Марія Ізабелла Орлеанська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марія Ізабелла Орлеанська
ісп. María Isabel de Orleans
фр. Marie-Isabelle d'Orléans
Photographie de la comtesse de Paris, Marie-Isabelle d'Orléans.jpg
Ім'я при народженні Марія Ізабелла Франсіска де Асіз Антонія Луїза Фернанда Крістіна Амелія Феліпа Аделаїда Жозефа Єлена Генрієтта Кароліна Юстіна Руфіна Гаспаріна Мельхіора Бальтазара Матеа
Народилася 21 вересня 1848(1848-09-21)
Палац Сан-Тельмо, Севілья, Іспанія
Померла 23 квітня 1919(1919-04-23) (70 років)
Орлеанський палац, Вільяманріке-де-ла-Кондеса, Іспанія
·хвороба
Поховання королівська усипальня в Дре
Громадянство
(підданство)
Flag of Spain (1785–1873, 1875–1931).svg Іспанія
Діяльність політик
Знання мов іспанська
Титул графиня Паризька
Рід Орлеанський дім
Батько Антуан Орлеанський
Мати Луїза Фернанда Іспанська
Брати, сестри  • Infante Antonio, Duke of Galliera[d], Infanta Maria Christina de Orléans[d] і Марія де лас Мерседес Орлеанська
У шлюбі з Луї-Філіп Орлеанський
Діти Амелія, Філіп, Єлена, Карл, Ізабелла, Жак, Луїза, Фердинанд
Нагороди Орден королеви Марії Луїзи
Орден Зіркового хреста

Герб Марії Ізабелли Орлеанської

Марія Ізабелла Орлеанська (ісп. María Isabel de Orleans, фр. Marie-Isabelle d'Orléans), повне ім'я Марія Ізабелла Франсіска де Асіз Антонія Луїза Фернанда Крістіна Амелія Феліпа Аделаїда Жозефа Єлена Генрієтта Кароліна Юстіна Руфіна Гаспаріна Мельхіора Бальтазара Матеа Орлеанська і Бурбон (ісп. María Isabel Francisca de Asís Antonia Luisa Fernanda Cristina Amelia Felipa Adelaida Josefa Elena Enriqueta Carolina Justina Rufina Gasparina Melchora Baltasara Matea de Orleans y Borbón), (нар. 21 вересня 1848 — пом. 23 квітня 1919) — французька принцеса та іспанська інфанта з Орлеанського дому, донька Антуана Орлеанського, герцога де Монпасьє, та його дружини Луїзи Фернанди де Бурбон, дружина принца Луї-Філіпа Орлеанського, претендента на французький трон під іменем Філіпа VII.

Біографія[ред. | ред. код]

Марія Ізабелла народилася у палаці Сан-Тельмо в Севільї. Була первістком в родині французького принца Антуана Орлеанського та його дружини Луїзи Фернанди Іспанської, з'явившись на світ за два роки після їхнього весілля. На момент її народження матері було 16 років. Батьки, які до цього мешкали у Парижі, були змушені залишити країну через революцію 1848 року та встановлення республіканського режиму. Невдовзі вони придбали палац Сан-Тельмо та оселилися у ньому, зробивши своєю офіційною резиденцією. В сім'ї з'явилося ще восьмеро молодших дітей.

У 1859 році батько отримав титул інфанта Іспанії. Втім, через його постійні претензії на іспанський трон, відносини родини з двором були прохолодними.

Марія Ізабелла із чоловіком, липень 1864 року

У віці 15 років принцеса була видана заміж за свого кузена Луї-Філіпа Орлеанського, який носив титул графа Паризького, старшого від неї на десять років. Наречений був онуком скинутого Луї-Філіпа I і, за версією орлеаністської партії, законним королем Франції. Його змальовували як спокійну, освічену та вольову людину. Весілля відбулося 30 травня 1864 у Лондоні, де мешкала основна частина Орлеанського дому у вигнанні. На вінчанні була присутньою бабуся обох молодят Марія Амелія де Бурбон. Протягом наступних семи років подружжя мешкало в Англії, оселившись у Йорк-хаусі в Твікенемі.[1][2] У них народилося восьмеро дітей:

  • Амелія (18651951) — дружина короля Португалії Карлуша I, мала трьох дітей, що не залишили нащадків;
  • Філіп (18691926) — герцог Орлеанський від 1880 року, орлеаністський претендент на французький престол під іменем Філіпа VIII, був одружений із австрійською ерцгерцогинею Марією Доротеєю, дітей не мав;
  • Єлена (18711951) — дружина савойського принца Емануїла Філіберта, герцога Аости, після його смерті — полковника Отто Кампіні, мала двох синів;
  • Карл (18731875) — прожив 2 роки;
  • Ізабелла (18781961) — дружина принца Жана Орлеанського, герцога де Гіз, мала четверо дітей;
  • Жак (18801881) — прожив 9 місяців;
  • Луїза (18821958) — дружина принца Карлоса Бурбон-Сицилійського, мала четверо дітей;
  • Фердинанд (18841924) — герцог Монпасьє, перебував у шлюбі з Марією Ізабеллою Гонсалес, віконтессою де лос Антрімес, дітей не мав.

Із поваленням Другої імперії та відміною закону про вигнання Орлеанського дому від 26 травня 1848 року, сімейство переїхало до Франції. Вони прибули до Парижу в кінці червня й оселилися в готелі Фулд, який належав герцогу Омальському, на вулиці Фобур Сент-Оноре. У грудні 1871 року родині повернули конфісковану попереднім режимом власність. Тепер Луї-Філіпу належали замки Амбуаз, Е та Рандан. Не маючи відповідного статусу місця проживання у Парижі, сімейство прийняло запрошення герцогині Галлієра, яка надала їм для візитів у столицю перший етаж готелю Галлієра. Найбільше часу вони проводили саме там та в палаці Е. У 1875 році почали будівництво нового палацу у Вільяманріке-де-ла-Кондеса в Іспанії, який було завершено у 1882 році.

Графіня Паризька була відома своїми досить чоловічими звичками куріння сигар та участі в польових видах спорту, особливо стрільбі, але на офіційних прийомах з легкістю могла дивувати своєю елегантністю.[3]

Стоу-хаус у Бакінгемширі

Пишний пийом, влаштований Марією Ізабеллою у березні 1886 року з приводу заручин її старшої доньки зі спадкоємцем престолу Португалії, викликал невдоволення республіканських кіл. У червні 1886 року був виданий новий закон про вигнання, який поширювався на претендентів на французький трон та їхніх старших синів.[4] Луї-Філіп, який в цей час перебував із родиною в палаці Е, прийняв рішення негайно залишити французьку землю. Сімейство через Ле-Трепор повернулося до Англії. По прибуттю вони попрямували у Танбрідж-Веллс у Кенті, а звідти виїхали до Шотландії. Зрештою, у жовтні сімейство орендувало на шість років Шин-хаус на Шин-лейн поблизу Лондона.[5][6] У 1889 році вони також орендували у леді Мері Морган-Гренвілл Стоу-хаус у Бакінгемширі і з наступного року зробили його основною резиденцією.[7] У 1894 році Луї-Філіп помер.

Марія Ізабелла останні роки провела у Вільяманріке-де-ла-Кондеса в Іспанії та в палаці Рандан у Франції. В останньому, у 1915 році під час Першої світової війни, вона створила шпиталь для поранених.

Пішла з життя 23 квітня 1919 у своєму палаці в Вільяманріке-де-ла-Кондеса. Була похована поруч із чоловіком у каплиці Святого Карла Борроме у Вейбриджі в Англії. У 1957 році, під час президентства Рене Коті, вони були перепоховані у королівській усипальні в Дре.[8]

Нагороди[ред. | ред. код]

Генеалогія[ред. | ред. код]

Луї-Філіп Орлеанський
Philippe d'Orléans en grand-maitre du GOF.jpg
 
Марія-Аделаїда де Бурбон
Early 19th century French Miniature Portrait on Ivory of Louise Marie Adélaïde de Bourbon.png
 
Фердинанд I
Angelika Kauffmann Portrait Ferdinand IV VLM.jpg
 
Марія Кароліна Австрійська
Maria Karolina von Oesterreich Weikert 1768.jpg
 
Карл IV
Anton Raphael Mengs, Prince of Asturias, Future Charles IV of Spain (са 1765) - 02.jpg
 
Марія Луїза Пармська
Mengs - Maria Luisa of Parma, Prado.jpg
 
Франциск I
20.Francesco1.jpg
 
Марія Ізабелла Іспанська
Maria isabella seconda moglie.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Луї-Філіп I
Louis Philippe I, King of the French by Winterhalter (cropped).jpg
 
 
 
 
 
Марія Амелія де Бурбон
Marie-Amelie de Bourbon 02.jpg
 
 
 
 
 
Фердинанд VII
Francisco Lacoma y Fontanet - El rey Fernando VII de España.jpg
 
 
 
 
 
Марія-Христина Бурбон-Сицилійська
Marie-Christine de Bourbon-Siciles, Reine d'Espagne.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Антуан Орлеанський
Antoine d'Orléans - l'illustration 8 février 1890.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Луїза Фернанда Іспанська
Infanta luisa fernanda.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Ізабелла
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Йорк-хаус в Твікенемі [1] (англ.)
  2. Твікенемський музей Будівля Йорк-хаус [2] (англ.)
  3. Edward Hanson. The Wandering Princess: Princess Hélène of France, Duchess of Aosta (1871-1951). Fonthill, 2017. — стор. 30, 32.
  4. Був відмінений у червні 1950 року.
  5. Резиденції Орлеанського дому в Британії [3] (англ.)
  6. Родинне фото в Шин-хаусі [4]
  7. Paoli, Dominique. Fortune et Infortune des Princes d'Orléans. France: Editions Artena. 2006. стор. 191, 207-208, 219, 248, 260, 271-273, 278, 297-299, 317-318. ISBN 2-35154-004-2 .
  8. Королівська усипальня в Дре [5] (англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • Philippe de Montjouvent, Le Comte de Paris et ses ancêtres, Du Chaney Eds, Paris, 2000 ISBN 291321102X
  • Georges Poisson: Les Orléans, une famille en quête d’un trône. Perrin, Paris 1999, ISBN 2-262-01583-X.
  • Jean-Charles Volkmann: Généalogies des rois et des princes. Gisserot, Paris 1998, ISBN 2-87747-374-0.

Посилання[ред. | ред. код]