Марчук Іван Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Степанович Марчук
Марчук Іван.jpg
Іван Марчук, 2012 р.
Дата народження 12 травня 1936(1936-05-12) (80 років)
Місце народження с. Москаліївка, Волинське воєводство, Польща (нині Лановецький район, Тернопільська область, Україна)
Національність українець
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Навчання Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша
Напрямок живопис
Нагороди
Орден Свободи — 2016
Народний художник України
Заслужений художник України
Премії

Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1997
100 найвизначніших геніїв сучасності

Марчу́к Іва́н Степа́нович (нар. 12 травня 1936, с. Москаліївка, Волинське воєводство, Польща (нині — Лановецький район, Тернопільська область, Україна)) — український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Почесний громадянин Тернополя.

2007 року потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в родині відомого на всю округу ткача.

Після закінчення 7-річної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва ім. І. Труша на відділ декоративного розпису, де навчався протягом 1951—1956 років. Після служби в армії продовжував навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив 1965 року.

У 1965—1968 — працював у Інституті надтвердих матеріалів НАН України. У 1968—1984 — працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.

З 1984 року — на творчій роботі.

У 1989—2001 мешкав у Австралії, Канаді й США. У 1990 році Марчук відвідав Україну й відбулася його перша офіційна виставка у Києві — у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині — Національний художній музей України).

Тепер живе та працює в Києві.

Творчість[ред.ред. код]

Іван Марчук на виставці власних картин, січень 2011

Доробок митця налічує більш ніж 4 000 творів і понад 100 персональних виставок.

До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у Москві[1]). І лише 1988 року його прийняли у члени Спілки художників України.

Є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму» (таку назву митець жартома дав своєму стилю — від слів «плести», «пльонтати»: картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток).

Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу, і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню в Україні. Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.

Про періоди своєї творчості художник говорить:[2]

«Було дев'ять періодів творчості, „дев'ять Марчуків“, і кожен з них чимось дивує. Я, в першу чергу, себе повинен дивувати. Щось весь час крутиться в голові, треба щось нове робити. І „десятий“ Марчук буде обов'язково. Визріває».

Про мистецтво:[Джерело?]

«Для мене мистецтво — це життя й одкровення. Іншої альтернативи нема. Й водночас мистецтво — це каторга. Я працюю 365 днів на рік і без цього не можу. Це присуд долі, карма, вирок, приреченість. І нікуди не дінешся. Я мрію погрітися на пляжі, полежати у траві, слухаючи як вона росте, я хочу дивитися, як пливуть у небі хмари, хочу тішитися, веселитися, спілкуватися в компанії, не відмовився б піти до школи, щоб когось там чогось навчити. А потім думаю: а мені ж теж хочеться самому щось зробити. Непереможна думка!»

Періодизація творчості[ред.ред. код]

Митець ділить свою творчість на 10 періодів: «Голос моєї душі», «Цвітіння», «Пейзажі», «Портрет», «Кольорові прелюдії», «Нові експресії», «Біла планета 1», «Біла планета 2», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у безмежність». Твори кожного періоду відрізняються за стилем та малярською манерою. Замість звичайного мазка він винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому досягає неймовірного світіння й відтінків кольору.

Погляди відомих людей[ред.ред. код]

Олесь Доріченко:[3]

«Іван Марчук уміє перетворити звичайне буденне життя — у сцену, в театр, а в своїх картинах — показати сокровенні глибини буття. Але при цьому Марчук — таємничий, він нікому до кінця не відкриває своєї душі, та й сама його творчість — якась насторожена тиша, перехідний стан — ніби перед великим вибухом. Це — Велика Тайна, яка є не простим спогляданням, а викликає зворотні шалені емоції.»

Вшанування[ред.ред. код]

Відзнаки і нагороди[ред.ред. код]

Зірка Івана Марчука на Алеї зірок у Тернополі, осінь 2013
  • Широке визнання митця за кордоном спричинило прийняття його до Спілки художників СРСР без його відома.
  • 1996 — отримав звання Заслуженого художника України.
  • 7 березня 1997 — став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
  • 2002 — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного образотворчого мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність присвоєно почесне звання «Народний художник України».[4]
  • 2004 — у Києві заклали музей Івана Марчука, який, проте, досі не збудований.
  • 2006 — Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Сьогодні «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу [Джерело?].
  • Жовтень 2007 — включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності» (72-е місце)[5]. На формування рейтингу впливали: роль в зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значимість кожного з кандидатів.
  • Орден Свободи (25 червня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[6]

Книги[ред.ред. код]

У видавництві «Атлант ЮЕмСі» побачили світ три книги, присвячені творчості художника. Перший в часі — 500-сторінковий альбом-каталог «Іван Марчук» (2004). Видання ілюструє всі етапи творчого шляху. Після презентації книги галерея «Триптих» провела найбільшу виставку Івана Марчука, яка зайняла чотири поверхи Українського дому (2005).[7] До виставки видано ще один альбом, про 40-річний творчий період 1965—2005. У серії «Живопис» випущено альбом «Іван Марчук. Дорога додому» (2008).[8]

У березні 2016 року медіахолдінгом COOP Media була видана книга «Український геній Марчук: історії»[9] (автор А. Ю. Шоріна)[10]. У книзі представлено майже сотню робіт митця, в тому числи ті, що знаходяться в приватних колекціях та в майстерні Марчука, і раніше не були доступні широкому загалу.

Музей Марчука[ред.ред. код]

У 2005 році Президент України Віктор Ющенко обіцяв створити всесвітньовідомому художнику музей його картин на Андріївському узвозі у Києві. Було навіть закладено капсулу на місці майбутньої споруди, однак досі музей не створено.

Перший музей художникові створили його земляки у рідному селі Москалівці 2010 року, який відкрили за участи Івана Марчука.

Премія імені Івана Марчука[ред.ред. код]

31 травня 2016 року третя сесія Тернопільської обласної ради шостого скликання підтримала проект про започаткування з 2016-го року щорічної обласної премії імені Івана Марчука для обдарованих дітей області віком від 7 до 15 років у галузі образотворчого мистецтва.[11]

80-річчя[ред.ред. код]

12 травня 2016 року в рідному селі за участи гостей відзначили 80-річчя майстра. На урочини митець прибув разом з донькою Богданою, яка вперше завітала на малу батьківщину батька. На жаль, подію не висвітлювали тернопільські ЗМІ.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Перед малюванням Іван Марчук копав картоплю // Газета по-українськи, № 1364, 03.02.2012
  2. Ліна Кушнір. «Десятий» Марчук ще визріває // Україна молода. — № 79-80. — 2011. — 13 травня.
  3. Олесь Доріченко про Івана Марчука
  4. Указ Президента України від 3 серпня 2002 року № 685/2002 «Про присвоєння І. Марчуку почесного звання "Народний художник України"»
  5. Top 100 living geniuses // The Telegraph. — 2007. — 28 October.
  6. Указ Президента України від 25 червня 2016 року № 276/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  7. «Спілкуючись із мистецтвом, людина радикально змінюється». Галерист Юрій Комельков / [інтерв'ю] М. Токмак // День. — 2009. — № 147. — С. 22.
  8. #Окремі видання.
  9. Книга «Український геній Марчук: історії» ISBN 978-966-97545-0-9
  10. Портал «Буквоїд» — Стаття «Видана книга про всесвітньо відомого українського художника»
  11. Ватаманюк Л. Депутати вирішували долю аеропорту і започаткували нову премію / Лесь Ватаманюк // Свобода. — 2016. — № 42 (1 черв.). — С. 2 — (Із сесії облради).

Література[ред.ред. код]

Окремі видання[ред.ред. код]

  • Іван Марчук: Альбом-каталог. — К.: ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2004. — 519 с. — ISBN 966-95919-7-X. (укр.) (англ.)
  • Іван Марчук. Творчий період 1965—2005: [Альбом]. — [К.: ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2005]. — 28 с. (укр.) (англ.)
  • Іван Марчук. Дорога додому: Альбом. — К.: ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2008. — [135] с. — ISBN 978-966-8968-22-8. (укр.) (англ.)
  • Климчук О. «Я єсьм…» (Іван Марчук): Есей-біографія / О. О. Климчук. — Київ: Український письменник, 2013. — 584 с. ISBN 978-966-779-336-6.

Статті[ред.ред. код]

  • Іван Марчук: «Україна зводиться з колін» // Тернопіль вечірній. — 2005. — 1-7 червня. — С. 4.
  • Іван Марчук: «На цій території ніколи не проростав нормальний талант. Бо держава є його могильником» // Голос України. — № 84 (5084). — 2011. — 12 травня. — С. 8-9.
  • Островська Л., Садовська Г. Іван Марчук: «Я міг би розмалювати небо і не повторитися» / Людмила Островська, Галина Садовська // Вільне життя плюс. — 2014. — № 37 (15 трав.). — С. 4 — (Тернопільський альманах).
  • Бондаренко С. Художник Иван Марчук: «Америка меня подождет» // Киевские ведомости. — 2003. — 14 января.;— С. 9.
  • Букет Є. Поміж літом і осінню… // Слово Просвіти. — 2003. — 29 січня — 4 лютого. — С. 15.
  • Бушак С. «Ніч яка місячна…» // Урядовий кур'єр. — 2003. — 18 січ. — С. 8.
  • Бушак С. Тернистий шлях Івана Марчука: Аналіз творчості художника // Лан. Ланівеччина творча: Літ.-мистец. альманах / Ред.-упоряд. С. Буняк. — Тернопіль, 2001. — С. 182—191
  • Гаманіна Н. Спочатку Івана Марчука визнала Америка, потім — Україна // Робітнича газета. — 2000. — 28 листопада. — С. 8.
  • Кияшко Г. Чар Марчукової барви // Київ. — 2003. — № 5. — С. 157–163.
  • Клименко В. «Посіяв картини на всіх континентах»: В «Українському домі» експонується найновіша виставка робіт І. Марчука — 260 полотен // Україна молода. — 2005. — 16 липня. — С. 3.
  • Кракалія Р. Очима смутку й самотності [про Івана Марчука] / Роман Кракалія // Чорноморські новини. — 2018. — 2 червня. — С. 3.
  • Львова І. Одинак, бо надто люблю жінок // Експрес. — 2010. — 5-7 листопада. — № 123. — С. 13.
  • Ничкало С. Голос душі Івана Марчука // Мистецтво та освіта. — 2002. — № 2. — С. 51-54.
  • Машлянка Б. 103 сходинки успіху художника Івана Марчука // Місто. — 2004. — 24 листопада. — С. 9.
  • Мельничук О. «Я зробив себе наперекір усьому» // Укр. газета. — 2003. — № 33. — С. 7.
  • Синько Р. «Він ходить як окрема планета…» // Сільський час. — 2004. — 4 лютого. С. 8.
  • Синько Р. Іван Марчук — митець двох віків // Сільський час. — 2002. — 24 липня. — С. 8.
  • Тарчевська К. Місячне сяйво зимової ночі // Слово Просвіти. — 2003. — 29 січня — 4 лютого. — С. 15.
  • Чирва А. Синдром працелюбства // Урядовий кур'єр. — 2002. — 6 серпня. — С. 4.
  • Шевченко Т. Іван Марчук: «Зі своїми картинами я… розмовляю» // Експрес. — 2002. — 14-21 листопада. — С. 16.
  • Марина Гнатенко. Успіх всупереч // Український тиждень. — № 34 (199). — 2011. — 19 серпня.
  • Іван Марчук // Хто є хто на Тернопільщині. Видатні земляки: Довід.-бібліогр. видання. — К., 2004. — Вип. 1. — С. 137.
  • Тарасюк Г. Одкровення від Івана: [Про кн. Т. Унгурян «Одкровення від Івана: Фрагменти життєпису худож. І.Марчука»] // Літературна Україна. — 2004. — 29 квітня. — С. 7.
  • Література до знаменних і пам'ятних дат Тернопільщини на 2001 рік: Біблогр. список / Уклад. М. Друневич. — Тернопіль: Астон, 2000. — С. 38-40.
  • Голуб Олена. Іван Марчук — художник, який мандрує містами, думками, спогадами // Час/Time. — 1996. — 18 жовтня.
  • Тамара Стрипко. Той, кому одного Всесвіту замало // Літературна Україна.
  • Тамара Стрипко. Навіяне живописом Івана Марчука // Урядовий кур'єр — 2012. — 12 квітня.
  • Тамара Стрипко. Осанна Майстру // Урядовий кур'єр. — 2013. — 16 лютого.
  • Тамара Стрипко. У його картинах — образ сучасного світу // Урядовий кур'єр. — 2013. — 30 травня 2013.
  • Иван Марчук: «Картины мои столько пережили! Они заслужили, чтобы их увидели люди…»: В Киеве открыта мастерская-музей народного художника Украины // Факты. — 2004. — 29 апреля. — С. 10.
  • Иван Марчук: «Свой первый в жизни костюм я купил лишь недавно…»: [В столичной галерее искусств открыта выставка художника «Сонце в зеніті»] // Факты. — 2004. — 21 июля. — С. 9.

Посилання[ред.ред. код]