Марійка Підгірянка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марійка Підгірянка
Марійка Підгірянка
Марійка Підгірянка
При народженні Марія Омелянівна Ленерт
Псевдоніми, криптоніми Марійка Підгірянка
Дата народження 29 березня 1881(1881-03-29)
Місце народження с. Білі Ослави
Дата смерті 20 травня 1963(1963-05-20) (82 роки)
Місце смерті смт Рудне
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща ПольщаСРСР СРСР
Рід діяльності поетеса
Роки активності: 1919-1963
pidhirianka.ho.ua

Марі́йка Підгіря́нка (справжнє ім'я Марія Омелянівна Ленерт, по чоловікові — Домбровська[1]; * 29 березня 1881(18810329), с. Білі Ослави Надвірнянського повіту Станиславівського воєводства — † 20 травня 1963, смт Рудне біля Львова, похована у Львові на Личаківському цвинтарі) — відома галичанка, українська поетеса.

Життєпис[ред.ред. код]

Народилася Марійка Ленерт в родині лісничого в селі Білі Ослави, нині Надвірнянського району Івано-Франківської області. По матері вона була українкою, а по татові — німкеня. У Марійки рано пробудився потяг до літератури, поезії. У 13 років пробує свої поетичні сили. 1900 року екстерном успішно склала іспити в учительській семінарії у Львові. Отримала диплом на право вчителювати в школі. Відтоді 40 років віддала шкільній роботі в селах Прикарпаття і Закарпаття та десятки років літературній діяльності.

Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904 року в періодичних виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла 1908.

Родина[ред.ред. код]

1904 познайомилась з Августином Домбровським, майбутнім педагогом, громадським діячем, послом до УНРади, який 1905 став її чоловіком. У них було четверо дітей: син Остап — викладач французької мови в Львівському університеті імені І. Франка, кандидат філологічних наук; син Роман — перекладач з німецької, працівник газети «Шлях перемоги» у Мюнхені; син Маркіян — український громадський діяч Австралії, інженер-електрик, автор «Підручника шофера»; дочка Дарія — вчителька української мови й літератури шкіл Галичини.

Творчість[ред.ред. код]

Реклама книжок для дітей, українська щоденна газета «Свобода» (США), № 210, 10 вересня 1937 року

Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів Марійки Підгірянки до 1939 р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.

Досить своєрідною є поема «Мати-страдниця», написана 1919 року. Події твору — одна зі сторінок життя західноукраїнських вигнанців під час Першої світової війни, коли тисячі галичан померло в концентраційних таборах від голоду та епідемій. Композиційним обрамленням поеми є «Вступ» і своєрідний епілог. Сповідь страдниці становлять 12 пісень, поданих у вигляді голосінь.

У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з'являлися лише в журналах. Потім у видавництвах Львова та Києва вийшли друком маленькі збірки для дітей: «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».

У 1962 вірші авторки увійшли до колективної збірки «Гірські квіти», що вийшла друком в Ужгороді.

За роки незалежності побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська книжки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».

2009 року син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» (Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2009).

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Музеї[ред.ред. код]

Пам'ятники, меморіальні (пропам'ятні) таблиці[ред.ред. код]

  • 13 липня 2014 року було урочисто відкрито й освячено перший у світі пам'ятник відомій українській поетесі Марійці Підгірянці на її батьківщині в селі Білі Ослави (скульптор, член Національної спілки художників України Володимир Довбенюк)[2].
  • На будинку Уторопської середньої школи 21 квітня 1991 року встановлено меморіальну таблицю на честь видатної письменниці.
  • На будинку загальноосвітньоЇ школи с. Ворона Коломийського району встановлено меморіальну дошку на честь письменниці.
  • У Зелений вівторок (21 червня 2016), який у Білих Ославах традиційно величають "Днем Марійки Підгірянки", з нагоди 135-річчя від дня її народження відкрили меморіальну дошку народній учительці та поетесі.[3].
  • На будинку у селищі Рудне біля Львова по вул. Грушевського, де Марійка Підгірянка мешкала останні роки свого життя встановлена меморіальна таблиця.

Театри, премії[ред.ред. код]

Вулиці, сквери, парки[ред.ред. код]

Ім'ям відомої української поетеси Марійки Підгірянки названі вулиці у багатьох містах і селах Західної України, зокрема, у Івано-Франківську, Коломиї, Кийданцях, Надвірній, Калуші, Тисмениці, Перечині, Хусті, Ужгороді, Ланчині, Косові, Тлумачі, Зимній Воді, Рудному та багатьох інших.

Педагогічна діяльність Марійки Підгірянки[ред.ред. код]

Школу і дітей поетеса любила над усе, їм присвятила своє життя – понад сорок років пропрацювала Марія Омелянівна на ниві народної освіти. У своїй педагогічній діяльності вона вдало використовувала свій поетичний талант та художнє слово – її щирі мелодійні вірші допомагали учням краще запам’ятовувати букви та засвоювати арифметичні дії. Працюючи вчителькою, займалася великою громадсько-політичною діяльністю, активно спілкувалася з місцевими селянами.

1900 р.

Екстерном закінчила жіночу вчительську семінарію у Львові, здобула омріяний фах вчителя й одержала призначення в Уторопську школу (Косівський район Івано-Франківської області).

«Працюючи з вересня 1900 року вчителькою Уторопської двокласної народної школи, Марія Ленерт впроваджувала в шкільну практику дещо нове. Уроки проводила з восьмої до дванадцятої та з другої до четвертої години. Вранці — з учнями третього-четвертого року навчання: обидвома річниками одночасно. Заняття тривало шістдесят хвилин. Цю годину ділили на дві півгодини: письмові і усні. Коли третій річник займався голосно (усно), то четвертий у той час виконував письмові завдання і навпаки. Вона брала зошити учнів додому, перевіряла їх і виставляла оцінки, чого раніше у цій школі ніхто не практикував, її вихованці уважніше і старанніше виконували письмові завдання, - пише Михайло Мочульський. - На пополудневе заняття був призначений перший рік навчання. Як радили педагоги-практики школи вправ, у перші тижні треба працювати над пробудженням свідомого слуху, щоб зір і слух взаємодоповнювалися. Ці методичні поради вона враховувала: використовувала кольорову крейду, малюючи на дошці квіти, тварин. У Львові купила собі дві пачки таких крейд, щоб мати у запасі. Малюнки не лише викликали радість у дітей, але й сприяли посиленню уваги. Часто на уроці придумувала до них коротенькі віршики - і діти вмить запам'ятовували їх. Відвідування уроків у класі значно поліпшилося, поведінка – теж.

У 1902 році роботу Уторопської школи перевіряв повітовий інспектор Шлемкевич. Він звернув увагу на успіхи молодої вчительки, зробив запис у повізитаційному протоколі».

1916 - 31 липня 1918 року

Марія Домбровська працювала учителькою на шкільних курсах для українських біженців шкільного віку, тут вчителювала разом з письменником і видавцем Богданом Заклинським (1986-1946 рр., учитель народних шкіл на Галичині та Закарпатті, дитячий письменник, автор шкільних підручників «Читанка для волинських дітей» (1918 р.) «Букварева читанка» (1919 р.), «Веснянка» (1919 р.)).

1919 – 1928 роки

На Закарпатті у трьох селах — Зарічево і Порошкове Перечинського та Довгому Іршавського повіту — навчала дітей української грамоти. Разом із чоловіком Августином Марія Омелянівна проводила велику патріотичну роботу за що чеські власті прогнали її з посади вчительки (про цей випадок писав часопис «Наша земля» у восьмому номері за 1927 рік). Довелося заробляти на шматок хліба даючи у селі Довгому приватні уроки онукам Івана Франка - Тарасові й Миронові, дітям його дочки Ганни Франко-Ключко .

1929 р.

Разом з сестрою чоловіка очолила сільську школу в Антонівці (Тлумацький район Івано-Франківської області).  На школі сьогодні висить меморіальна дошка на її честь. За спогадами одного з її учнів, Стефана Терлецького, обидві жінки разом викладали більш ніж ста дітям. Основною дисципліною мала бути польська, але викладання української мови та літератури також було дозволено. Терлецький згадує, як його вчителька прищеплювала йому та іншим учням і ученицям свою величезну любов до української культури. Підгірянка, в свою чергу, натхненна класом написала вірш «Гомін» (1934).

1937 р.

Марія Домбровська стала директором чотирикласної школи в селі Братишів Тлумацького повіту (Тлумацький район Івано-Франківської області). Взяла участь у конкурсі поезії, яку проводило Товариство взаємної помочі вчителів. Вірш «Складаємо присягу», музику до якого написав композитор Станіслав Людкевич, невдовзі став вчительським гімном, відзначений першою премією в розмірі 150 злотих, а вірш «Хай неволя тьми зникає» здобув друге місце з грошовою винагородою 100 злотих .

1940 р.

В селі Нижеві Тлумацького повіту з поетесою стався нещасний випадок. Через отримані важкі травми вона змушена була назавжди покинути вчительську працю, якій віддала чотири десятиліття.

1941р.

Педагогічне подружжя Домбровських видає в м. Станіславі (Івано-Франківськ) «Буквар для українських шкіл. 

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]