Маріо Кемпес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Маріо Кемпес
Kempes en Valencia.JPG
Особові дані
Повне ім'я Маріо Альберто Кемпес
(ісп. Mario Alberto Kempes)
Народження 15 липня 1954(1954-07-15) (65 років)
  Бель-Вільє, Аргентина Аргентина
Зріст 182
Вага 60
Прізвисько Буйвіл, Матадор
Громадянство Flag of Argentina.svg Аргентина
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1971—1973
1974—1976
1977—1981
1981—1982
1982—1984
1984-1986
1986—1987
1987-1990
1990-1992
1995
1996
Аргентина «Інстітуто»
Аргентина «Росаріо»
Іспанія «Валенсія»
Аргентина «Рівер Плейт»
Іспанія «Валенсія»
Іспанія «Еркулес»
Австрія «Вієнна»
Австрія «Санкт-Пельтен»
Австрія «Кремсер»
Чилі «Фернандес-Віаль»
Індонезія «Пеліта-Джая»
13 (11)
107 (86)
143 (95)
29 (15)
42 (21)
38 (10)
20 (7)
96 (34)
39 (7)
11 (5)
? (?)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1973—1982 Аргентина Аргентина 43 (20)
Тренерська діяльність**
1996 Індонезія «Пеліта-Джая»
1996—1997 Албанія «Люшня»
1997—1998 Венесуела «Мінерос Гуаяна»
1999 Болівія «Зе Стронгест»
2000 Болівія «Блумінг»
2000—2001 Болівія «Індепенд'єнте» (Петрольєро)
2001—2002 Італія «Казарано»
2002 Іспанія «Сан-Фернандо»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Ма́ріо Альбе́рто Ке́мпес (ісп. Mario Alberto Kempes; нар.15 липня 1954, Бель-Вільє, провінція Кордова) — аргентинський футболіст, грав на позиції нападника. Чемпіон світу з футболу 1978 року і найкращий бомбардир тих же змагань.

Провінціал з «двигунчиком»[ред. | ред. код]

Майбутній голеадор народився у невеличкому містечку в сім'ї менеджера, який займався орендою автомобілів. Змалку Маріо відзначався серед однолітків рухливістю й бешкетництвом. Та, на відміну від багатьох юних хуліганів, свою енергію цей аргентинський хлопець спрямував не на злочини, а у спорт. З 9 років Маріо за ініціативи батька (який свого часу встиг пограти на аматорському рівні) записався у невеличкий місцевий футбольний клуб «Тальєрес».

Через сім років тренувань й вивчення технічних футбольних навичок, хлопець став найкращим бомбардиром «Тальєрес» і дозрів до переходу в професійний клуб головної ліги. Ним став «Інстітуто» з міста Кордова. Перші два сезони Маріо грав тут за юнацьку команду, а його дебют у дорослій відбувся 5 жовтня 1973 року. На жаль, у тій грі «Інстітуто» поступився команді «Ньювеллз Олд Бойз» із рахунком 0:1. Та наступні матчі стали більш вдалими і для Маріо, і для його команди. У сезоні 1973/1974 років він забив 11 голів у 13 іграх.

Транзит до збірної[ред. | ред. код]

Юний талант не проминув повз увагу наставників збірної. Ще до дебюту в головній команді «Інстітуто» Маріо вже мав досвід гри за молодіжну збірну Аргентини, до якої входили гравці, молодші за 18 років. Хлопець зокрема відзначився голом у воротах португальців.

А у 1973-у Кемпесова гра вразила головного тренера уже національної збірної — Енріке Омара Сіворі. Його команда у той час боролася за путівку на чемпіонат світу й за календарем наступним був виїзний матч з болівійцями. Гра мала відбутися на головному стадіоні у столичному місті Ла-Пас, яке розташоване високо в горах. Відтак кожна із команд-суперениць Болівії змушена витрачати деякий час на акліматизацію, водночас тамтешні футболісти мали перевагу через пристосованість до високогірних кліматичних умов. Саме на такий матч тренер Сіворі й викликав молодого нападника «Інстітуто». Часу на акліматизацію в «альбіселести» того разу взагалі не було. Протистояння вийшло надскладним та збірна Кемпеса здолала господарів поля. І хоча голом тоді відзначився інший футболіст, але завдяки перемозі, зокрема і Маріо, здобув путівку на перший мундіаль.

Та у ФРН, де проходив фінальний етап змагань, збірну Аргентини спіткала невдача. Команда виступила вкрай блякло, з однією лиш перемогою, і то — над збірною Гаїті.

«Буйвіл» Кемпес[ред. | ред. код]

Після повернення додому Маріо підписав контракт з новим клубом — «Росаріо Сентраль», який в ті роки переживав свій злет, а до нині за своїми здобутками є третім в Аргентині. За два роки, проведені у цій команді, нападник зумів забити 86 голів у чотирьох розіграшах чемпіонатів (за тодішніми аргентинськими стандартами, на рік проходило по два розіграші чемпіонату). З таким «трудоголицьким» показником Кемпес кілька разів ставав і найкращим бомбардиром змагань.

А задоволені його голами вболівальники дали одразу й грізні прізвиська для нового лідера своєї команди. Так Маріо Кемпеса йменували і Тореадором (ісп. El Matador), і його жертвою — Буйволом (ісп. El Toro).

Та через два роки Маріо Кемпес дістав запрошення з іспанської «Валенсії» й за 100 тисяч доларів переїхав до Європи. Тепер його «носили на руках» і називали «буйволом» уже вболівальники іспанського клубу. Адже два розіграші Прімери поспіль (у 1976/1977 й 1977/1978 роках) Маріо ставав найкращим бомбардиром.

Хвиля слави[ред. | ред. код]

Завдяки успіхам у грі за іспанський клуб Маріо вдруге отримав виклик до аргентинської збірної для участі у фінальній частині чемпіонату світу, який проходив у Аргентині. Та «Валенсія» не спішила відпускати на мундіаль свого головного нападника. Аби Кемпес, до речі єдиний легіонер у складі збірної, поїхав на чемпіонат світу, аргентинській федерації довелося застрахувати форварда на 250 тисяч доларів, а також заплатити «Валенсії» 25 тисяч доларів.

Попри очікування усіх аргентинців, у перших трьох матчах Маріо Кемпес не виправдав надій своїх вболівальників: ні швидкісних проходів, ні забитих голів. Збірна ж зайняла друге місце в групі й переїхала з Буенос-Айреса до міста Росаріо, де грав Маріо раніше, де його знали і обожнювали. Тут мали відбутися наступні матчі й саме в них Кемпес роззабивався.

Цій метаморфозі зазвичай знаходять три пояснення. По-перше - переїзд до близького для Маріо міста, по-друге - зміна завдання для гравця на полі, адже замість позиції центрфорварда головний тренер дозволив Кемпесу зміщуватись на різні позиції. Третє ж, найнеймовірніше і найоригінальніше пояснення полягає у тому, що напередодні чергової гри Маріо збрив свої вуса.

Хай там як, але нападника збірної прорвало у грі з поляками. На 16 хвилині гри він забив м'яч у сітку головою, а на 71-ій обіграв польського захисника Владислава Жмуду і ударом ногою "вклав" другий гол до воріт суперника.

Згодом господарі чемпіонату не без допомоги суддів у надважкому матчі втримали «суху» нічию з бразильцями. У третьому аргентинці познущалися з перуанців, обігравши тих з рахунком 6:0 і два з цих м'ячів записав собі на рахунок «Матадор». Ця перемога з великим рахунком дозволила збірній Аргентини зайняти перше місце у своїй групі й потрапити до фіналу.

90 хвилин останньої гри чемпіонату між Аргентиною та Нідерландами завершились внічию 1:1. Гол за південноамериканців забив Маріо. А у додані хвилини аргентинцям вдалося вирвати перемогу завдяки ще двом м'ячам, які створив Кемпес. Спершу аргентинець забив сам у боротьбі з двома захисниками, порушивши правила. Однак суддя зафіксував взяття воріт. А наступного разу, коли голландці кинулись відігруватись, Маріо організував швидку контратаку, після якої гол забив Даніель Бертоні.

Так Аргентина стала чемпіоном світу, а Маріо з шістьма голами — найкращим бомбардиром змагань.

«Буйвіл» Кемпес «перегорів»[ред. | ред. код]

По поверненні до «Валенсії» Маріо виглядав стомленим й мало забивав. Сезон він закінчив тільки 12-ма голами. Сам він казав таке: «У збірній ми докладали надзусиль, напружено працювали два місяці. Нічого в житті для нас не існувало, окрім футболу й бажання стати чемпіонами. Ми забували за побут, забували про усе, з чого складається життя. Така концентрація потребувала виняткових моральних затрат. Коли ж фінал залишився позаду, з'явилася необхідність очистити свою голову від футболу, відпочити й забути усе. Але я цього не мав... Після прибуття до Іспанії мене одразу змусили «ввімкнутися» у передсезонний збір «Валенсії». Я вирішив настирливіше й частіше тренуватися. І стало ще важче. Я почувався мертвим від втоми, коли попереду був черговий тур. Я перестав забивати й вболівальники стали докоряти мені, що не стараюся».

У наступному сезоні 1979/1980 років Кемпес забив аж 22 голи й повернув довір'я до себе і від тренерського штабу, і від уболівальників клубу. Того сезону Маріо став і найкращим нападником розіграшу Кубка Кубків з 9-ма голами. Його ж «Валенсія» здобула перемогу у цьому, третьому за престижем, клубному європейському турнірі.

Маріо отримав таку жадану відпустку й протягом 40 днів усамітнився із сім'єю та забув про футбол. А після повернення до футболу ніяк не міг набрати форму. Йому заважали то три кілограми зайвої ваги, то травми. У сезоні 1980/1981 років Маріо забив 9 голів. А на початку 1981-го дістав важку травму, через яку пропустив кілька місяців чемпіонату Іспанії.

Невдалий переїзд до «Рівер Плейту»[ред. | ред. код]

Так Кемпес почав випадати зі складу «Валенсії» й боси клубу зраділи, коли нападника захотів придбати аргентинський «Рівер Плейт». Перехід Маріо обійшовся у величенну як на ті часи суму - 3,5 мільйона доларів. Адже керівництво «Рівер Плейту» вважало Кемпеса достойним суперником Дієго Марадони, який виступав за клуб-суперник «Бока Хуніорс».

Але незабаром президент «Рівер Плейту» розчарувався у дорогому придбанні. Першу половину сезону Маріо Кемпес пропустив через хронічну травму. Згодом нападник забив 15 голів, але довір'я від керівництва «Рівер Плейту» він вже не мав.

Третій мундіаль і «друга» «Валенсія»[ред. | ред. код]

Відрадою для Маріо стало запрошення на третій мундіаль. Видовищної гри Кемпес і тут не продемонстрував, як і вся збірна. Однак форвард відмовився повертатися зі всією командою на батьківщину і до «Рівер Плейту», а підписав новий контракт з «Валенсією».

Спершу Маріо тут грав непогано, забив 13 м'ячів і мав постійне місце в основі клубу. Але наступного сезону його випускали частіше на заміни, аніж в основному складі. Тож Кемпес зіграв 15 матчів й забив 8 голів.

Мандри від Чилі до Індонезії[ред. | ред. код]

«Валенсія» продала свою згасаючу зірку клубу з другого ешелону іспанського чемпіонату — «Еркулес». За два сезони Маріо ніяк не вдавалось ввійти в раж, тож і з цього клубу він був змушений перейти.

Далі були австрійські команди «Вієнна», «Санкт Пельтен» і «Кремс». З усіх трьох аргентинець віднайшов непогану гру тільки у «Санкт Пельтені» з забитими 15 голами за сезон.

Та ніде аргентинський форвард більш, ніж на два роки, не затримувався. У 1995-у Маріо Кемпес в пошуках заробітку опинився у чилійському клубі «Фернандес Віял». За рік він і тут не продемонстрував вражаючої гри, тож перебрався в інший кінець світу — до індонезійської команди «Пеліта Джая». Саме тут він і завершив свою кар'єру гравця.

Кемпес — тренер в Албанії[ред. | ред. код]

У 1996-у році Маріо дістав запрошення очолити команду «Люшня» з Албанії. До бідної й економічно нестабільної держави аргентинського футболіста покликав місцевий олігарх Пеллумб Жаферрі. За високу зарплатню Маріо мав зробити з «Лютні» одну з найсильніших команд Європи.

Для досягнення успіху Жаферрі придбав кількох бразильських та нігерійських гравців. Але коли до команди прийшли перші успіхи, з'ясувалося, що президент команди ніякий не магнат, а шахрай. Жаферрі заарештувала поліція, Кемпес спробував врятувати команду й навіть звертався за допомогою до Марадони та Пассарелли, але чемпіонат Албанії з футболу перервався через громадянську війну. Тренер Кемпес був змушений повертатися до Аргентини.

Сучасний Кемпес[ред. | ред. код]

До кінця 90-х років Маріо Кемпес продовжував займатися тренерською роботою, зокрема в Болівії в клубах «Зе Стронгест», «Блумінг» та «Індепенд'єнте» (Петрольєро). У 2000-х роках Маріо взявся коментувати футбольні події й досі має свою колонку в одному з аргентинських видань.

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

«Валенсія»: 1978-1979
«Валенсія»: 1979-1980
«Валенсія»: 1980
1978

Посилання[ред. | ред. код]