Марін Ле Пен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марін Ле Пен
фр. Marine Le Pen
Марін Ле Пен
Logo de l'Assemblée nationale française.svg Депутат Національних зборів Франції
Нині на посаді
На посаді з 18 червня 2017
Президент Емманюель Макрон
Попередник Філіп Кемель
Logo Front National.svg Президент «Національного об'єднання»
16 січня 2011 — 13 вересня 2021
Попередник Жан-Марі Ле Пен
Наступник Жордан Барделла (в. о.)
Flag of Europe.svg Депутат Європейського парламенту
20 липня 2004 — 18 червня 2017
Народилася 5 серпня 1968(1968-08-05) (53 роки)
м. Неї-сюр-Сен (92)
Відома як політична діячка, адвокат
Громадянство Франція Франція
Національність Француженка
Alma mater Університет Париж II
Політична партія Національне об'єднання
Батько Жан-Марі Ле Пен
Мати Pierrette Lalanned
У шлюбі з Éric Ioriod[1] і Franck Chauffroyd[1]
Діти Jehanne Chauffroyd, Mathilde Chauffroyd і Louis Chauffroyd
Рідня Жан-Марі Ле Пен, Маріон Марешаль
Професія правниця
Релігія Католичка
Підпис Marine Le Pen Signature.svg
mlafrance.fr

Марі́н Ле Пен (фр. Marine Le Pen; нар. 5 серпня, 1968, Неї-сюр-Сен, О-де-Сен, Франція) — французька державна та політична діячка. Депутатка Національних зборів Франції від 11-го виборчого округу департаменту Па-де-Кале з 18 червня 2017 року. Лідер політичної партії «Національне об'єднання» з 16 січня 2011 до 13 вересня 2021 року[2]. Має проросійські погляди[3][4][5][6].

Наймолодша донька засновника та багаторічного голови Національного фронту Жана-Марі Ле Пена. Працювала юристом, обиралася до муніципальних та регіональних рад, депутатка Європейського парламенту (2004—2017).

Біографія[ред. | ред. код]

Марін — наймолодша з трьох доньок Жана-Марі Ле Пена від шлюбу з першою дружиною П'єреттою Лалан. Закінчивши школу, навчалася на правничому факультеті Паризького університету. Після закінчення університету 1991 року працювала адвокатом. Під час юридичної практики адвокатом також надавала послуги нелегальним іммігрантам.

Була заміжньою з Франком Шофруа, від цього шлюбу має трьох дітей. Її другим чоловіком був Ерік Йоріо, колишній секретар Національного фронту, з яким вона пізніше теж розлучилася.

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

Ще під час навчання в Паризькому університеті була активною у студентській спілці, близької до НФ. Була членом Національного фронту, де головував її батько Жан-Марі Ле Пен ще з 1986 року. Уперше брала участь у виборах у Парижі в 24-річному віці, однак набрала лише 11 % голосів. 1998 року була обрана до регіональної ради Па-де-Кале. У 2004 та 2009 роках обиралася до Європейського парламенту від регіону Іль-де-Франс.

Ще до відставки її батька, голови Національного фронту, заявляла про бажання брати участь у виборах голови партії. 12 квітня 2010 року Жан-Марі Ле Пен заявив про відставку з посади голови партії і був обраний почесним головою Національного фронту. Під час виборів голови партії 15–16 січня 2011 року Марін Ле Пен отримала майже 68 % голосів, і стала головою Національного фронту.

У першому турі президентських виборів 22 квітня 2012 року посіла третє місце, набравши 18.0 % голосів (Олла́нд 28.63 %, Саркозі́ 27.08 %)[7][8].

У першому турі президентських виборів 23 квітня 2017 року посіла друге місце, набравши 21.43 % голосів.[9] 7 травня 2017 в другому турі президентських виборів (33,9 %) програла Емманюелю Макрону, який отримав 66,1 %.

15 червня 2017 року Європарламент позбавив Ле Пен депутатської недоторканності. Цим рішенням задовольнили запит мера Ніцци Крістіана Естрозі, якого вона звинуватила у фінансуванні ісламістських організацій[10].

Політичні погляди[ред. | ред. код]

Марін Ле Пен, як і її батько, має французькі ультраправі політичні переконання та у виступах послуговується євроскептичною риторикою. На противагу європейській ідеї вона пропонує французькому народу ідею французького світу — ідеї єдності усіх французів і франкофонів в одній державі. Дехто звинувачує Марін Ле Пен у антизахідній риториці, проте це не так. Вона вважає, що те, що називають «Західним» світом, насправді є Англосаксонським світом, світом, у якому панують історично ворожі для Франції англосаксонські народи. Вона хоче замінити світ, у якому панують англосакси, на світ, у якому панують франкофони.

Відзначалися антиукраїнськими висловлюваннями та діями[3][4][5][6]. Підтримує політику путіна та Росії[11][12][13][14][15]. Деякі оглядачі звинувачують її в українофобії.[16][17]

12 квітня 2022 року виступила проти ембарго на нафту і газ із росії та зняття санкцій проти цієї країни, пояснивши це тим, що через ембарго на російські енергоносії будуть «страждати французи»[18].

Стосунки з Росією[ред. | ред. код]

23 листопада 2014 року керівництво партії «Національний фронт» отримало кредит у 9 млн євро від Чесько-Російського банку (власник росіянин Роман Попов) на проведення виборчої кампанії партії[19]. До цього банки Франції, ЄС та США відмовили партії у кредитуванні. Пізніше у праві стягнення цього боргу з партії кілька разів переуступили. У січні 2020 кінцевий володар цього права російська фірма «Авиазапчасть», яка належить вихідцям з ФСБ та ГРУ[20], зажадала від керівництва партії «Фронт національ» виплати боргу.[21]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б http://madame.lefigaro.fr/societe/apres-dix-ans-de-relation-marine-le-pen-et-louis-aliot-sont-separes-120919-166865
  2. Marine Le Pen place Jordan Bardella à la tête du RN pour se consacrer à la présidentielle. Le Monde (французькою). 10 вересня 2021. Архів оригіналу за 28 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021. 
  3. а б ЄП ще раз спробує обнулити мита для України. Інакше пільги тимчасово зупинять. Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014. 
  4. а б Російська ілюзія європейських ультраправих. Архів оригіналу за 14 жовтня 2014. Процитовано 9 жовтня 2014. 
  5. а б Коли націоналісти підтримують імперіалістів, та ще й тих, які базують свій імперіалізм на комуністичних ідеологемах, це створює ідейний парадокс. Результат: крах таких псевдонаціоналістів як політиків і як носіїв ідей. Архів оригіналу за 14 жовтня 2014. Процитовано 9 жовтня 2014. 
  6. а б 21.07.14 — Політична географія прокремлівської пропаганди. Архів оригіналу за 15 жовтня 2014. Процитовано 9 жовтня 2014. 
  7. Выборы во Франции [Архівовано 22 квітня 2012 у Wayback Machine.] // Интерфакс, 22 апреля 2012 года
  8. Саркозі з суперником-соціалістом виходять у другий тур [Архівовано 25 квітня 2012 у Wayback Machine.] // Українська правда, 22 квітня 2012
  9. Reuters повідомив остаточні підсумки першого туру виборів у Франції. Архів оригіналу за 24 квітня 2017. Процитовано 24 квітня 2017. 
  10. Європарламент позбавив Марін Ле Пен депутатського імунітету. Архів оригіналу за 24 серпня 2017. Процитовано 24 серпня 2017. 
  11. Французькі ультраправі захоплюються Путіним. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 9 жовтня 2014. 
  12. Французька націоналістка Ле Пен висловила захоплення Путіним. Архів оригіналу за 13 жовтня 2014. Процитовано 9 жовтня 2014. 
  13. Марин Ле Пен «восхищается» Владимиром Путиным [Архівовано 17 жовтня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  14. Лідерка французьких націоналістів захоплюється Путіним і хоче знищити ЄС. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 9 жовтня 2014. 
  15. Французам огидний ультрадикал-путиніст Ле Пен[недоступне посилання з липня 2019]
  16. Путінофонія та українофобія Марін Ле Пен. Архів оригіналу за 17 липня 2014. Процитовано 1 червня 2014. 
  17. Марін Ле Пен [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]. Українофоб
  18. Кандидат у президенти Франції виступила проти ембарго на нафту і газ з Росії. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022. 
  19. Французьких ультраправих спонсорує російський банк, 23 листопада 2014 року, УНІАН. Архів оригіналу за 7 травня 2015. Процитовано 26 листопада 2014. 
  20. Российские кредиторы потребовали 9 млн евро с главного французского оппозиционера Марин Ле Пен. Архів оригіналу за 3 лютого 2020. Процитовано 3 лютого 2020. 
  21. Радіо Свобода: «Авиазапчасть» потребовала от Марин Ле Пен 9 миллионов евро [Архівовано 3 лютого 2020 у Wayback Machine.]. 03.02.2020