак у Чорному Морі. З тих пір і почали називати джерело Бездонною криницею. Хто зна, чи правда то, чи людський вимисел, але джерельце з чистою, холодною водою в Казенному лісі й досі називають Бездонною криницею.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]