Єрмолова Марія Миколаївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єрмолова Марія Миколаївна
Yermolova.jpg
Народилася 3 (15) липня 1853
Москва, Російська імперія[1]
Померла 12 березня 1928(1928-03-12)[1][2] (74 роки)
Москва, СРСР[1]
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Діяльність актриса, акторка театру
Alma mater Вище театральне училище імені М. С. Щепкіна (1871)
Заклад Малий театр
Роки діяльності з 1866 — тепер. час
У шлюбі з Q4527207?
Нагороди та премії

Єрмолова Марія Миколаївна у Вікісховищі?

Марія Миколаївна Єрмолова (1853—1928) — одна з найталановитіших акторок в історії Малого театру (Москва), за словами Станіславського — найвеличніша з акторів, яких він бачив[3]. Прославилася ролями волелюбних особистостей, відданих своїм ідеалам, що протистоять навколишній вульгарності. Заслужена артистка Імператорських театрів (1902). Перша Народна артистка Республіки (1920). Герой праці (1924). З 1935 року її ім'я носить Московський драматичний театр ім. М. М. Єрмолової.

Чоловік — Микола Петрович Шубинський (1853—1921) — депутат Державної думи III і IV скликань, відомий московський присяжний повірений, юрист і адвокат.

Життєпис[ред. | ред. код]

Марія Єрмолова народилася у Москві 15 липня 1853 року в родині суфлера Малого театру Миколи Єрмолова; дід Олексій Семенович Єрмолов був свого часу кріпаком, скрипалем князів Волконських, отримавши вільну, влаштувався до театру гардеробмейстером. Захопившись театральним мистецтвом, він і своїх дітей влаштував на те ж поприще. Його син Микола Олексійович, перш ніж стати суфлером, був драматичним артистом і автором кількох водевілів, які йшли на сценах Московської імператорської трупи, проте відомо, що особливим талантом його творчість не відзначалася[4].

У 1862 році Марія вступила до балетного класу Московського театрального училища. Однак здібностей до балету вона не виявила. У той же час, беручи участь у масових сценах балетів, опер і драматичних вистав, Єрмолова ставала свідком творчості найбільших майстрів сцени. У вільні вечори учениці училища розігрували вистави, в яких розкривалося велике драматичне дарування Єрмолової.

У 1866 році батько Єрмолової, який знав про пристрасне захоплення дочки драматичною сценою, дозволив їй зіграти на своєму бенефісі роль розбитної дівчини-кокетки Фаншети у водевілі «Жених нарозхват» Д. Т. Ленського. Це була перша її роль, але вона не принесла їй успіху.

У 1870 році Надія Медведєва вирішила дати Єрмолової головну роль у своєму бенефісі. У виставі «Емілія Галотті», прем'єра якої відбулася 30 січня 1870 року, Єрмолова проявила потужний сценічний темперамент і дивовижну щирість. Цей спектакль користувався величезним успіхом.

У 1871 році Єрмолова закінчила театральне училище і була прийнята в трупу Малого театру. У перші роки Єрмоловій не доручали серйозних ролей, їй доводилося грати ролі легковажних панночок в комедіях і водевілях. Дарування Єрмолової, головним чином трагічне і героїчне, не отримувало свого розкриття.

У 1870—1880 знайомиться з численними діячами культури та літератури, пише виступи для вечора зустрічей. Про неї стала писати критика. Одного разу знайомиться з актором Шубинським, своїм майбутнім чоловіком. Він закінчує юридичний факультет, збираючись присвятити праву свою майбутню діяльність. Але він відвідує багато нелегальних зустрічей, і за ним встановлюється стеження. З 1870-х Єрмолова починає грати справжні ролі, які їй цікаві, які її захоплюють.

У 1873 році Єрмолова виконала роль Катерини в п'єсі «Гроза». Робота над цією роллю тривала кілька років. Катерина Єрмолової піднімалася над побутом, жила в своєму світі любові і мрій; це була російська жінка, сповнена внутрішньої сили і готовності до героїчної самопожертви.

Через три роки на своєму бенефісі Єрмолова грала Лауренсию в п'єсі Лопе де Вега «Овече джерело». Ось що писав про цю роль Н. І. Стороженко:

«Ті, що були присутні на цьому спектаклі, досі пам'ятають те глибоке, приголомшливе враження, яке справили і п'єса, і гра Марії Миколаївни в ролі Лауренсії … Коли Лауренс, бліда, з розпущеним волоссям, тремтяча від сорому й обурення, вривається на площу і сильною промовою збуджує народ до повстання проти губернатора, захоплення публіки дійшло до ентузіазму … В цій ролі вилилася цілком пристрасна любов до свободи і не менш пристрасна ненависть до тиранії, яка охопила собою юну душу артистки. Немов електричний ланцюг з'єднала цього разу серце артистки з серцями тисячі глядачів, і вони злилися з нею в одному почутті».

В 1890-е грає п'єси символістів: Гауптмана, Ібсена, Горького. Грає Вассу Желєзнову в однойменній п'єсі М. Горького про протистояння двох жінок різного часу — Васси і Рахіль. Єрмолова грає Вассу стару і мудру. Багато займалася в училище з акторами. Отримала звання народної артистки.

У 1920 році стала народною артисткою РРФСР, у 1924-му — Героєм Праці.

У 1923 році йде зі сцени. Чоловік рано помер. Вона була самотня, мало кого приймала.

Померла в Москві 12 березня 1928 року.

Похована, згідно із заповітом, у Владикіно. Згодом перепохована на Новодівичому цвинтарі поряд з Чеховим, Станіславським і акторами МХТ[5].

Пам'ять[ред. | ред. код]

Ролі в театрі[ред. | ред. код]

  • 1866 — «Жених нарозхват» Д. Т. Ленського — Фаншетта
  • 1870 — «Емілія Галотті» Г. Е. Лессінга — Емілія Галотті
  • 1871 — «Весілля Кречинського» Сухово-Кобиліна — Лідочка
  • 1871 — «Тартюф» Мольєра — Маріанна
  • 1873 — «Гроза» А. М. Островського — Катерина
  • 1876 — «Овече джерело» Лопе де Вега — Лауренс
  • 1876 — «Василиса Мелентьєва» А. М. Островського — Василиса Мелентьєва
  • 1877 — «Остання жертва» А. Н. Островського — Юлія Тугіна
  • 1878 — «Річард III» У. Шекспіра — леді Анна
  • 1878 — «Гамлет» В. Шекспіра — Офелія (потім в 1891 р.)
  • 1879 — «Уріель Акоста» Гуцкова — Юдифь
  • 1879 (?) — «На порозі до справи» Н. Я. Соловйова — Лонін
  • 1879 — «Безприданниця» А. М. Островського — Лариса
  • 1881 — «Таланти і шанувальники» А. Н. Островського — Нігин
  • 1883 — «Гаряче серце» А. Н. Островського — Параша
  • 1883 — «Невільничка» А. Н. Островського — Евлалія
  • 1884 — «Орлеанська діва» Ф. Шиллера — Іоанна Д'Арк (грала цю роль 18 років)
  • 1886 — «Марія Стюарт» Ф. Шиллера — Марія Стюарт
  • 1886 — «Зірка Севільї» Лопе де Вега — Естрелья
  • 1887 — «Зимова казка» У. Шекспіра — Герміона
  • 1889 — «Тетяна Рєпіна» А. С. Суворина (про актрису Евлалію Кадміну), поставлена 16 січня в Малому театрі — Евлалія Кадміна
  • 1890 — «Федра» Ж. Расіна — Федра
  • 1892 — «Сафо» Ф. Грільпарпера — Сафо
  • 1896 — «Макбет» У. Шекспіра — леді Макбет
  • 1902 — «Коріолан» У. Шекспіра — Волумнія
  • «Без вини винуваті» А. М. Островського — Кручиніна
  • «Привиди» Х. Ібсена — фру Альвінг
  • «Дмитро Самозванець і Василь Шуйський» А. М. Островського — цариця Марфа
  • 1918 — «Декабрист» П. П. Гнєдича — княжна Плавутіна-Плавунцева

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]