Маріавітська церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Маріавітизм (пол. Mariawityzm) — група християнських конфесій, що виникла у Польщі на межі ХІХ-ХХ століть; опирається на об'явлення Божого милосердя, яке отримала польська черниця Марія Францішка Козловська[pl], котра після об'явлень почала виконувати місію із оздоровлення польського духовенства. Спершу громада маріавітів діяла в межах Римо-католицької церкви, зберігаючи її звичаї та практики набоженств, але у 1906 році, після екскомуніки, накладеної на засновницю руху та ксьондза Яна Ковальського Папою Римським Пієм X, виключена з неї[1].

У середині 1930-х років виник поділ, в результаті якого утворилися дві групи: Старокатолицький костел маріавітів та Католицький костел маріавітів.

Маріавітизм є оригінально польською конфесією та організаційно виводиться з гоноратського руху[pl]. Зараз (2010-ті) близько 30 тисяч вірян у Польщі належать до Маріавітської церкви[1]. Громади маріавітів діють також у деяких країнах Західної Європи, Африки та обох Америк.

Назва[ред. | ред. код]

Назва «Маріавітизм» походить від латинських слів Mariae vitam (imitantes), що можна перекласти як Марії життя (хто наслідує). Ця назва демонструє наслідування життя Богородиці, її покори, любові, чистоти та молитви, а також поширення марійного культу[en].

За словами Марії Францішки, походження назви є надприродним. Вона походить із першого об'явлення у Справі Великого Милосердя: «Хочу, аби повстала Спільнота Священиків під назвою Маріавітів» (пол. Chcę, aby powstała Wspólnota Kapłanów o nazwie Mariawitów)[2].

На початку XX століття опоненти руху образливо називали його псевдокатолицькою сектою, манкетництвом або ж козловітизмом.

Поділ[ред. | ред. код]

Карта єпархій Старокатолицької церкви маріавітів

Віряни-маріавіти проживають головно в Польщі та Франції, а також у діаспорі в США, Канаді, Німеччині, Аргентині, Камеруні, Габоні, Конго, Демократичній Республіці Конго, Італії, Швеції, Парагваї, Уругваї, Бразилії та Марокко.

У Старокатолицькій церкві маріавітів у 1935 році відбувся перший великий розлом; з роками чергові громади на світі почали відокремлюватися, що призвело до виникнення кількох незалежних маріавітських Церков, зокрема:

Раніше маріавітські парафії існували на території сучасних Литви, Латвії, України, Білорусі, Росії, Угорщини та Великої Британії. На світі жили священики й черниці, що належали до маріавітських громад, проте працювали в інших християнських церквах, переважно старокатолицьких, зокрема, у США та Нідерландах.

Сукупність поглядів[ред. | ред. код]

Маріавітизм базується на католицьких основах віри та моральності, що містяться у канонічних книгах Святого Письма (Старого та Нового Заповітів, а також на догматах, встановлених на перших семи Вселенських соборах та традиції неподіленої Церкви. Опирається він і на об'явленні Божого милосердя, отриманому засновницею маріавітизму, святою Марією Францішкою Козловською, яке вказує, що порятунок для світу, який загруз у гріхах, знаходиться у Христі, присутньому у Святому Причасті, та у закликах до неустанної помочі Богоматері[en]. Непорочне зачаття Діви Марії та Вознесіння Діви Марії, попри те, що є оточеними особливою шаною, трактуються як правда віри, а не як догмат, тобто віра в них є вважається за обов'язкову для спасіння.

Маріавітські церкви не встановлюють догматів та не визнають догматів, оголошених після розколу Християнської церкви 1054 року, тому з догматичної точки зору, як і інші старокатолицькі Церкви, є ближчими до православ'я, ніж до римо-католицизму. Вони вважають, що лише екуменічний собор, який представлятиме усе християнство, може встановлювати догмати, що будуть обов'язковими для всіх християн. Крім того, вони не визнають першості жодного єпископа та непомильності людини в питаннях віри та моральності. Усі прислуги у маріавітській Церкві безкоштовні згідно із рекомендацією Христа: Ви дармо дістали, дармо й давайте (Матвія 10,8). Духовенство може приймати добровільні пожертви за релігійні прислуги, проте не може їх вимагати. Усі зобов'язані зберігати францисканський дух. Священиків у їх праці має надихати девіз: Усе для більшої слави Божої та честі Найсвятішої Діви Марії.

Прихильники маріавітизму визнають сім католицьких таїнств, хоча окремі громади мають різні погляди на форми таїнств. Віряни отримують причастя у вигляді хліба та вина. Маріавіти визнають догмати як дороговкази, тому не визнають екскомунік, і, як наслідок, не виключають зі свого грона інакодумців.

Найвищу шану маріавіти віддають Богові, єдиному в Святій Трійці Отцеві, Синові та Святому Духові. Центральним елементом культу є Свята Меса, яка уособлює спасительську Жертву Христа. Головним завданням маріавітів є поширення хвали для Найсвятішого Таїнства, яка в житті вірян має проявлятися у частому та гідному прийомі причастя та відправі адорації. Кожен вірянин мусить провести годинну адорацію Найсвятішого Таїнства щонайменше раз на місяць, а також брати участь в неділі та свята у месах. Духовенство та ченці зобов'язані проводити адорацію щоденно.

Особливою шаною оточена Матір Божа Неустанної Помочі[en]; її ікони знаходяться у кожній маріавітський святині. Маріавіти віддають хвалу також святим, янголам та мученикам. Особливу повагу мають: св. Марія Францішка Козловська, св. Франциск Ассізький, св. Клара, св. Йосип, св. Анна, св. Альфонс, св. Людовік, Архангел Михаїл, апостоли та євангелісти. Проте в культі святих зберігається поміркованість, їх поведінка показується як приклад до наслідування, а внаслідок віри в communio sanctorum[pl] Церква визнає їх особливими посередниками між людьми та Христом. Церква вірить, що Господь чинить дива в людській душі, але не визнає чудодійних мощів, культу ікон та скульптур[en]. Проте вона й не заперечує великої шани, якою варто оточувати релігійні образи та мощі й пам'ятки святих.

Маріавіти усі літургічні обряди та меси правлять народною мовою від 1907 року. Більшість богослужінь відбувається із виставленням Найсвятішого Таїнства. У Польщі меса правиться передом до табернакля у видозміненій формі тридентської меси.

У Католицькій церкві маріавітів у Польщі[pl] (так звана феліц'янувська деномінація) практикується священництво та єпископство жінок.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Mariawityzm – Historia (pl). Процитовано 15 czerwca 2016. 
  2. ks. Wojciech Różyk, «Objawienia» Marii Franciszki Kozłowskiej, Świdnica 2006, str. 151.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Mazur Krzysztof, Mariawityzm w Polsce, Kraków 1991
  • Rybak Stanisław, Mariawityzm. Studium historyczne, Warszawa 1992
  • Tempczyk Katarzyna, «„Nowe przymierze uczynił Pan z nami…“ Teologia Kościoła Katolickiego Mariawitów», Warszawa 2011

Посилання[ред. | ред. код]