Матвій Корвін

	Матвій
	Король Угорщини
	Король Угорщини
29 квітня 1464 — 6 квітня 1490
Коронація:	29 квітня 1464
Попередник:	Ласло V
Наступник:	Уласло II
	Король Хорватії
	Король Хорватії
1458 — 6 квітня 1490
Коронація:	1458
Попередник:	Владислав Габсбург
Наступник:	Владислав II Ягеллончик
	Король Богемії
	Король Богемії
1469 — 6 квітня 1490
Коронація:	1469
Попередник:	Владислав Габсбург
Наступник:	Владислав II Ягеллончик
	Герцог Австрії
	Герцог Австрії
1487 — 6 квітня 1490
Попередник:	Фрідріх V
Наступник:	Фрідріх V
Народження:	23 лютого 1443; Клуж-Напока
Смерть:	6 квітня 1490 (47 років); Відень
Причина смерті:	харчові отруєння
Поховання:	Кафедральний Собор Святого Стефана, Секешфегервар, Угорщина
Країна:	Угорщина
Партія:	politician before the emergence of political partiesd
Рід:	Гуняді
Батько:	Янош Гуняді
Мати:	Ержбет Сіладьїd
Шлюб:	Catherine of Poděbradyd, Беатриса Арагонська і Єлизавета Цельськаd
Діти:	Янош Корвін і N. Hunyadi, Prince of Hungaryd
Автограф:
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Корвін (значення).

Ма́тві́й I (лат. Matthias; 23 лютого 1443(14430223) — 6 квітня 1490) — король Угорщини і Хорватії (1458—1490), Богемії, титулярний король Галичини і Володимерії (1469—1490)^{[джерело?]}. Герцог Австрійський (1487—1490). Представник дому Гуньяді. Син Яноша Гуньяді. В історіографії період його правління вважається часом останнього піднесення незалежного Угорського королівства.

Імена[ред. | ред. код]

Матвій Корвін (лат. Matthias Corvinus, словац. Matej Korvín, чеськ. Matyáš Korvín, рум. Matei Corvin, сербохорв. Matija Korvin) — за назвою родового герба, на якому зображений крук (лат. corvus).
Матвій Ворон — за прізвиськом.
Матяш Гуньяді (угор. Hunyadi Mátyás) — з прізвищем.
Матвій Справедливий (угор. Igazságos Mátyás) — за прізвиськом.

Біографія[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Молодший син Яноша Гуняді, відомого землевласника, що володів багатьма землями на півночі і сході Угорського королівства, талановитого полководця, що боровся з османами, які наступали на Балканський півострів. Під Белградом 1456 року Янош Гуняді тимчасово зупинив османів, але незабаром помер внаслідок епідемії чуми, а його успіхи викликали побоювання кіл, що стояли за юним королем Ласло V. Щоб не допустити сім'ю Гуняді до влади, 1457 року король наказав стратити за підозрою в державній зраді й участі у вбивстві Ульріка Ціллеї старшого сина Гуняді — Ласло Гуняді, а 14-річного Матяша Гуняді ув'язнили спочатку у Відні, а потім у Празі. У відповідь на гоніння проти сім'ї Гуняді відразу після передчасної смерті Ласло V 23 листопада 1457 у країні розгорілась боротьба національної середньої шляхти за обрання наступним королем Матяша Гуняді.

Сходження на престол[ред. | ред. код]

У січні 1458 міщани та відносно небагате дворянство проголосили Матяша королем Угорщини, стоячи на дунайській кризі біля фортеці Буда. Водночас дядько Матяша за материнською лінією Михай Сіладі з 15-тисячним ополченням прибув на збори в Ракошмезе і примусив землевласників-баронів затвердити Матяша Гуняді королем. Сам новопроголошений правитель перебував в ув'язненні у Празі до лютого 1458, поки його мати Ержебет Сіладі не заплатила викуп за сина, а корона Святого Іштвана залишилась в руках Фрідріха III Габсбурга.

Але і сходження Матяша на престол не зупинило протистояння у суспільстві: за вплив над Гуняді розгорілась прихована боротьба між угрупуваннями Михая Сіладі (барони) та естергомського архієпископа Яноша Вітеза, мислителя-гуманіста та вихователя нового короля. Переміг Янош Вітез, що почав переговори з Їржи (Георгом) Подебрадом, колишнім гуситом-чашником, що став королем Чехії 1458 року. Завдяки посиленню позицій Яноша Вітеза, він став новим канцлером, а донька Їржи Подебрада Катерина Подебрад — першою дружиною Матяша Гуняді 1461 року. Своєю чергою, Міхая Сіладі, який вимагав для себе звання та влади регента, відсторонили від державного управління і відправили у похід проти османів, з якого він не повернувся. Був позбавлений влади і могутній рід Гараї, що підтримував Сіладія. Великі землевласники виступили проти таких рішень короля і спонукали Фрідріха III до вторгнення до Західної Угорщини. Заворушення баронів тривали до 1463 року.

Внутрішня політика[ред. | ред. код]

На початку правління Матяша Корвіна його політику визначав Янош Вітез.

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Завдяки реорганізації армії та податкової системи Матяш Корвін здійснював активну завойовницьку політику в Чехії, Сербії, Австрії.

Боротьба з Османами[ред. | ред. код]

1464 року Матяш Гуняді за закликом папи Пія II виступив у воєнний похід проти турків-османів, які 1459 року фактично підкорили Сербію, і захопив боснійську фортецю Яйце.

Війни у Чехії і Австрії[ред. | ред. код]

Протягом 1468-1478 років тривала десятирічна війна Матвія за володіння Чехією.

Матяш Гуняді та культура[ред. | ред. код]

Блиск королівського двору в Буді, «Перлині Дунаю» привертав до себе вчених, діячів культури, гуманістів і просто освічених людей з усієї Європи, а бібліотека Корвініана стала найбільшою на континенті.

1476 року Матяш після смерті першої дружини одружився з донькою неаполітанського короля Фердинанда I Арагонського — Беатрисою, і Угорщина долучилася до культури італійського Ренесансу. Міста на півночі королівства, зокрема, розташовані на території сучасної Словаччини, стали центрами Відродження, а Угорщина зробила значний вплив на сусідні держави, в тому числі на землі Королівства Русі, аж до Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського. За часів Матяші Гуняді (1488) вийшла Chronica Hungarorum Яноша Турочі, яка проголошувала угорців потомками гунів, а Корвіна — «другим Аттілою».

Світлини[ред. | ред. код]

Статуя короля Матяша на Площі Героїв у Будапешті
Меморіальна таблиця Матвію Корвіну у замку Паланок
Форинт короля Матяша

Титул[ред. | ред. код]

Dei gracia Hungarie, Bohemie, Dalmacie, Croacie, Rame, Seruie, Gallicie, Lodomerie, Comanie, Bulgarieque Rex, necnon Austrie, Slesie et Lucemburgensis Dux, Marchioque Morauie et Lusacie etc.

Див. також[ред. | ред. код]

1442 Корвіна — астероїд, який назвали на честь правителя^[1].

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3. (англ.)