Марія Вітебська

Уявний портрет вітебської княжни, вписаної згодом до легендарної частини генеалогічного древа Радзивілів XVIII віку під іменем «Овки Пракседи», дружини Войшунда

Марія — знане тільки із двох пізніх, ненадійних джерел ім'я єдиної доньки останнього руського властеля Вітебська, котра стала першою дружиною Ольгерда Гедиміновича, — в майбутньому великого князя литовського, руського і жемайтського. Мати п'ятьох його старших православних синів та принаймні двох доньок. Інше приписуване й теж сумнівне ймення — Анна.

Походження і життєпис

За твердженням «Літописця великих князів литовських», вітебський владар не прижив синів, а лишень дочку, яку пошлюбив було з Ольгердом і той після кончини тестя успадкував його уділ. Остання подія відбулася до 1 листопада 1338 року. Цього дня Гедимінович обік вітця та брата, полоцького князя Гліба Наримунта, уклав мир із тевтонцями, причім городи Вітебськ і Полоцьк виступили рівноправними сторонами угоди, а князі «цілували хрест», що засвідчує обмежений характер Ольгердової влади об тій порі.

Як же звали княжну та її батька достоту невідомо. Належала вона, либонь, до Ізяславичів Полоцьких, а саме їхньої гілки наслідних вітебських князів — Васильковичів. Князь Ярослав Васильович, як батько Ольгердової дружини, згадується лише в додатку до «Хроніки Биховця», де вміщено «Родовід вітебських князів», який є не зовсім правдивим, і виводить їх від великого князя володимирського Андрія Ярославича.

Згідно з хроністом XV століття Яном Длугошем, матір'ю всіх синів являлась тверська княгиня.Віддаючи дівчину заміж, батько водночас й заповів зятеві власне князівство. Цю звістку, на погляд медієвіста Яна Тенговського, він почерпнув з «Літописця великих князів литовських». Щоправда, в іншому місці Длугош зве матір'ю Ольгердових дітей тверську княжну. М. Кромер повторив за Длугоша ці відомості, але з доповненням, що тверську княжну називали Марією, разом з тим Кромер писав про отримання Ольгердом Вітебська через шлюб. Ще пізніше, М. Стрийковський дав відомості, що Ольгерд мав двох дружин — 1-у з Вітебська і 2-у з Твері. Джерело відомостей Кромера (частково) і Стрийковського стало відомо тільки в ХІХ ст. — «білорусько-литовський» літопис зразка «Хроніки Биховця», яку опублікував Т. Нарбут і де ім'я вітебської княжни написане як Анна, а збоку невідомою рукою виправлено на Марія. Немає визначеності, чи зроблена це поправка під впливом «Древа вітебських князів», додатки до «Хроніки Биховця». У «Хроніці Биховця» хронологія шлюбів Ольгерда плутана — вітебська княжна в ній 2-а дружина, а не 1-а, що достовірно відомо з надійних джерел. Тим часом, ім'я 2-й дружини — Уляни Тверської — точно відомо з її грамоти церкви в Озерищі. Плутанину вносить і ім'я, яке Уляна Тверська прийняла в іноцтві — Марина.

Дослідниками відзначено, що пізні джерела змішують імена Ольгердових дружин. За ними, або поруч, йдуть місцеві Вітебські уявлення, ніби Уляна навесні 1392 прийняла схиму з ім'ям Марія, в деяких варіантах Марфа, в Свято-Духовому монастирі. Однак відомо, що Уляна останні місяці жила в Києві, де перед смертю прийняла схиму і була похована в Києво-Печерській лаврі.

Таким чином, називати першу дружину Ольгерда вітебською княжною Марією, досить умовно. Тим не менше саме на першу половину XIV ст. припадає приєднання Вітебського князівства до Великого князівства Литовського, а джерела мовчать про те що це приєднання було насильним. Пізніше Ольгерд вважав Вітебщину своїм особистим «доменом» на відміну від решти литовських володінь які були спільними для усіх Гедиміновичів, і розпорядився нею на власний розсуд передавши другі дружині, Ульяні, з чого можна зробити висновок що Вітебщина була приєднана до Литви саме за допомогою шлюбу Ольгерда.

Діти Марії

• Андрій (бл. 1328 — 12 серпня 1399) — князь полоцький і псковський;
• Дмитро (бл. 1329 — 12 серпня 1399) — князь брянський;
• Володимир (бл. 1330 — після 1395) — князь київський;
• Костянтин (бл. 1331–1398) — князь чернігівський;
• Федір (бл. 1332/1333 — бл. 1394) — князь ратненський і кобринський;
• Агрипина (бл. 1334–1393) — з 1354 року дружина князя Городецького-суздальського Бориса Костянтиновича.

Джерела та література

• Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти [1]. — Біла Церква, 2006.
• Tęgowski, J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. Poznań–Wrocław. 1999.
• Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — ISBN 978-5-86007-918-2.