Матвєєв Михайло Родіонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Матвєєв Михайло Родіонович
Матвеев Михаил Родионович
Народився 1892(1892)
село Волосово Боровичеського повіту Новгородської губернії,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 1971(1971)
Ленінград, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, СРСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність росіянин
Діяльність Кат
Військове звання капітан держбезпеки
Партія КПРС
Нагороди Орден Червоної Зірки Орден Леніна

Миха́йло Родіо́нович Матвє́єв (1892—1971) — капітан держбезпеки, служив у Ленінградському обласному управлінні НКВС СРСР. Основний виконавець розстрілів в урочищі Сандармох (Карелія) 27 жовтня4 листопада 1937 року, де було страчено 1111 в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1892 року в Новгородській губернії (с. Волосово Боровичеського повіту). Росіянин. Закінчив два класи сільської школи[1].

У 1917 році брав участь у штурмі Зимового палацу[1], вступив до Червоної армії. Член ВКП(б) з 1918 року. З 1919-го (крім періоду 19231927 років[1]) виконував «операції з виконання вироків засудженим» (розстріли) ЧК[2]. З 1933 року обіймав посаду заступника начальника адміністративно-господарського управління УНКВС СРСР по Ленінградській області.

Почесний чекіст (1933), відзначений бойовою зброєю «Браунінг» (1927) і «Вальтер». У 1936 році нарівні з деякими іншими виконавцями смертних вироків «за особливі заслуги в боротьбі за зміцнення соціалістичного ладу» був нагороджений орденом Червоної Зірки[1][3]. У 1937-му відповідав за проведення спецоперації і був основним виконавцем розстрілу в урочищі Сандармох (27 жовтня — 4 листопада), коли було страчено 1111 в'язнів Соловецької тюрми. «За успішну боротьбу з контрреволюцією» Михайла Матвєєва наказом від 20 грудня 1937 року було нагороджено цінним подарунком (радіолою з платівками).

1939 року капітан держбезпеки Матвєєв був засуджений до 10 років таборів за «перевищення службових повноважень», покарання відбував у Волзькому виправно-трудовому таборі під Рибінськом. Після початку Другої світової війни звільнений достроково. Далі служив на керівній посаді у внутрішній тюрмі Управління НКВС у Ленінграді. Нагороджений орденом Леніна. Звільнений зі служби 1949 року «за станом здоров'я».

Помер у 1971 році.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]