Марі Лорансен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марі Лорансен
Marie Laurencin
Marie Laurencin.jpg
Пабло Пікассо, січень 1962
Народження 31 жовтня 1883(1883-10-31)
Франція
Смерть 8 червня 1956(1956-06-08) (72 роки)
  Париж, Франція
  • зупинка серця
  • Поховання
    Національність француженка
    Громадянство Франція Франція
    Жанр художник, скульптор, графік
    Діяльність художниця, художник-гравер, сценограф, ілюстратор
    Напрямок кубізм, арт-деко
    Вчитель Madeleine Lemaire[d]
    Сайт Site de Musée Marie Laurencin

    CMNS: Marie Laurencin на Вікісховищі

    Марі Лорансен (фр. Marie Laurencin нар. 31 жовтня 1883 — пом. 8 червня 1956) — французька художниця і гравер, художник театру.

    Дитячі та юнацькі роки[ред. | ред. код]

    В дитинстві Марі відвідувала заняття в ліцеї, потім брала уроки живопису на порцеляні в Севрі. Навчалася в Академії Ембер, де зустрілася з Жоржем Браком. Але, разом з тим, систематичної професійної освіти не отримала. За порадою Анрі-П'єра Роше вона у 1907 році брала участь в Салоні незалежних. Гертруда Стайн, розповідаючи про знайомство з Марі, малює її портрет:

    « «Пикассо все называли Пабло, а Фернанду — Фернанда, и Гийома Аполлинера все называли Гийом, а Макса Жакоба — Макс, но Мари Лорансен все называли Мари Лорансен... Она была худая и угловатая, как средневековая француженка с французского примитива. Она говорила высоким голосом с красивыми модуляциями...»[1]. »

    .

    Знайомство з Гійомом Аполлінером[ред. | ред. код]

    В тому ж році Пікассо, який не сподівався, що між молодими людьми з'являться пристрасні почуття, познайомив її з Гійомом Аполлінером.Аполлінер так описував Лорансен в листі до однієї із знайомих:

    « «Это парижский ребёнок… Она вся полна ребяческого очарования. Представьте себе, что она пришла проведать меня на улице Гро, проскакав на верёвочке вдоль всего сада».[2]. »

    .

    Проте молода художниця відрізнялась від інших подружок поета і притягувала до себе все сильніше. Марі жила з матір'ю, вела досить скромний спосіб життя, але коли вона з'являлася у світському товаристві, всі ставились до неї з повагою. У молодій дівчині була внутрішня сила, яка допомагала їй переборювати труднощі. Стосунки закоханих були перемінними і повними протиріч. Лоранс, хоча і мала твердий характер, часто висловлювала незадоволення, не бажаючи терпіти не завжди адекватні вчинки коханого. Гійом декілька раз намагався порвати із дівчиною, проте знову повертався.[3] По дорозі до дівчини, часто пересікав міст Мірабо. Саме з цим місцем і пов'язаний один із найкращих віршів «Міст Мірабо» .

    « «Любов сплива як та вода бігуча...»[4]. »

    Здавалось, що роман має закінчитись законним шлюбом, однак постійні суперечки охолодили почуття Марі. Поет все сподівався, що кохання можна повернути. Кінцевий розрив відбувався у 1912 році: Гійом Аполлінер назавжди пішов від Марі Лорансен. Він присвячував їй вірші і став натхненником її картини «Аполлінер і його друзі» (1912) , серед яких Пікассо і Гертруда Стайн.[5]

    картина «Аполлінер і його друзі»

    Творчі пошуки[ред. | ред. код]

    Протягом декількох років Марі брала участь у виставках кубістів, запозичивши у них деякі стильові риси. Однак кубізм по суті був чужим для жіночного і ліричного мистецтва Лорансен. В червні 1914 року вона одружилась із німецьким художником і бароном Отто фон Ветьєна, з яким познайомилась роком раніше у Монпарнасі. Після того, як розпочалась Перша світова війна подружжя поїхало доІспанії. В Париж Марі Лорансен повертається у 1920 році. Тут вона розлучилась із чоловіком і починає будувати кар'єру незалежної художниці. З головою поринає у бурхливе артистичне життя Парижу 20-х років. Марі налагоджує стосунки з багатьма письменниками і поетами, твори яких ілюструє. Серед них найяскравіші: Поль Моран, Андре Жід, Марсель Жуандо, Жан Кокто, Сомерсет Моем. Художниця займалася гравюрою і різьбою по дереву, відчувши вплив африканської скульптури. Вона стає популярною художницею, яка найбільш яскраво втілила естетику арт-деко. Її роботи на виставці декоративних мистецтв у 1925 році викликали захоплення глядачів. Марі Лорансен також малювала картини для театру «Комеді-Франсез» (1928) і балету, в тому числі для Російського балету Сергія Дягілєва[6]. Віддаючи перевагу світло-рожевим і блакитним тонам, Марі Лорансен створила численні портрети жінок і дітей. Жіночі образи художниці, названі «істотами країни фей» надзвичайно чарівні. Свій талант спробувала й у книжковій графіці, створивши близько 30 ілюстративних циклів. Писала вірші під псевдонімом Луїза Лаланн. Саме Аполлінеру вона присвятила рядки:

    Не просто печальная
    А скорбящая
    Не просто скорбящая
    А несчастная
    Не просто несчастная
    А страдающая
    Не просто страдающая
    А покинутая
    «Успокоительное»[7].

    Померла Марі Лорансен у власному домі в Парижі 8 червня 1956 році.

    Творчий доробок художниці[ред. | ред. код]

    Можна виявити декілька різних етапів творчості Лорансен, але всі роботи пронизує жіноча чутливість. Жіноче сприйняття відобразилось в пастельних тонах рожевого, фіолетового, синього та сірого відтінків, які натякають на чутливість. Разом з тим присутні відблиски інтелекту, які створюють спокійну атмосферу, вкриту завісою таємниці. Найвідоміші її картини:

    • Вентилятор
    • Поцілунок
    • Троє молодих жінок
    • Портрет мадмуазель Шанель. 1923
    • Іспанські танцівниці
    • Квіти, Подруги
    • Дівчата з собаками
    • Голова дівчини
    • Дві дівчини
    • Портрет баронеси Гурго
    • Пейзаж з дівчатами
    • Валентина. 1924
    • Дівчинка з собакою
    • Принцеси
    • Молоді жінки 1910—1911
    • Дівчина з гітарою
    • Букет. 1922
    • Голова молодої жінки 1926[8]

    Галерея[ред. | ред. код]

    Марі Лорансен он-лайн[ред. | ред. код]

    • http://www.lovesto.ru
    • http://rockkent.narod.ru
    • Namen der Kunst
    • Artnet
    • Wikipedia
    • Artcyklopedia
    • The Museum of Modern Art
    • Isle of Lesbos
    • William Weston Gallery
    • Virtual Art Museum Genesis
    • Marie Laurencin Works
    • Shibayama Gallery
    • Gravey Art

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Стайн Гертруда Автобиография Элис Б.Токлас. Пикассо. Лекции в Америке / Пер. с англ.; Составление и послесловие Е.Петровской. — М.: Б.С.Г.-ПРЕСС, 2001. - 607 с.
    2. Гийом Аполлинер"Собрание сочинений в 3 томах" Том 3 Несобранные рассказы. О художниках и писателях. Литературные портреты и зарисовки, М., Книговек, 2011 г.
    3. Гийом Аполлинер и Мари Лорансен | Истории любви http://www.lovesto.ru/gijom-apolliner-mari-loransen.html/2
    4. Переклад Миколи Лукаша
    5. Гийом Аполлинер и Мари Лорансен | Истории любви http://www.lovesto.ru/gijom-apolliner-mari-loransen.html/2
    6. Академик http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_colier/1514/
    7. Переклад Михайла Яснова
    8. Мари Лорансен, виртуальный альбом

    Джерела[ред. | ред. код]

    • Стайн Гертруда

    Автобиография Элис Б.Токлас. Пикассо. Лекции в Америке / Пер. с англ.; Составление и послесловие Е.Петровской. — М.: Б. С. Г.-ПРЕСС, 2001. — 607 с.

    • Гийом Аполлинер"Собрание сочинений в 3 томах" Том 3

    Несобранные рассказы. О художниках и писателях. Литературные портреты и зарисовки, М., Книговек, 2011 г.