Матвіївка (Миколаїв)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Матвіївка
Миколаїв
Матвіївка

Герб Матвіївки
Загальна інформація
47°01′09″ пн. ш. 31°55′49″ сх. д. / 47.01917° пн. ш. 31.93028° сх. д. / 47.01917; 31.93028Координати: 47°01′09″ пн. ш. 31°55′49″ сх. д. / 47.01917° пн. ш. 31.93028° сх. д. / 47.01917; 31.93028
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Район Центральний район
Площа бл. 8 км²
Населення 6500 чол.
Поштовий індекс 54048
Телефонний код 512
Головні вулиці Силікатна
Підприємства ВАТ «Миколаївське сільскогосподарсько-риборозвідне підприємство»
Заклади освіти
та культури
Школа № 24
Дитячий садок № 99
Будинок культури
Транспорт
Метрополітен немає
Залізнична інфраструктура немає
Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Matviyivka, Mykolayiv.png
Карта
Матвіївка. Карта розташування: Україна
Матвіївка
Матвіївка
Матвіївка (Україна)

Матві́ївка — місцевість у Центральному районі міста Миколаїв. Колишнє село Новоодеського району.

Розташоване на лівому березі річки Південний Буг по обидва боки Кугаєвої балки, яка у ті часи повністю заповнювалася водою на декілька кілометрів у степ.

У двох кілометрах від Матвіївки є Міжнародний аеропорт «Миколаїв», який станом на середину 2017 року, не працював.

Історія[ред. | ред. код]

Місто Миколаїв наприкінці XVIII століття
Агітаційний плакат: Виб'ємо куркулів з колгоспів, 1930 рік
«Изъятие зерна у кулаков». (Комсомольці витягують зерно, заховане селянами на цвинтарі) Фото Макса Альперта, Україна, 1930

2013 року, виповнилося 235 років з часу заснування села Матвіївка Центрального району міста Миколаїв, тобто село, за офіційними даними, старше за місто на 11 років ([1]поруч, знаходиться село Баловне — у минулому, Слобода Яцька, яке старше за Матвіївку, більше ніж на 100 років).

Матвіївка — одне з найдавніших козацьких поселень Миколаївської області. Вона входила до Бугогардівської паланки, а згодом до Бузького козацького війська. Тут були оселені арнаути.[2]До 1778 року — козацька станиця Слобода Червона. Є такі думки щодо походження цієї назви: червоні шлики на шапках козаків; висаджена в Кугаєвій балці червона калина; розташовані тоді навколо станиці поля, багаті на червоні маки.

[2]Згідно з адміністративно-територіальним поділом Херсонської губернії за 1886 рік, село Матвіївка входило до складу Гур'ївської волості Херсонського повіту Херсонської губернії. У цей час на території села було 366 господарств, де проживало 2108 осіб.

У селі діяли: зведена 1795 року, кам'яна православна церква в ім'я Святих Петра і Павла — сучасного вигляду, храм набув 1914 року. Існувала земська школа, де навчалися 123 учні (99 хлопчиків, 24 дівчаток), працювали три лавки, велося добування вапняку.

1916 року у Матвіївці знаходилося 482 господарства, де проживало 2783 особи.

Невдовзі, після Жовтневого перевороту у Петербурзі, коли озброєні матроси Балтійського флоту захопили урядовий Зимовий палац (Україна, на той час, входила до складу Російської імперії), будівля церкви використовувалася як сільський клуб. Під час Другої світової війни та німецької окупації села 1941—1945 років, приміщення знову було зайнято релігійною громадою. 1964 року, релігійну громаду села Матвіївка, було знову знято з реєстрації та будівля церкви використовувалася як шкільна спортивна зала, пізніше, як склад сипучих продуктів, а після обвалення підлоги, як пункт прийому склотари та вторинних ресурсів.

Після виходу України зі складу СРСР, до якого вона входила, юридично, на правах союзної держави по 1991 рік, було відбудовано зруйновану дзвіницю та церква відновила свою роботу і станом на 2017 рік, відносилася до Української православної церкви Московського патріархату.

[3]За деякими даними, влітку 1919 року, у селі відбулося повстання куркулів (так зневажливо радянська влада називала заможних селян) проти радянської влади та продрозкладки, під час якого, на жаль, загинули люди.

[4]1920 року, у селі остаточно, як і у Миколаєві та сусідньому Баловному, встановлено радянську владу.

Тоді-ж, почала працювати трудова школа (рік заснування шкільної установи — 1889). 1923 року, у школі викладалося п'ять предметів: рідна мова, арифметика, природознавство, культурознавство та політзнавство. У школі було 83 підручники (з них українською мовою — 58), три географічні мапи та два глобуси, загальна кількість книжок у бібліотеці становила 252 (з них українською мовою — 24), працював один вчитель. Також, у селі діяли: українське товариство «Просвіта», хата-читальня, театральний та хоровий гуртки, бібліотека.

1920 року, кількість домогосподарств у селі Матвіївка, становила 549, населення — 3085 осіб, а вже 1926 року, на терені села, мешкало лише 2626 душ, мабуть через голод 1921—1923 років.

1921 року, у Матвіївці, було створено товариства зі спільної обробки землі: «Хлібороб», «Червоний орач», «Чумак» та інші. Цього року, також, було відремонтовано будівлі сільради та школи, частково відремонтовано громадські криниці та шляхи. Роботу з землеустрою, на той час, проведено не було.

1936 року, у селі Матвіївка, мешкало 3027 осіб (менше ніж до радянської влади — можливо через штучний голод 1932-1933 років). У складі сільської ради, працювало десять секцій: рільнича, тваринницька, культурна, впорядкування, фінансова, торговельно-заготівельна, шляхів та зв'язку, революційної законності, охорони, секція з допомоги залізничному транспорту.

Колгосп ім. Ворошилова було організовано 1931 року, а 1935 року, колгосп ім. Петровського — до складу якого, входило 76 господарств, членів колгоспу — 250 осіб.

Село Матвіївка, було окуповане нацистськими військами 10 серпня 1941 року, та звільнено частинами Червоної Армії 27 березня 1944. Цікаво, що німці одразу-ж по окупації, почали будувати міст з Матвіївки на Варварівку. Як робітники, використовувалися полонені червоноармійці, та інші заарештовані, які утримувалися у бараках біля церкви. З боку Матвіїївки, використовувалися дерев'яні палі, які є і досі у річці, поблизу Кугаєвої балки, а з боку Варварівки, забивали металеві труби. Під час тимчасової нацистської окупації, у селі, діяла Матвіївська підпільна антифашистська група (керівник — Ганна, прізвище не встановлено). На фронтах Великої Вітчизняної війни, билися 520 мешканців села, з них 211 загинули, більше 20 матвіївчан, було вивезено до Німеччини та інших країн. Орденами та медалями СРСР, було нагороджено понад 500 осіб. 1969 року у центрі Матвіївки, на братській могилі солдатів, загиблих у бою за визволення села від німецьких окупантів, встановлено стелу.

1963 року, у селі з'явилося електричне світло. Тоді, село ще історично, поділялося на частини грецьку, польську, ховрашево.

[5]До середини 1960-х років, населення Матвіївки зменшилося більше ніж утричі, порівняно з 1920 роком — до 950 осіб (мабуть, війна і черговий голод 1946—1947 років[6]), а у 1970-х роках, тут проживало вже 5800 людей.

На терені селища міського типу Матвіївка, з 1974 по 2001 роки, діяв Матвіївський завод силікатних матеріалів, який дуже забруднював довкілля — під час зливу стічних вод у річку, Південним Бугом на сотні метрів пливла цупка піна сірого кольору заввишки 30 сантиметрів, а навколишній ліс, було закидано білим пилом з характерним хімічним запахом, що могло викликати алергію.[7]1999 року Миколаївська Міська рада, на 2001 рік, запланувала перепрофілювання (ВАТ) «Миколаївський комбінат силікатних виробів» через забруднення довкілля, але він невдовзі, збанкрутував.

Рішенням виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих, від 24 лютого 1987 року, село Матвіївка Матвіївської сільради Центрального району міста Миколаєва, віднесено до категорії селищ міського типу, а селищну Раду найменовано Матвіївською.

На початку 1990-х років, до Матвіївки було прокладено природний газ, та з'явилася квазіелектронна АТС «Квант».

Особистості[ред. | ред. код]

У Матвіївці народився та закінчив десятирічну школу 1941 року, Іван Ілліч Чебаненко  (31.03.1925 — 27.07.2012) — видатний український вчений, академік Національної Академії наук України, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, лауреат премії імені Т. Г. Шевченка у галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України. Працював у Інституті геологічних наук НАНУ, пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до першого заступника директора й завідувача відділом геотектоніки. Відкриття, зроблені І. І. Чебаненком, стали початком нового напрямку у геотектонічній науці: вчений відкрив закономірну мережу розломів земної кори і вперше у світі, створив мапу тих планетарних розломів.

1958 року, на запрошення Міністерства середнього машинобудування СРСР, був відряджений до Чехословаччини, де спочатку працював інженером, а пізніше — головним інженером експедиції, яка проводила пошуки уранових руд на Чеському рудоносному масиві.

І. І. Чебаненко вказав, що родовища вуглеводнів треба шукати на стиках між тектонічними плитами; це відкриття стало методологічною основою пошуків вуглеводнів та інших природних копалин для усього світу.

Матвіївський ліс[8][ред. | ред. код]

Баловно-Матвіївське урочище

2017 року, Миколаївському лісгоспу виповнилося 70 років.

Перші насадження сосен на місці лісу, почалися 1952 року — до того, тут були піщані кучугури, що тягнулися уздовж річки на декілька кілометрів, порослі соковитою травою та чудовими садами, закладеними ще українськими селянами на виділених їм поміщиком ділянках (як непридатних до сільського господарства). Там було багато викопаних людьми криниць, бо вода знаходилася у метрі від поверхні.

Рукотворне Баловно-Матвіївське урочище, яке розташовано біля Матвіївки і простягається уздовж Південного Бугу до села Баловного, посідає

понад 565 гектарів.

Основними представниками дерев, є: сосна, осика, маслинка, черемха, айлант, шипшина, шовковиця, скумпія, тополя, в'яз, бузина, глід, граб, верба та дуже колючі: гледичія і медоносна рослина родини бобових, робінія. Восени, 2016 року, миколаївськими активістами, на місці покинутого піщаного кар'єру, було висаджено декілька десятків саджанців дубу черешчатого та американського червоного дубу. Цікаво, що у плавнях Південного Бугу за лісом, росте, можливо, найбільший в Україні, очерет — більше п'яти метрів заввишки з діаметром стебла до 16 міліметрів.

Трав'янисті рослини, представлено найбільше: нетребою, гринделією, якірцями, петровими батогами (цикорій), лободою, татарником, кульбабою, подорожником, полином, кропивою, буркуном, дивиною, будяком, маками дикими, вересом, щирицею, пирієм, козельцями, цмином, безсмертками, горошками, триреберником, мохами, вівсюгом, омелою білою, лободою, плоскухою, перстачем, синяком, комишом, лататтям жовтим, рогозом та іншими.

Урочищу, десятки років, окрім короїдів, дуже шкодять: незаконна вирубка дерев, пожежі, ввезення

Сарни

сміття до лісу (в основному з навколишніх дачних товариств з початку 1980-х років і досі, й з самої Матвіївки) та, раніше, вивезення піску з лісу, яке «кришували» правоохоронні органи, що призводило до падіння сосен, але після зміни влади в Україні 2014 року, громадськості вдалося подолати цю проблему. Смітять у лісі, також, неохайні туристи, грибники, стрільці з пневматичної зброї по скляних пляшках.

Захід сонця над матвіївським лісом

У лісі було помічено таких тварин і птахів: Лисиця, заєць, вивірка, ласиця, єнот, черепаха, тхір, ропуха, миша, ящірка, вуж, сова, боривітер, шуліка, вивільга, одуд, крук, дрімлюга, дятел, горлиця, вівсянка, зяблик, соловейко, дрізд співочий, сорока, вівчарик зелений, сорокопуд, підсоколик, щеврик, гаїчка-пухляк, ремез («український колібрі» — важить 7 грам і плете висячі гнізда), синиця, горобець, ворона, дрізд чорний, омелюх, галка, біля лісу водяться: дикі свині, ховрахи, фазани, чайки, зозулі, кажани, посмітюхи, ластівки, серпокрильці, канюки, соколи, яструби, плиски, голуби, їжаки а до початку 1990 років (коли ще не було так багато садових товариств і джипи з мотоциклами та квадроциклами не ганяли лісом), водилися, навіть, сарни.

Основними мешканцями прибережних вод, є: норець, крижень, лиска, чирянка велика, крячок, бугайчик, очеретянка, мартин сріблястий, мартин жовтоногий, баклан, ондатра, водяний вуж, лунь очеретяний, сіра чапля, видри, а після закриття силікатного комбінату, повернулися лелеки, лебеді, чепура велика, мала біла чапля.

Серед комах, переважають хірономіди (які окремими зграями самців і самиць, «танцюють» у повітрі навесні та на початку літа, а їх личинок рибалки називають мотилем), а також: жуки - смердючки, комарі, сонечка, павуки, цикади, цвіркуни, коники, кліщі, бабки, метелики, клопи москалі та черепашки, короїди, жуки, джмелі, оси, шершні та інше.

Представниками отруйних тварин, є сколопендри і тарантули, укуси яких, дуже болючі (нагадують укус оси) та для дорослих людей, несмертельні.

Культура та релігія[ред. | ред. код]

Станом на 2017 рік, у Матвіївці були осередки інтернет-груп Facebook — «Матвіївський ліс SOS» і «Матвіївка Online». При Матвіївському будинку культури, діють вокальний ансамбль «Камертон» та Народний хор «Червоняночка» — неодноразові лауреати різноманітних конкурсів.

Також, тут працює бібліотека-філіал № 21 миколаївської Центральної бібліотеки імені М. Л. Кропивницького, при якій діє Краєзнавчий музей.

У Матвіївці є музична, художня та танцювальна школи, бійцівський гурток та інше.

Медицину селища, представлено Філіалом терапевтичного відділення Миколаївської міської лікарні.

У Матвіївці діють релігійні рухи — Міжнародна релігійна організація Свідки Єгови та Християнська церква «Джерело життя».

Археологічні пам'ятки[ред. | ред. код]

На повороті до Матвіївки від регіональної автомобільної дороги Р-06, знаходиться[9]курган, можливо часів скіфсько-сарматської культури або енеоліту—бронзи.

Ще один курган, найближчий до цього, розташовувався праворуч від київського шосе за два кілометри у бік аеропорту, але час та оранка зрівняли його з землею; також, курган був навпроти нового матвіївського кладовища, під яким під час оранки знайшли старезні поховальні плити, які були оглянуті та залишені на місці.

Кам'яна баба

За розповідями місцевих старожилів, за сто п'ятдесят - двісті метрів від кургану, у бік Матвіївки, та 50 метрах від дороги, праворуч і поперек теперішньої (тоді тут був трактовий шлях — бруківка, а люди добиралися у місто поромом чи катером) дороги О-151618, стояла низка з п'яти чотирикутних стародавніх стовпів (скоріше за все, часів Ольвійської держави) — у вигляді обелісків з обробленого світлого каменю-вапняку, які звужувалися догори (в основі приблизно 0,7 х 0,7 метри і вгорі 0,2 х 0,2 метри), на відстані 1,5 метри один від одного заввишки близько 4 метрів. Ще п'ять 3,5-4 метрових стовпів (це місце, селяни так і називали: "п'ять білих стовпів"), знаходилися у 50 метрах ліворуч (де починалася балка — спуск до річки), і вздовж матвіївської дороги, приблизно посередині шляху від кургану до Матвіївки (навпроти покинутого свинарника) — чотири з них були гостроверхими, а п'ятий (з боку села, тобто західний) був з пласким верхом. Неподалік від цих стовпів (на місці "Лазурного-1"), стояла двометрова кам'яна баба, яка тепер знаходиться у Миколаївському обласному краєзнавчому музеї. Можливо, стовпи позначали сторони світу — перші п'ять північ-південь, а другі, схід-захід. Стовпи щезли за часів радянської влади десь у 1950-60-і роки (могли були прибрані військовими, оскільки ці землі належали Міністерству оборони).[10]Цікаво, що в урочищі Дідо­ва Хата (Мала Корениха), на узбережжі Бузького лиману, було виявлено рештки античних розробок вапняку, де є сліди розпилювання й обтесування світлого каменю [1].

Ще, Матвіївка відома своїми розкопками часів катакомбної культури (приблизно 2000 - 2500 років до нашої ери).[11] Одна стоянка древніх людей Матвіївка -1, знаходилася біля балки, праворуч від дороги при в'їзді до Матвіївки і простягалася до річки. Тут люди жили постійно разом з худобою. На стоянці у 1980-і роки, знайдено кістки: биків, овець, сайгака, лисиць, зайців, вовків, собак, коней, кіз, а також керамічні вироби тих часів. Ще дві тимчасові стоянки Матвіївка-2 та Матвіївка-3, куди чередники гнали худобу на випас, тепер знаходяться у матвіївському лісі.

Галерея[ред. | ред. код]

Вид з Південного Бугу
Вид на Сивирну сторону з Польської 
Монумент радянським воїнам 
Братська могила радянських воїнів 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Баловне. Вікіпедія (uk). 2017-02-09. Процитовано 2017-03-18. 
  2. а б Вэб-администратор. З історії с. Матвіївка Центрального району м. Миколаїв. mk.archives.gov.ua (uk-ua). Процитовано 2017-03-18. 
  3. Матвеевка (Николаев). Википедия (ru). 2017-03-06. Процитовано 2017-03-18. 
  4. Вэб-администратор. З історії с. Матвіївка Центрального району м. Миколаїв. mk.archives.gov.ua (uk-ua). Процитовано 2017-03-18. 
  5. Матвеевка (Николаев). Википедия (ru). 2017-03-06. Процитовано 2017-03-18. 
  6. Масовий голод в Україні (1946—1947). Вікіпедія (uk). 2017-03-17. Процитовано 2017-03-18. 
  7. - Рішення виконкому - Миколаївська міська радa. Миколаївська міська рада (ua). Процитовано 2017-03-18. 
  8. Новости лесоводов Николаевской области. Український лісовод (uk). Процитовано 2017-03-20. 
  9. Кургани. www.redkyb.ru. Процитовано 2017-03-18. 
  10. Ольвія. Недограбована антична велич | Україна Інкогніта. ukrainaincognita.com (en). Процитовано 2017-03-18. 
  11. Нікітін В. І. Вплив географічного фактора на інгульську катакомбну культуру // ISSN [https://www.worldcat.org/search?fq=x0:jrnl&q=n2:0235-3490 0235-3490. Археологія, 2008, No 3]