Марія Ізабелла Іспанська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марія Ізабелла Іспанська
ісп. María Isabel de España
Марія Ізабелла Іспанська
Портрет Марії Ізабелли, 1832
1-а королева-консорт Обох Сицилій
Початок правління: 4 січня 1825
Кінець правління: 8 листопада 1830

Попередник: не було
Наступник: Марія Крістіна Савойська

Дата народження: 6 липня 1789(1789-07-06)
Місце народження: Королівський палац, Мадрид
Країна: Іспанія
Дата смерті: 13 вересня 1848(1848-09-13) (59 років)
Місце смерті: Королівський палац, Портічі, Королівство Обох Сицилій
Поховання Базиліка Санта-К'яраd
Чоловік: 1) Франциск I
2) Франческо, граф Бальзо
Діти: Від першого шлюбу: Луїза Карлота, Марія Крістіна, Фердинанд, Карл Фердинанд, Леопольд, Марія Антонія, Антоніо, Марія Амалія, Марія Кароліна, Тереза Крістіна, Луїджі, Франческо
Від другого шлюбу: не було
Династія: Бурбони, Бальзо
Батько: Карл IV
Мати: Марія Луїза Пармська

Марія Ізабелла Іспанська (ісп. María Isabel de España), також Марія Ізабелла де Бурбон і Бурбон-Пармська (ісп. María Isabel de Borbón y Borbón-Parma), (нар. 6 липня 1789 — пом. 13 вересня 1848) — іспанська інфанта з династії Бурбонів, донька короля Іспанії Карла IV та пармської принцеси Марії Луїзи, дружина короля Обох Сицилій Франциска I, а після його смерті — графа Бальцо.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Родина короля Карлоса IV, Ф. Гойя

Народилась 6 липня 1789 року у Королівському палаці в Мадриді. Була одинадцятою дитиною та п'ятою донькою в родині короля Іспанії Карла IV та його дружини Марії Луїзи Пармської. Мала старших братів Фернандо та Карлоса й сестер Карлоту Жоакіну, Марію Амалію та Марію Луїзу. Інші діти пішли з життя до її народження. Згодом сімейство поповнилося трьома молодшими дітьми, з яких вижив лише син Франсіско де Паула.

Зростала при іспанському дворі. Батько віддавав перевагу полюванню перед державними справами. Фактично, країною управляла королева та перший міністр Мануель Годой. Через «непристойну» схожість, ходили чутки, що Марія Ізабелла та її брат Франсіско де Паула — діти Годоя.[1]

Отримала посередню освіту. З раннього віку для інфанти підшукували кандидатури наречених. Спірною була ідея видати її заміж за Наполеона, однак угоди досягнуто не було.

Матір прагла для доньки королівського майбутнього та скористалася сімейними обставинами нареченої старшого сина, Марії Антонії Бурбон-Сицилійської. Старший брат дівчини, кронпринц Франческо, овдовів у листопаді 1801 року. Ідею даного шлюбу висунув посол Мадрида у Неаполі.

Шлюб та діти[ред. | ред. код]

У віці 13 років Марія Ізабелла була видана заміж за 25-річного кронпринца Сицилії Франческо. Нареченого вважали миролюбною та сором'язливою людиною, він був відомий добродушним і поступливим характером. 6 липня 1802 року у Неаполі було укладено шлюб за довіреністю. Подвійне вінчання Марії Ізабелли з Франческо та її брата Фернандо з Марією Антонією пройшло 4 жовтня 1802 у Барселоні. Юний вік інфанти пояснювався експансіоністською політикою Бонапарта,[2] який намагався укладати шлюбі своїх підлеглих із представниками королівських династій Європи. Шлюб був також потрібний неаполітанському правителю, аби підкріпити дружні зв'язки між Неаполем і Мадридом, відносини яких охололи, незважаючи на династичну спорідненість. Святкування тривали до 12 жовтня, після чого молодята вирушили до батьківщини Франческо, а 19 жовтня — прибули до Неаполю.

Портрет Франциска I пензля Джузеппе Каммарано

Згідно листів іспанського посла у Неаполі, інфанта була дуже щасливою у своєму новому королівстві. Вона розважалася, відвідуючи театр, танці та вечірки, організовані на її честь. Її стосунки зі свекрухою були непоганими, бо Марія Кароліна вважала її нешкідливою.[1] Разом з тим, королева писала про невістку як про «дурну, неосвічену та безглузду принцесу».[2]

Через Наполеонівські війни, від лютого 1806 року подружжя постійно мешкало у Палермо. До Неаполю вони повернулися влітку 1820 року. Мали дванадцятеро дітей:

Портрет королеви пензля А. Ж. Дюбуа-Драгоне, 1830

У січні 1812 року король Фердинанд III призначив Франческо лейтенантом Сицилії, аби той здійснював управління островом замість нього. У грудні 1816 було проголошено створення Королівства Обох Сицилій, а король став йменуватися Фердинандом I. 4 січня 1825 він помер, і Франческо успадкував його трон. Марія Ізабелла стала королевою-консортом. Проста у спілкуванні, королева була набагато популярніша аніж її чоловік.[3] Страх піддатися нападу змушував королівське подружжя вести замкнене життя у палаці, в оточенні обмеженого кола придворних та чиновників.[1]

І як принцеса, і як королева Марія Ізабелла зовсім не брала участі у політичному житті, на відміну від своєї свекрухи Марії Кароліни Австрійської. Жінка не мала ані енергійного характеру, ані відповідної освіти, ані якихось амбіцій. Відзначали, що жінка не володіла особливими навичками і нічого не могла зробити, аби полегшити тягар влади чоловіка, та до того ж і не хотіла цього робити. Таким чином, її життя розгорталося майже повністю на приватному рівні: чоловік, діти, онуки, придворне життя, театр, коханці.[2] Король також мало цікавився державними справами, фактично передавши управління прем'єр-міністру Луиджі Медічі Оттахано.

Була директоркою двох шкіл-інтернатів для дівчат, також турбувалася про заклад для жінок при монастирі Санта-Марія-Регіна-Коелі та заклади для сиріт і бідних дівчат, засновані у Неаполі.[2]

Уважна до сімейних справ і стосунків із батьківською сім'єю, впливала на шлюбні рішення неаполітанського двору для своїх дочок, з яких чотири вийшли заміж за членів іспанської королівської родини.

У вересні 1829 року королівське подружжя вирушило до Мадриду, супроводжуючи доньку Марію Крістіну, яка мала стати дружиною свого дядька, короля Фернандо VII, що перед цим овдовів у третій раз і досі не мав нащадків. Пара взяла шлюб 12 грудня, але Марія Ізабелла ще тривалий час залишалася при іспанському дворі, підтримуючи Марію Крістіну, яка швидко завагітніла, та схиляючи брата до введення Прагматичної санкції, на випадок, якщо народиться донька.[1] На зворотньому шляху подружжя відвідало замок Шамбор, де мешкала Марія Кароліна — донька Франческо від першого шлюбу. Далі вирушили до Парижу, де зустрілися з королем Карлом X, та Генуї. Повернулися до Неаполю лише наприкінці липня 1830. Здоров'я короля погіршувалося і у грудні 1830 року він помер. Наступним правителем став їхній старший син Фердинанд.

Подальше життя[ред. | ред. код]

Палац Каподімонте

Тихий та сором'язливий Фердинанд II, разом з тим, був енергійнішим за своїх попередників. Він викрив заколот Вінченцо Уго та П'єтро Руффо, які планували відсторонити його від влади, зробивши Марію Ізабеллу регентом. Сама вона про це нічого не знала. Втім, відносини між сином і матір'ю були холодними.[2]

У січні 1836 року королева стала хрещеною матір'ю свого онука Франческо, майбутнього короля Обох Сицилій. У квітні того ж року її улюблений син Карл Фердинанд без дозволу уклав морганатичний шлюб у Шотландії. Марія Ізабелла благала первістка пробачити брата, але її намагання виявилися марними. Фердинанд II не вибачив втікача, і принц Капуї решту життя провів у вигнанні, усі його володіння були конфісковані, окрім графства Маскалі, звідки він отримував невеликий щорічний дохід. Марія Ізабелла більше ніколи його не бачила.

У перші роки вдівства її ще молодий вік, веселість, деяка краса, незважаючи на повноту, та жага життя сприяли її перебуванню у колі прихильників. Така поведінка засуджувалась і ледве не призвела до повного розриву із сином-королем. Примирити їх вдалося його дружині Марії Крістіні, до якої Марія Ізабелла дуже добре ставилася.

У 1835—1838 роках мала роман із австрійським офіцером, бароном Петером фон Шмукхером, що бурхливо обговорювався при дворі. Пара навіть думала побратися, однак Петер почав вимагати отримання звертання Ваша Королівська Високість, після чого Марія Ізабелла сама попросила сина вислати його з країни.[2]

Сповнена рішучості вийти заміж вдруге, вона отримала від Фердинанда список з іменами молодих вельмож королівства, з яких могла вибрати чоловіка. Перші дві обрані нею кандидатури вагалися, і вона відкликала пропозиції. Зрештою, обрала шляхтича Франческо, графа даль Бальцо ді Презенцано, красивого молодого лейтенанта зі стародавнього аристократичного роду. Весілля 49-річної Марії Ізабелли та 33-річного Франческо відбулося 15 січня 1839. Приватна церемонія вінчання пройшла у Неаполі. Граф отримав чин полковника та звання камергера, однак не міг бути присутнім при дворі поруч із дружиною. Пара залишила двір і усамітнено мешкала у палаці Каподімонте. Дітей у них не було.

Померла королева у Королівському палаці в Портічі 13 вересня 1848 року. Була похована в базиліці Санта-К'яра в Неаполі.[4] До кінця життя залишалася популярною серед народу через свою привітність і щедрість до бідних.

Нагороди[ред. | ред. код]

Генеалогія[ред. | ред. код]

Філіп V Анжуйський
Vivien - Philip V of Spain - New Castle Schleißheim.jpg
 
Ізабелла Фарнезе
Queen Elisabeth Farnese of Spain with the Spanish royal crown in the background by an unknown artist.jpg
 
Август III Фрідріх
Bacciarelli - August III.jpeg
 
Марія Жозефа Австрійська
Maria Josepha von Sachsen-Litauen-Polen-Österreich.jpg
 
Філіп V Анжуйський
Vivien - Philip V of Spain - New Castle Schleißheim.jpg
 
Ізабелла Фарнезе
Queen Elisabeth Farnese of Spain with the Spanish royal crown in the background by an unknown artist.jpg
 
Людовик XV
Louis15-1.jpg
 
Марія Лещинська
Marialezczynska1725.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл III
Retrato de Carlos III de España.jpg
 
 
 
 
 
Марія Амалія Саксонська
Princess Maria Amalia of Saxony future Queen of Naples and Spain by Guiseppe Bonito.jpg
 
 
 
 
 
Філіп I
Felipe de Parma1.png
 
 
 
 
 
Луїза Єлизавета Французька
Portræt af Louise-Elisabeth de France, Louis XV's datter "Mme Infante", hertuginde af Parma (1749) by Jean-Marc Nattier.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл IV
Anton Raphael Mengs, Prince of Asturias, Future Charles IV of Spain (са 1765) - 02.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Луїза Пармська
Mengs - Maria Luisa of Parma, Prado.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Ізабелла
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Марія Ізабелла де Бурбон [1] [Архівовано 28 лютого 2022 у Wayback Machine.] (ісп.)
  2. а б в г д е Стаття про Марію Ізабеллу в енциклопедії Треккані [2] [Архівовано 19 грудня 2021 у Wayback Machine.] (італ.)
  3. Acton, Harold. The Bourbons of Naples (1734-1825). Prion books limited, London, 1989 (first published in 1957). ISBN 1-85375-291-6
  4. Базиліка Санта-К'яра в Неаполі [3] [Архівовано 12 листопада 2021 у Wayback Machine.] (англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • Acton, Harold. The Bourbons of Naples (1734-1825). Prion books limited, London, 1989 (first published in 1957). ISBN 1-85375-291-6
  • Acton, Harold. The Last Bourbons of Naples (1825-1861). St Martin's Press. London, 1961. ASIN: B0007DKBAO
  • Bearne Charlton, Catherine. A Royal Quartette. London: T. F. Unwin, 1908.
  • Majo, Silvio de.Maria Isabella di Borbone, regina del Regno delle Due Sicilie. Dizionario Biografico degli Italiani, Volume 62, 2004.
  • Rubio, Maria José. Reinas de España. La Esfera de los Libros, Madrid, 2009. ISBN 978-84-9734-804-1

Посилання[ред. | ред. код]