Маріуполь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Маріуполь
Mariupol coat.svg Flag Mariupol.jpg
Герб Маріуполя Прапор Маріуполя
Зверху-вниз: Донецький обласний російський драматичний театр, Панорама міста, Будинок зі шпилем
Houses with spires (Mariupol).jpg
Lenin Tower first.jpg
Зверху-вниз: Донецький обласний російський драматичний театр, Панорама міста, Будинок зі шпилем
Маріупольна мапі України
Маріупольна мапі України
Маріуполь на мапі Донецької області
Маріуполь на мапі Донецької області
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Рада Маріупольська міська рада
Код КОАТУУ 1412300000
Засноване 1778
Статус міста з 1779 року
Поділ міста 4 райони
Населення 453 623 (01.01.2016)[1]
Площа 134,70[2] км²
Густота населення 3368 осіб/км²
Поштові індекси 87500—87590
Телефонний код +380-629
Координати 47°07′21″ пн. ш. 37°34′44″ сх. д. / 47.12250° пн. ш. 37.57889° сх. д. / 47.12250; 37.57889Координати: 47°07′21″ пн. ш. 37°34′44″ сх. д. / 47.12250° пн. ш. 37.57889° сх. д. / 47.12250; 37.57889
Висота над рівнем моря 22 м
Водойма Кальміус, Кальчик
Назва мешканців маріуполець, маріуполька, маріупольці
Міста-побратими Нар'ян-Мар, Паранагуа, Пафос
День міста третя неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Маріуполь
До обл./респ. центру
 - фізична 99,6 км
 - залізницею 132 км
 - автошляхами 121 км
До Києва
 - фізична 635 км
 - залізницею 876 км
 - автошляхами 762 км
Міська влада
Адреса 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Миру, 70, 33-62-15
Веб-сторінка Маріупольська міськрада
Міський голова Вадим Бойченко

Commons-logo.svg Маріуполь у Вікісховищі

Маріу́поль (XVI ст — Домаха, у 1778–1779 — Павловськ, у 1779–1948 — Маріуполь/Маріюпіль;[3] у 19481989 роках — Жда́нов) — місто обласного значення в Україні, Донецька область, на березі Азовського моря в гирлі ріки Кальміус. Населення — 453 623 мешканця (2016).

Значний порт та індустріальний центр країни. У місті діють два великі металургійні комбінати (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча та «Азовсталь») та найбільше в Україні машинобудівне підприємство — концерн «Азовмаш», продукція яких складає значну частину експорту України. У промисловості Донецької області частка Маріуполя — 37,5%, в Україні біля 7%.

Район компактного розселення греків Приазов'я. Кліматичний і грязьовий курорт.

Назви міста іншими мовами

Альтернативна назва українською: Маріюпіль.

Символіка

Парад на день міста. Йдуть учні морського ліцею

Сучасний варіант герба використовує композиційні принципи й кольори герба ще зразка 1811 року. Щит розділений горизонтально на дві рівні частини. Зверху поле срібного кольору, знизу — синє. Лінія поділяючого поля хвиляста. Синій колір і хвиляста лінія символізують море, тому що Маріуполь портове місто. Срібне поле символізує виробництво сталі. У центрі герба зображений якір — символ портового міста. Причому, сам якір складається з ковша (кільце якоря), що виливає метал по контурі й цифр 1778 — року заснування міста.

У Маріуполі відзначаються дати місцевого значення: День визволення міста від німецько-нацистських загарбників (10 вересня) та День міста (перша неділя після дати 10 вересня), а також професійні свята: День металурга, День машинобудівника, День моряка та інші.

Географія

Міськсад заснований у 1863 році.

Розташування

Маріуполь знаходиться на півдні Донецької області, на березі Азовського моря, у гирлі річки Кальміус. Місто займає площу 166,0 км² (з передмістями, тобто територіями, підпорядкованими Маріупольській міській раді — 244,0 км²). У тому числі під забудовою — 106,0 км², зелені масиви займають 80,6 км². Ґрунти території міста переважно солонцюваті чорноземи, зі значною кількістю підземних ґрунтових вод, що часто причиняє зсуви ґрунтів.

Клімат

Помірно континентальний з частими засухами та буревіями влітку та відлигами, мрякою взимку. Річна кількість опадів — 400 мм на рік. Астрокліматичні умови дозволяють вирощувати в передмістях Маріуполя теплолюбні сільськогосподарські культури з довгим вегетативним періодом (соняшник, баштан, виноград). Проте водних ресурсів в регіоні обмаль, тому для потреб населення та промисловості використовуються ставки та водосховища.

Напрямок вітру взимку головним чином східний, влітку — північний. Середня температура повітря у січні −5,2 °C, липня +22,7 °C. Кількість опадів — 450 мм щорічно. Абсолютний максимум температури повітря влітку — +40 °C, мінімум — взимку −32 °C.

Клімат Маріуполя (1955–2011)
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 20,0 15,0 18,6 27,2 32,7 37,0 37,2 38,0 32,0 27,1 18,0 13,5 38,0
Середній максимум, °C −0,8 −0,1 4,9 13,1 19,7 24,4 27,2 26,5 20,7 13,2 5,9 1,0 13,1
Середня температура, °C −3,3 −2,8 1,7 9,4 15,8 20,2 22,7 21,9 16,4 9,6 3,2 −1,3 9,6
Середній мінімум, °C −5,9 −5,5 −1,1 5,8 11,5 15,3 17,6 16,8 11,7 5,9 0,6 −3,8 5,8
Абсолютний мінімум, °C −26,6 −25 −20 −7,3 0,0 5,6 8,9 −1 −1,1 −8 −17 −24,5 −26,6
Норма опадів, мм 35.1 33.0 37.5 44.5 44.0 52.9 44.2 43.0 39.4 28.6 47.8 60.5 510.5
Кількість днів з опадами 17,7 14,9 15,4 10,4 8,1 8,0 5,2 4,1 6,9 9,5 12,7 15,9 128,8


Вологість повітря, % 89.0 86.2 83.0 73.9 70.0 67.5 65.6 61.2 67.4 79.0 86.7 88.9 76.5
Джерело: Climatebase.ru[4]

Стан довкілля

Маріуполь займає перше місце в Україні за об'ємами викидів шкідливих речовин промисловими підприємствами. В останні роки проблемами екології почали займатися провідні підприємства міста. За 15 останніх років промислові викиди таким чином знизилися майже в 2 рази.

Парки

Міський сквер («Театральна площа»), Екстрім-парк (нові атракціони біля найбільшого в місті Палацу Культури Металургів), Лугопарк імені Гурова (колишній імені 200-річчя Маріуполя), Міський сад («Горсад», «Дитячий ЦПКіВ»), парк «Веселка» у Орджонікідзевському районі, «Петровського» (біля сучасного стадіону «Іллічівець» та споруд баскетбольного клубу «Азовмаш») — у Кальміуському, Приморський парк — у Приморському районі міста.

Історія

Докладніше: Історія Маріуполя

Сучасне поселення в гирлі Кальміусу засновано в XVI столітті запорізькими козаками, як вартовий пост Домаха для захисту зимівників, промислів і шляхів сполучення від нападів кримських татар. Матеріали архіву Коша Нової Січі свідчать, що у XVIII ст. під прикриттям Домахи виросла Кальміуська слобода, в якій завдяки старанням полковника Андрія Порохні 1754 року була збудована кам'яна Свято-Миколаївська церква. Тобто, користуючись тодішніми європейськими традиціями, які прив'язували поняття міста до кам'яних будівель, зокрема храмів, саме цей рік можна вважати заснуванням міста. Так вважає відомий історик Східної України Василь Пірко[Джерело?].

Заснування

У 1776 році на місці скасованого козацького поста Домахи створена Кальміуська слобода. У 1777 році закладена Свято-Миколаївська церква-храм, що перебувала у Кальміуській фортеці. В 1778 році поблизу слободи закладене повітове місто Павловськ. У ньому тоді налічувалося 75 жителів, у слободі 93. Цей рік офіційно вважається датою утворення Маріуполя. 21 травня 1779 року імператриця Катерина II дарувала грамоту, відповідно до якої «переселенцям із Криму дарувались привілеї й свободи». У грамоті місто йменувалося «Маріанополь». 24 березня 1780 року на наполегливу вимогу митрополита Ігнатія місто остаточно перейменоване в Маріуполь, на честь Марії Федорівни, дружини Павла I. Частина прибулих греків у липні 1780 року оселилася в місті, а більшість — довкола нього. Кожному зі своїх селищ греки давали назви тих населених пунктів Криму, звідки вони прийшли. Так виникли села Бахчисарай, Ялта, Урзуф, Сартана, Чердакли, Карань, Мангуш тощо. Грузини та волохи заснували село Ігнатівку.

Головним заняттям жителів купецького міста була торгівля. На березі моря на околицях міста було до 20 рибних заводів, які приносили маріупольським купцям великі прибутки. У 1783 році, коли Кримське ханство було приєднано до Російської імперії, частина греків повернулася в рідні місця. Землі, що звільнилися, були роздані новим переселенцям, виникли німецькі колонії. У 1829 році на південному заході повіту оселилися козаки, що повернулися із Задунайської Січі. Вони заснували низку сіл (Нікольське, Бойове тощо). В 1820 році було організоване переселення хрещених євреїв і німців-менонітів. У Маріуполі, крім греків, дозволено було селитися євреям та італійцям. В 1807 році Маріуполь і 23 грецьких села було виділено в грецький округ із підпорядкуванням Таганрозькому градоначальству, а з 1859 року — Катеринославському губернському правлінню. У 1840-х роках почалося заселення Слободки відставними солдатами та матросами.

У 1824 році італієць Кавалотті почав будувати в Маріуполі судна вантажопідйомністю 135—160 тонн. У 1840 році від центра до біржі була прокладена бруківка. В 1840 році споруджено кам'яну набережну. Олександр I був у місті в червні 1818 року й у листопаді 1825 року. У травні 1820 року російський поет Олександр Пушкін відвідав Маріуполь під час подорожі з Катеринослава на Кавказ. У жовтні 1837 року місто відвідав цесаревич Олександр Миколайович (майбутній імператор Олександр II), у почті якого був серед інших Василь Жуковський. Значний збиток був завданий Маріуполю під час Кримської війни 18531856 років. Морська торгівля через воєнні дії була припинена. Навесні 1855 року англо-французька ескадра ввійшла в Азовське море. 24 травня під прикриттям корабельної артилерії в Маріуполі було висаджено англо-французький десант, що знищив склади в порту, спалив декілька будинків у місті.

Маріуполь XIX століття був одноповерховим. Із 3 084 будинків тільки 34 були двоповерховими і тільки 3 будинки — триповерховими. У 1864 році був закладений Міський сад. У 1867 році була відкрита громадська лазня. У 1871 році почалося мощення міських вулиць і площ бруківкою. 15 липня 1875 року встановлені перші 100 гасових ліхтарів для освітлення вулиць (до 1914 року їх уже було 686). У 1889 році на Олександрівській площі закладений центральний сквер.

Рядянський період

30 грудня 1917 року у Маріуполі в результаті збройного повстання була встановлена Радянська влада. Під час громадянської війни Маріуполь 17 разів переходив з рук у руки. В 1920 році були націоналізовані й об'єднані металургійні заводи «А» («Нікополь Маріупольський») і «Б» («Російський Провіданс») в один завод «Імені Ілліча». В 1923 році в Маріуполі організоване літературне об'єднання «Дзвони Азов'я». 1 травня 1929 року вийшов у світ перший номер газети «Іллічівець». 1 травня 1933 року була пущена перша трамвайна лінія «Гавань Шмідта — Вулиця Франко».

З 1930 року Маріуполь перетворився у величезний будівельний майданчик.

Маріуполь став центром компактного проживання грецької діаспори, біля нього були організовані два грецьких національних райони: Сартанський (із центром у селища Сартана (тепер у складі Кальміуського району Маріуполя)) і Мангуський (із центром у селищі Мангуш). У самому місті був відкритий педтехнікум із грецькою мовою викладання, а також 14 грецьких шкіл. Маріуполь пережив масований наплив населення, в основному зі Сталінського й Запорізького округів, у результаті чого населення міста до 1939 року зросло майже наполовину й почало втрачати свою самобутність.

Друга світова війна

З початком Другої світової війни Маріуполь із його величезною промисловою базою був переведений на військові потреби країни. Багато колишніх робітників маріупольських заводів брали участь у війні з Фінляндією (30 листопада 1939 — 13 березня 1940 років).

8 жовтня 1941 року Маріуполь був захоплений частинами 3-го танкового корпуса 1-ї танкової групи вермахту (група армій «Південь»), у результаті чого почалася 23-місячна окупація міста. 16 місяців Маріуполь перебував у прифронтовій зоні. Наприкінці 1941 року гітлерівцями гірничо-металургійне товариство «Схід». Виходила україномовна «Маріюпільська газета», наклад якої з 1000 примірників у листопаді 1941 зріс до 27000 у вересні 1943[5]. Працювало 42 школи, викладання здійснювалося українською мовою.

У грудні 1941 року в Маріуполі перебували перші особи Третього Райху, Італії й Румунії. 6 вересня 1943 року при відступі військ було знищено все промислове встаткування, зруйновані чисельні будівлі. Усього за час окупації в місті розстріляне й замучено понад 50 тисяч жителів. У ніч із 9 на 10 вересня 1943 року в порту висадилися загони Азовської Військової Флотилії.

Повоєнна радянська доба

Площа морвокзалу наприкінці 1970-х років

Маріупольці приступили до відбудови зруйнованого господарства. В 1960—1961 роках Портовське селище й селище заводу імені Ілліча були з'єднані з містом житловими кварталами з розвинутою спортивною інфраструктурою. У порту споруджувалися нові причали й цілі райони. В 1953 році в місті було створено Азовське районне керування Чорноморського пароплавства, що в 1967 році перетворилося в Азовське морське пароплавство.

22 жовтня 1948 року місту було привласнене найменування Жданов — на прізвище радянського партійного й державного діяча Андрія Жданова, що народився тут в 1896 році. 7 січня 1971 року указом Президії Верховної Ради СРСР місто Жданов нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. 7 вересня 1978 року указом Президії Верховної Ради СРСР місто Жданов нагороджене орденом Жовтневої Революції. Перебудова в СРСР принесла багато змін у громадське життя міста. На початку 80-х років місто захлиснула хвиля підліткової злочинності, так звані «війни мікрорайонів», у результаті яких Жданов в 80-х роках тримав перше місце в СРСР за рівнем злочинності. 13 січня 1989 року місту Жданову на прохання його жителів повернута історична назва — Маріуполь. Демонтували три пам'ятники Жданову, закритий його меморіальний музей. В 1989 роках у школах міста вперше почали викладати грецьку мову.

Сучасність

Мітинг у Маріуполі проти російських окупантів
Розмальовані тетраподи, інсталяція проти російської агресії

У вересні 1991 року над маріупольською міськрадою вперше на східній Україні був піднятий український національний прапор. Тоді ж у місті відкрився перший гуманітарний ВНЗ міста — Маріупольський гуманітарний інститут. Економічна криза обернулася згортанням домобудівництва й зупинкою майже всіх державних промислових підприємств. В 1999 році контрольний пакет акцій «Азовсталь» був викуплений промисловою корпорацією «Індустріальний союз Донбасу». 2 листопада 2000 року Верховна Рада України прийняла закон про продаж контрольного пакета акцій ВАТ «ММК імені Ілліча» трудовому колективу, що стало безпрецедентним випадком у новітній історії України.

24 жовтня 1996 року завдяки ініціативі грецької діаспори Приазов'я в Маріуполі було відкрите консульство Грецької республіки. За підсумками 2002 року Маріуполь був визнаний найкращим містом України за благоустроєм.

З початком російської агресії Маріуполь, завдяки важливому стратегічному значенню, стає одним з ключових міст російсько-українського протистояння. З 13 квітня до 13 червня 2014 р. місто контролювалося терористичними формування ДНР[6]. Після звільнення міста силами добровольчих українських батальонів 13 червня 2014, місто лишається вразливим для терактів, найбільший з яких стався 24 січня 2015.

Після звільнення до міста було перенесено Донецьку ОДА, а в липні передислоковано Донецьке обласне управління МВС України[7] та Донецьку обласну держану адміністрацію, тим самим зробивши місто фактично центром Донецької області. 14 серпня у місті було повалено пам'ятник Леніну[8]

У серпні 2016 року місцевий телеканал Громадське телебачення Приазов'я завершив цикл документальних фільмів Місто героїв, який описує життя Маріуполя у 2014-2016 роках.[9]

Адміністрація

У місті сформована міська рада, очолює яку міський голова. Місто традиційно підтримує ліві й проросійські політичні сили. На останніх парламентських виборах (2012) місто проголосувало за Партію регіонів — 47,6% голосів, КПУ — 27,8% голосів, ВО «Батьківщина» — 8,3% голосів, УДАР — 7,6% голосів, ВО «Свобода» — 1,6% голосів.

У 2015 міським головою Маріуполя обраний Вадим Бойченко.

Адміністративний поділ

  • Центральний район, центральний район міста. Народна назва центральної частини району — Центр, або Го́род.
  • Кальміуський район, на півночі міста, найбільший за площею та за розвитком промисловості. Народна назва: Ілліча.
  • Лівобережний район, на сході міста, на лівому березі Кальміуса. Народна назва: Лівий Берег.
  • Приморський район, на півдні міста, на березі Азовського моря. Народна назва центральної частини району: Порт.

Міжнародна співпраця

  • Греція Генеральне консульство, Греція
  • Кіпр Генеральне консульство, Кіпр

Населення

Зміни населення[Джерело?]
Рік Маріуполь Зміна Міська рада Зміна
1778 168 168
1782 2,948 +1,655% 2,948 +1,655%
1850 4,579 +55.33% 4,579 +55.33%
1897 31,800 +594.47% 31,800 +594.47%
1913 58,000 +82.39% 58,000 +82.39%
1939 221,500 +281.90% 221,500 +281.90%
1941 241,000 +8.80% 241,000 +8.80%
1943 85,000 −64.73% 85,000 −64.73%
1959 283,600 +233.65% 299,100 +251.88%
1979 502,600 +77.22% 525,000 +75.53%
1987 529,000 +5.25% 552,300 +5.20%
1989 518,900 −1.91% 541,000 −2.05%
1994 520,700 0.35% 543,600 0.48%
1998 499,800 −4.01% 521,300 −4.10%
2001 492,200 −1.52% 514,500 −1.30%
2002 489,700 −0.51% 510,800 −0.72%
2005 481,600 −1.65% 502,800 −1.57%
2006 477,900 -0.77%
2007 477,600 -0.06% 499,600 -
2008 496,600 -0.60%
2009 471,975 493,962 -0.53%
2010 469,336 -0.56% 491,295 -0.54%
2011 466,665 -0.57% 488,541 -0.56%
2012 464,457 -0.47% 486,320 -0.45%
2013 461,810 -0.57% 483,679 -0.54%
2014 458,533 -0.71% 480,406 -0.68%

На 1 січня 2015 року кількість населення склала 455,1 тис. мешканців. За останнє сторіччя кількість населення зросла майже у 12 разів. У місті мешкають українці, росіяни, греки, білоруси, вірмени, євреї тощо. Мова спілкування — це специфічне фонетично-лексичне злиття української, російської та грецької мов, що становить собою особливу приазовську (або маріупольську) говірку. З точки зору фонетики та фразеології мовлення яскраво репрезентує степовий говір української мови.[Джерело?]

Значний вплив у 19 столітті українська мова у Приазов'ї зазнала завдяки перемішуванню із грецькою мовою, яке відбувалося впродовж століття і триває понині. Завдяки активній русифікації у 20 столітті приїждже населення поступово втрачало українську ідентичність, але на сьогодні Маріуполь, як буферна зона між Росією та Україною, перебуває у постійному взаємообміні із переважанням російської. Завдяки постійному припливу сільського населення асиміляційні процеси майже не позначаються на русифікації регіону.

За даними перепису 2001 на території, підпорядкованій міській раді Маріуполя, мешкало 514 548 осіб, у тому числі у місті Маріуполь — 492 176 осіб.

Національність Чисельність (чол.) Частка (%)
українці 248683 48,7
росіяни 226848 44,4
греки 21923 4,3
білоруси 3858 0,8
вірмени 1205 0,2
євреї 1176 0,2
болгари 1082 0,2
інші 6060 1,2
усе населення 510835 100

Економіка

Промисловість

За оборотом реалізації готової продукції промисловість Маріуполя продовжує займати перше місце в регіоні. В розрізі основних груп промислової продукції традиційно переважають:

Будівництво

Переважає промислове будівництво. Масова забудова житлових кварталів у місті скінчилася у 80-х роках минулого сторіччя. Зараз будується головним чином комфортабельне житло. Будівельними установами міста за 9 місяців 2005 року виконаний обсяг підрядних будівельно-монтажних робіт на 304,4 млн гривень. Міська частка за цим показником в загальнообласному — 22,1%.

Фінанси

Станом на 01.12.2015 надходження доходів загального фонду бюджету склали 2142,5 млн (у тому числі: власних доходів загального фонду — 990,8 млн, міжбюджетні трансферти — 1151,7 млн. (з них субвенції з державного бюджету: на освіту — 282,1 млн, на охорону здоров'я — 345,5 млн.).

За січень-серпень 2015 обсяг реалізації промислової продукції склав 43,4 млрд. Виробництво скоротилося: чавун на 16,5 %, сталь на 19,5 %, агломерат на 17,8 %, прокат на 5,6 %. За обсягами продукції, Маріуполь займє перше місце в області[13][14].

Інфраструктура

Зв'язок

У місті працюють усі провідні українські оператори мобільного зв'язку. В радянський час в місті працювало 10 АТС, в останній час додалося ще 6 цифрових АТС.

Транспорт

Маріуполь є точкою перетину трас національного та міжнародного значення. Слов'янськДонецьк—Маріуполь (Н20) і Ростов-на-ДонуОдеса (E58, М14), Маріуполь—Запоріжжя (Т 0803).

З Маріуполя здійснюється пряме залізничне сполучення з багатьма містами України, Росії, Білорусі. З маріупольського аеропорту здійснюються рейси в міста України, Росії, Туреччини, Греції та інших країн. У місті функціонує міжнародний автовокзал і приміська автостанція АС-2. Маріупольський морський торговельний порт (найбільший на Азовському морі і один з найбільших в Україні, вантажообіг близько 15 мільйонів тонн на рік) цілий рік здійснює вантажоперевезення в десятки країн світу.

У місті діє автобусне, тролейбусне, трамвайне сполучення; зареєстровано близько 100 тисяч одиниць автомобільного транспорту.

Туризм

У місті знаходиться кілька готелів, зокрема, «Азовсталь», «Гранд Готель», «Дружба», «Європейська», «Меридіан», «Морська», «Моряк», «Приазов'я», «Снайпер», «Спартак», «Турист», «Чайка», загальною кількістю місць понад 800.

Електропоїзд EJ 675 на станції Маріуполь

Туристичний інтерес має головним чином узбережжя Азовського моря. Навколо міста простягнулася смуга курортних селищ: Мелекине, Урзуф, Ялта, Сєдове, Безіменне, Сопине тощо. Працюють туристичні фірми («Азов-Вояж», «Азовінтур» тощо). Перші санаторії відчинені в місті у 1926 році. Вздовж моря тут на протязі 16 км протягнулася вузька смуга піщаних пляжів. Температура води улітку +22…+24°С. Тривалість купального сезону — 120 днів.

Охорона здоров'я

70 лікувальних, лікувально-оздоровчих та медичних установ — лікарні, поліклініки, санепідстанції, станція переливання крові, станція швидкої та невідкладної медичної допомоги, санаторії, санаторії-профілакторії, обласний центр соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів, міські центри: гастроентерологічний, торакальної хірургії, кровотеч, панкреатичний, мікрохірургії ока. Центральна басейнова лікарня на водному транспорті тощо.

Культура

Юрій Федоренко. «Жданов індустріальний»

Сьогодні Маріуполь — друге за значенням місто в Донецькій області (після Донецька), десяте за чисельністю населення в Україні. Має давню історію (Маріуполь — перший населений пункт на території Донецької області, що одержав статус міста, в 1779 році), є «металургійною столицею» України, регіональним курортом, неодноразово одержував вищі місця в українських рейтингах за благоустроєм тощо.

Візит Президента Греції Каролоса Папульяса в Маріуполь, 2008 рік (на фото також Олександра Проценко-Пічаджі, посол Греції в Україні Харіс Дімітріу, генеральний консул Греції в Маріуполі Франгіскос Костелленос)

У порівняно молодому місті (трохи більше 200 років) не було умов для розквіту великих архітектурних стилів. Знищений міський собор мав ознаки провінційного класицизму. Пересічна забудова кінця 19-початку 20 ст. має всі ознаки декоративного стилю капіталізму модерн (ар нуво) — прихисток ветеранів Першої світової війни (краєзнавчий музей), хоральна синагога 1882 р, зруйнована), колишнє Духовне училище(1880 р.), колишня Олександрівська чоловіча гімназія (арх. М. К. Толвінський), особняк лікаря Гампера С.В. 1897 р.), готель «Контіненталь» (ДК «Азовсталь»). До 1917 Маріуполь мав дев'ять православних храмів, католицький костел св. Катерини (1860 р.), декілька синагог. Найкращою за архітектурними якостями була церква Марії Магдалини псевдовизантійського стилю (освятили 1897 р, зруйнована, забудовано драматичним театром). Найбільший серед сучасних храмів — собор св. Миколи Чудотворця (арх. Клюєв А. Д. та Еренбург Н. Ю., 1992 р). Мусульманам побудували мечеть Сулеймана Великого та Роксолани на гроші азербайджанської громади.

В різні роки в Маріуполі жили письменники В. Короленко, О. Серафимович, малював краєвиди та будівлю Азовсталі художник Лентулов А. В. (твори нині в Третьяковській галереї). На початку 1930-х рр. Маріуполь відвідав Костянтин Ціолковський, де читав лекції з міжпланетних мандрів.

В Маріуполі народився видатний художник Архип Куїнджі (біля 18421910), вчитель Миколи Реріха (18741947).

Найбільше значення для мистецького життя міста мали творчість скульптора Георгія Короткова (музей Г. Й. Короткова, переведений в приміщення Приазовського державного технічного університету, та уславленого медальєра Юхима Харабета (19292004) — музейна збірка при Центрі сучасного мистецтва та виставковому залі (пр. Металургів, 25). Харабет багато корисного зробив для медальєрного мистецтва України.

Місто Маріуполь двічі приймав Міжнародний фестиваль грецької культури «Мега-Йорти» імені Доната Патричі 1990 та 1991 року.

Театри, музика та кіно

Кінотеатр «Савона»

У 2003 році Донецький обласний російський драматичний театр відсвяткував своє 125-річчя. У театрі працює талановитий колектив акторів, серед яких 2 народних та 2 заслужених артиста України. За внесок у духовне виховання регіону драмтеатр у 2000 році став лауреатом конкурсу «Золотий Скіф».

Театр ляльок (створений у 1999 році).

Кінотеатри: «Буревісник», імені Лукова, «Комсомолець», «Победа» («Перемога»), «Савона», «Союз». Не діє нині «Ювілейний», «Маріуполь», «Родина», імені Леніна.

Палаци культури (разом з так званими клубами — всього 16 одиниць): Палац культури «Молодіжний», Палац культури «Іскра», пр. Ілліча, Маркохім, та ін.

Музеї

Маріупольський краєзнавчий музей був заснований 6 лютого 1920 року міським відділом народної освіти Маріупольської ревкому. Перша експозиція була створена в 1920 році і відкрита для відвідувачів. Дослідження наукових співробітників музею сприяли створенню в Приазов'ї природних заповідників. Музей має сім експозиційних залів, наукову бібліотеку, фонд якої становлять 17 тисяч книг. Музей має постійно діючу експозицію, яка висвітлює природні умови південній частині Донецької області та історію краю, починаючи з первісних часів і до наших днів. В експозиції музею можна одночасно побачити все розмаїття флори, фауни даного регіону, яка зазнала значних змін під дією антропогенних факторів цивілізації.

Художній музей імені Куїнджі відкрито у 2010. Частку власних творів музею передав художник Арнаутов Віктор Михайлович (1896–1979), що довго працював у США і був деякий час співпрацівником мексиканського художника Дієго Рівера. У фондах музею твори майстрів Росії і України 20 століття. Виставковий зал імені А. І. Куїнджі являє собою експозиційну площу та художні фонди, що містять більше 2 тисяч робіт. Щороку виставкова зала центру приймає до п'ятдесяти художніх виставок різних напрямків мистецтва.

Працюють також музей етнографії (в минулому музей А. О. Жданова), музей медальєра Юхима Харабета, Харбарбонд, Азовський морський музей ім. В. А. Палія, Музей історії комбінату Ілліча; Музей Маріупольського морського торговельного порту Народний музей історії ВАТ Маріупольський комбінат «Азовсталь».

Література

Мало що відомо про перші бібліотеки в Маріуполі. Так, відомо, що бібліотека приходського училища у 1828 році нараховувала дев'яносто сім (97) книг та підручників (зрозуміло, що підручники переважали). Не збережено відомостей про бібліотеку в Духовному училищі Маріуполя. За припущеннями, вона була, але мала специфічний (релігійний, біблійний) характер і навряд чм перебільшувала бібліотеку приходського училища[15].

Приватну бібліотеку мав мешканець міста С. Горбачов, особа заможна і зацікавлена в читанні і книгах. Деякий час С. Горбачов був міським головою[16]. 1868 року на власні кошти він видав в місті Одеса каталог власної бібліотеки, оскільки в провінційному Маріуполі на той час ще не було жодної друкарні[17].

Зараз працюють Центральна міська бібліотека імені В.Г. Короленка, Центральна дитяча імені М. Горького, Бібліотека міста імені О. С. Серафимовича (найстаріша в місті) а також: імені А. П. Гайдара, Гончара, М. С. Грушевського, Н. К. Крупської, Купріна, Лесі Українки, С.Я Маршака, П. Морозова, А. С. Новікова-Прибоя, О. С. Пушкіна, М. А. Свєтлова, І. С. Тургенєва, І. Я. Франко, Чехова, К. І. Чуковського, промислових підприємств, установ та організацій міста.

Творчі організації художників, об'єднання журналістів Маріуполя, літературне об'єднання «Азов'я» (з 1924 р., біля 100 членів) тощо. Твори маріупольських поетів та письменників: М.Берилова, А. Білоуса, Г.Мороза, О.Шапурми, О.Савченка, В.Кіора, Н.Харакоз, Л.Кірьякова, Л.Білозерової, П.Бессонова, О.Заруби написані українською, російською, грецькою мовами. Зараз в місті мешкає 10 членів Національної Спілки письменників України.

Релігія

Храм Святого архістратига Михайла

11 церков Української Православної Церкви Московського Патріархату, 3 церкви Української Православної Церкви Київського Патріархату, 52 різні релігійні громади.

Місто прикрашає Свято-Микольський собор (Центральний район, Новоселівка) — в 1989 році була закладена нова будівля церкви в традиційному стилі російських православних церков. Зводилася вона на кошти парафіян. Освячена в 1991 році. У храмі перебувають дві великих святині — копія чудотворної ікони Божої Матері «Маріупольської»; і моці святителя Ігнатія Маріупольського. Щопонеділка (крім свят) у храмі відбувається водосвятний молебень перед іконою Пресвятої Богородиці «Всецариця», що допомагає при онкологічних захворюваннях. При храмі також діє дитяча недільна школа. Престольний день — 19 грудня.

Пам'ятник Т. Г. Шевченку

Інші храми міста — Свято-Миколаївський Портовський (Приморський район), Свято-Преображенський («Спаській»; Приморський район, Черемушки), Свято-Іллінський («Пророка Іллі» Кальміуський район), Свято-Успенський (Лівобережний район), Бориса та Глеба (Приморський район, селище Моряків, будується), та ін.

Також в місті знаходиться мечеть на честь султана Сулеймана Великого і Роксолани.

Пам'ятки

В передмістях міста на березі Азовського моря відкритий пам'ятник археології пізньонеолітичний родоплемінний могильник кінця III тисячоліття до нашої ери. Під час розкопок тут було знайдено більш ніж 120 скелетів. Поряд із ними знайдено кам'яні та кісткові знаряддя, буси, прикраси з мушлі молюсків, зубів тварин.

У місті є пам'ятники Тарасові Шевченку, Висоцькому, Куїнджі, Макару Мазаю, Григорію Горбаню, Кузьмі Апатову, Крокодилу Годзилі, князю Святославу. Є пам'ятні знаки визволення Донбасу, металургам та інші.

Архітектура

Готель «Азовсталь», Лівобережний район

Старий Маріуполь (район, відокремлений на півдні — узбережжям Азовського моря, на сході — річкою Кальміус, на півночі — бульваром Шевченка, на заході — проспектом Металургів) забудований головним чином малоповерховими будинками, зберіг свою дореволюційну архітектуру. Лише вулиця Артема та проспект Миру (тоді - Леніна) були забудовані після Німецько-радянської війни сучасними будинками так званої «сталінської» архітектури, наприклад, два будинки зі шпилем на Театральній площі, будинком драмтеатру, ДОСААФ на місті зруйнованого собору, будинок Дитячого Світу (сучасний будинок банку ПУМБ), універмаг «Україна» (в колишньому ЦУМ). Цікавою є забудова частини Лівого берега міста малоповерховим житловим масивом 1950-х років з затишними дворами. З'явилися в місті й висотні будівлі в 9-12 поверхів.

Центральний район Маріуполя (від проспекту Металургів до проспекту Будівельників) — це майже винятково адміністративна та комерційна забудова (будинок міськради, поштамту, кінотеатр імені Лукова, Маріупольський державний університет — МДУ, Приазовський державний технічний університет — ПДТУ, центральна міська бібліотека імені Короленка, великі магазини (торговельно-розважальні комплекси «Обжора», «Абсолют» «Тисяча дрібниць» тощо).

Архітектура решти житлових районів («Західний», «Східний», «Кіровський», «Черьомушки», 5-ий, 17-ий мікрорайони тощо) не відзначаються особливою оригінальністю і подані стандартними 5- та 9-поверховими будинками. Житловий фонд міста — це 9,82 млн м² загальної площі, забезпеченість населення житлом — 19,3 м² у середньому на 1 мешканця. Частка приватизованого житла 76,3%. Розроблений ескіз генерального плану міста.

Найважливіші вулиці

  • Бульвари Шевченка, Богдана Хмельницького (Центральний район), Комсомольський (Лівобережний район), Приморський (Приморський район) тощо.
  • Площі — Адміністративна, Визволення (Центральний район), Незалежності, Машинобудівників (Кальміуський район), Перемоги (Лівобережний район), Ленінського Комсомолу (Приморський район) тощо.
Будинок лікаря Гампера 
Арх. Віктор Нільсен. Колишня водонагнітна вежа. Нині — банк 
Маріуполь. Прогімназія Дарій 
Колишня Маріупольська Олександрівська чоловіча гімназія, нині Індустріальний коледж 
Колишній будинок архітектора Нільсена 

Засоби масової інформації

Працює більш ніж 20 місцевих газет, у тому числі «Приазовский рабочий», «Неделя. Аргументы, факты, события», «Дом советов», «Іллічівець», «Привет, ребята», «Азовский машинострои- тель», «Новый азовсталец», «Мариупольский портовик», «Вечерний Мариуполь»[18].

7 радіостанцій, 4 телевізійні компанії: «Сигма», «МТВ» («Маріупольське телебачення»), «ТВ 7», Громадське телебачення Приазов'я[19]. Ретрансляція біля 15 загальноукраїнських каналів («Інтер», «1+1», «СТБ», «НТН», «5 Канал», «ICTV», «Перший Національний», «Новий», ТРК «Україна» тощо).

Спорт

У вищій футбольній лізі України грає маріупольська команда «Іллічівець». Баскетбольний клуб «Азовмаш» — неодноразовий чемпіон України. Клуб водного поло «Іллічівець» — протягом багатьох років — постійний чемпіон України. Вагомих успіхів отримала школа маріупольського боксу, греко-римської боротьби, художньої гімнастики тощо.

Спортивні споруди міста (всього — 585):

  • стадіон «Іллічівець» (в минулому — «Новатор»)
  • спорткомплекс «Азовсталь» (стадіон, манеж)
  • стадіон «Азовець» (в минулому «Локомотив»)
  • спорткомплекс «Азовмаш» (спортивно-борцовий клуб «Гелікон»)
  • спорткомплекс «Садко»
  • спорткомплекс «Водник»
  • плавбасейн «Нептун»
  • шаховий клуб «Азовсталь»
  • яхт-клуб «Азовсталь»
  • водні станції «Маркохім», комбінату імені Ілліча, «Азовжелезобетон».

Освіта і наука

В місті 2 державних університети, 3 інститути, 2 академії, 6 технікумів, 4 коледжі. Працює 81 загальноосвітня установа, у тому числі 67 загальноосвітніх шкіл (вчаться 48 500 школярів), 2 гімназії, 3 ліцеї, 4 вечірні змінні школи, 3 інтернати, 2 приватні школи, 11 професійно-технічних установ (6 274 учнів), 94 дитячих дошкільних установ (12 700 дітей).

Див. також

Примітки

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру. Геопортал адміністративно-територіального устрою України
  3. Жнива на півдні України закінчуються. Вісті ВУЦВК. 20 липня 1930
  4. Mariupol Ukraine Climate Data. Climatebase. Процитовано 29.09.2012. 
  5. Дмитро Титаренко. Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації / Український історичний журнал.— К., № 2 (521) за березень-квітень 2015.— С. 77. ISSN 0130-5247
  6. Рік визволення. Маріуполь після ДНР — Громадське ТБ Приазов'я
  7. Луганське облуправління міліції передислоковано у Сватове. ТВі. 04.07.2014.
  8. http://espreso.tv/news/2014/08/15/v_mariupoli_vnochi_povalyly_lenina
  9. Харьковчане, киевляне, одесситы, львовяне и днепровцы рассказали, что думают о мариупольцах - 0629.com.ua
  10. http://www.adm-nmar.ru/administratcia/mezmun-sotrud.html
  11. http://brazil.mfa.gov.ua/ua/ukraine-br/regions
  12. http://cyprus.mfa.gov.ua/ua/ukraine-cy/regions
  13. http://marsovet.org.ua/news/show/id/11130
  14. http://marsovet.org.ua/articles/show/article/220
  15. [1] (Перші бібліотеки Маріуполя)
  16. [2] (Перші бібліотеки Маріуполя)
  17. [3] (Перші бібліотеки Маріуполя)
  18. Мариупольский городской совет
  19. Мариупольский городской совет

Література і джерела

  • История городов и сёл Украинской ССР. Донецкая область. — К.: Укр. сов. энциклопедия, 1976.
  • Дидова А. З. Памятные места Донбасса: Путеводитель. — Донецк: Донбас, 1979.
  • Восстановление Донбасса (1946–1950): Док. и матер.. — К.: Политиздат Украины, 1986.
  • Савченко А. П. Городу Марии — 225. — Мариуполь: «Світильник» ОРА Интернешил, 2003. — ISBN 966-7262-22-5.
  • Яруцкий Л. Мариупольская старина. — 1991.
  • Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, 1994.
  • Петро Лаврів. Історія південно-східної України. — Львів: «Слово», 1992. — 152 с. — ISBN 5-8326-0011-8
  • Маріуполь — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
  • Буров С. Мариуполь. Былое // Приазовский рабочий. — 2003. — ISBN 966-8208-06-4.
  • Кондуфор Ю. Ю., Артеменко И. И., Бабий Б. М. и др. История Украинской ССР. — К.: Наукова думка, 1985.
  • Дідова А. З. Нащадки козаків у Донбасі. — Донецьк: Донбас, 2005. — ISBN 5-7740-0813-4.
  • Дидова А. З. Памятные места Донбасса: Путеводитель. — Донецк: Донбас, 1979.
  • Гревцов Н. А. Заграва над морем. Зарево над морем. Поэтический венок городу Жданову. — Донецк: Донбас, 1978.
  • Лихолобова З. Г. Страною возвеличенный Донбасс: Очерки. — Донецк: Донбас, 1987.
  • Восстановление Донбасса (1946–1950): Док. и матер.. — К.: Политиздат Украины, 1986.
  • Савченко А. П. Городу Марии — 225. — Мариуполь: «Світильник» ОРА Интернешил, 2003. — ISBN 966-7262-22-5.
  • Субтельний О. Україна: історія.. — К.: Либідь, 1994. — ISBN 5-325-00090-X.
  • Яруцкий Л. Мариупольские храмы. — 1991.
  • Яруцкий Л. Мариупольская старина. — 1991.
  • Василь Пірко. Найдавніші міста Донеччини // Схід. — Спеціальний культурологічний випуск. — 2004. — С. 19–22.

Посилання