Матеріальні блага
 Матеріально-речові товари на ринку | |
| Загальна інформація | |
|---|---|
| Галузь | Економічна теорія, Економіка, Праксеологія |
| Ключові явища | Товар, Капітал, Виробництво, Споживання |
| Фундамент | Приватна власність, Обмеженість ресурсів, Homo agens |
| Каузальні рівні | Блага першого порядку, блага вищих порядків (Засоби виробництва) |
| Форми взаємодії | Добровільний обмін, Першопривласнення, комплементарність, взаємозамінність |
| Пов'язані поняття | Благо (економіка), Нематеріальні блага, Цінність, Часова преференція |
Матеріальні блага (англ. material goods або англ. tangible goods) — це корисні речі, предмети, матеріальні об'єкти та сили природи, які мають фізичну (речову) форму, здатні задовольняти людські потреби і є об'єктами володіння, обміну, споживання чи господарського розпорядження.
В економічній науці вони традиційно протиставляються нематеріальним благам (послугам, інформації, правам власності, торговим маркам, патентам чи клієнтурі), які позбавлені речової субстанції, але мають цінність. Матеріальні блага утворюють технологічну та речову основу суспільного господарства і є базовим об'єктом аналізу в теоріях виробництва та капіталу.
В історії економічної думки розуміння їхньої природи еволюціонувало від класичного підходу Адама Сміта (де тривалі матеріальні товари розглядалися як єдине джерело нагромадження багатства нації)[1] до суб'єктивістського підходу до вартості (Менгер, Вальрас, Джевонс), згідно з яким фізичний предмет стає економічним благом лише за умови каузального усвідомлення людиною його корисности, рідкісности та наявности можливості розпоряджатися ним[2][3].
В економічній теорії матеріальні блага розглядаються як будь-яка корисність (предмет, явище, процес), що має фізичну або речову форму та здатна задовольняти певну людську потребу[4]. Потреба при цьому визначається як нужда в чому-небудь об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності та всебічного розвитку особистості[4][5].
Матеріальні блага створюються у сфері матеріального виробництва, яка охоплює галузі народного господарства, що безпосередньо виготовляють матеріально-речові продукты або надають послуги матеріального характеру (як-от транспорт, зв'язок чи побутове обслуговування)[6]. Роль цих благ у життєдіяльності суспільства є визначальною та комплексною:
- Фундамент суспільства: Суспільне виробництво, спрямоване на створення матеріальних благ, є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини та базовим джерелом прогресу людської цивілізації[7].
- База для нематеріальної сфери: Сфера матеріального виробництва створює необхідну матеріально-технічну базу (обладнання, будівлі, інструменти) як для функціонування самої себе, так і для розвитку сфери нематеріального виробництва (культури, освіти, охорони здоров'я)[8].
- Стимул господарського розвитку: Споживання матеріальних благ і задоволення існуючих потреб породжують економічні стимули до відновлення та розширення виробництва, яке, у свою чергу, задовольняє наявні та створює нові потреби суб'єктів[9].
Сучасна маржиналістська традиція Австрійської економічної школи, закладена Карлом Менгером у його фундаментальній праці «Принципи економічної науки», суттєво розширює цей аналіз, виводячи характер блага не з його фізичної природи чи витрат праці, а з суб'єктивного усвідомлення людиною каузального (причиново-наслідкового) зв'язку між річчю та задоволенням потреби[2]. Менгер поділяє всю сукупність благ на два класи:
- Матеріальні блага (включаючи не лише тривалі предмети, а й усі сили природи, якщо вони мають характер блага і слугують господарюючій людині)[2].
- Корисні людські дії або бездіяльність (серед яких провідне місце посідають трудові послуги)[2].
При цьому Менгер рішуче критикує «несвідоме матеріалістичне упередження» класичної школи економіки (зокрема, Адама Сміта та Девіда Рікардо), через яке вчені були схильні визнавати благами лише «матерії та сили», тобто виключно речові об'єкти та фізичну працю[2]. Менгер доводить, що повноцінними благами є також певні «відносини» (клієнтура компаній, монополії, патенти, торгові марки, авторські права), якщо господарюючий суб'єкт має реальну можливість розпоряджатися ними для задоволення потреб[2]. Наприкінці XX — на початку XXI століття ця теза отримала практичне підтвердження в концепції поступової дематеріалізації виробництва інформаційного суспільства, де на перший план висуваються знання, розпорошені технології та людський капітал[10].
Як у загальній економічній теорії, так і в праксеології ключовим критерієм поділу матеріальних благ виступає співвідношення між потребою в них та їхньою доступною кількістю[2][11]:
- Неекономічні блага (безплатні) — матеріальні предмети чи сили природи (атмосферне повітря, сонячне тепло, вода у відкритих водоймах), які надаються людині природою у необмеженій кількості без прикладання праці[11]. Оскільки доступний обсяг перевищує поточні потреби людства, господарюючим суб'єктам не потрібно здійснювати економічний вибір, розраховувати their використання чи встановлювати на них права власності. Вони позбавлені ринкової вартості та ціни.
- Економічні блага — є результатом свідомої трудової та господарської діяльності людини й існують в обмеженій (рідкісній) кількості порівняно з потребою в них[11]. Обмеженість змушує суб'єктів заощаджувати матерію, розподіляти її за ступенем важливості задоволення потреб, а також захищати права власності, що перетворює їх на об'єкти каталактики та обміну на ринку.
Для Австрійської школи матеріальна природа речі не є джерелом її цінності. Цінність не є об'єктивною фізичною властивістю матерії і не міститься всередині блага[2]. Менгер повністю відкидає витратний підхід класиків: цінність матеріального блага є виключно суб'єктивним судженням господарюючої особи про важливість володіння конкретним об'єктом для задоволення її потреб[2]. Навпаки, саме передбачувана суб'єктивна цінність майбутнього продукту першого порядку визначає цінність матеріальних засобів виробництва (благ вищих порядків), які потрібні для його створення[2].
Статус матеріального блага не є незмінним. Окремі неекономічні сили природи можуть трансформуватися в економічні під впливом простору (доставка води в пустелю), часу (лід улітку) або урядового інтервенціонізму (штучні екологічні квоти, податки на викиди чи примусові обмеження прав власності)[12].
З метою системного аналізу матеріальні блага класифікують за низкою ознак, які об'єднують відтворювальний підхід політекономії та каузальний підхід маржиналізму[2][13]:
- За участю у відтворювальному процесі (ієрархією каузальних порядків):
- Виробничі блага (непрямі, або блага вищих порядків за Менгером) — засоби виробництва, сировина, промислові машини, земля, які використовуються для виготовлення інших благ[13].
- Споживчі блага (прямі, або блага першого порядку) — предмети споживання, призначені для безпосереднього задоволення потреб людей (їжа, готовий одяг)[13]. Цінність благ вищих порядків є похідною від цінності благ першого порядку. Якщо потреба в готовому матеріальному товарі зникне, автоматично втратять цінність і специфічні виробничі фактори, що слугували виключно для його створення.
- За взаємозв’язком у споживанні:
- Взаємозамінювані (субститути) — блага, здатні задовольняти одну й ту ж потребу незалежно один від другого[14].
- Взаємодоповнювальні (комплементарні) — блага, споживання одного з яких обов'язково потребує спільного використання інших[14]. У праксеології Закон комплементарності фіксує, що жодне матеріальне благо вищого порядку не може створити благо нижчого порядку самостійно: відсутність чи обмеженість бодай одного комплементарного елемента виробничого комплексу зупиняє весь каузальний ланцюг.
- За часовою ознакою та тривалістю:
- Теперішні блага — перебувають у безпосередньому розпорядженні суб'єкта в даний момент часу[13].
- Майбутні блага — блага, якими суб'єкт зможе скористатися лише згодом[13]. Перетворення матеріальних ресурсів вищих порядків у нижчі вимагає тривалого часу (виробничого лагу). Господарюючі суб'єкти завжди керуються часовою преференцією — оцінюють теперішні блага вище, ніж майбутні блага тієї ж якості, тому спрямування ресурсів у довгі виробничі ланцюги пов'язане з очікуванням вищої цінності та фактором ризику і невизначеності (наприклад, погодних умов).
- Довгострокові — розраховані на багаторазове або тривале використання у часі (будівлі, верстати)[13].
- Короткострокові — призначені для одноразового споживання (паливо, сировина, продукты харчування)[13].
У межах теоретичної системи Людвіга фон Мізеса здійснюється послідовна дематеріалізація економічних категорій, яка остаточно зміщує фокус дослідження з речової субстанції на телеологічний вимір індивідуального вибору[2]. Згідно з його концепцією, частини зовнішнього світу, фізичні предмети чи природні сили перетворюються на «економічні блага» не внаслідок своїх внутрішніх фізико-хімічних властивостей, а виключно тоді, коли людський розум надає їм значення засобів для досягнення суб'єктивно визначених цілей[15]. Сам по собі зовнішній світ є лише сукупністю матеріальних елементів; засобами вони стають тільки через роботу свідомості та конкретну дію[15].
Мізес наголошує, що економічна наука вивчає не речі, товари чи об'єктивні об'єкти самі по собі, а виключно людські значення, які індивіди пов'язують зі своєю діяльністю[15]. Той факт, що людина мислить, оцінює та діє — тобто цілеспрямовано використовує обмежені матеріальні ресурси як засоби для покращення власного стану, — є фундаментальною, первинною та незвідною характеристикою людської природи, яку дослідник визначає як кінцеву даність[16].
Розвиваючи маржиналістську теорію, Мізес обґрунтовує, що діючі суб'єкти на ринку оцінюють і прагнуть отримати від матеріальних речей не їхню атомарну структуру, вагу чи фізичну оболонку, а конкретну корисність і послуги (англ. services), які ці об'єкти здатні надати для покращення стану індивіда[17]. Матеріальне благо розглядається в економічній теорії як тривалий ланцюг майбутніх послуг, які індивід може крок за кроком використовувати для усунення відчуття незадоволеності[17].
Купуючи або виробляючи предмет, людина оцінює не його фізичну масу, а потенційну здатність цієї речі задовольнити потребу. Коли послуги, які матеріальне благо здатне надати, повністю вичерпуються, його фізична оболонка перестає бути благом і знову перетворюється на звичайну матерію навколишнього середовища[17].
Теоретичний підхід Мізеса заперечує штучний поділ людських цілей на «матеріальні» (економічні) та «ідеальні» (духовні чи вищі)[17]. Усі людські прагнення конкурують між собою на єдиній інтегрованій суб'єктивній шкалі вподобань індивідуального суб'єкта[17]. Матеріальні блага виступають засобами для досягнення будь-яких із цих цілей, а вибір на користь задоволення тих чи інших потреб здійснюється в межах одного акту ранжування[17].
З цього випливає розуміння виробництва як насамперед духовного та інтелектуального процесу. Виробництво матеріальних речей не є механічним фізичним створенням матерії, оскільки людина здатна лише перекомбіновувати наявні природні елементи. Це процес свідомого застосування людського розуму до компонентів природи, їхня трансформація відповідно до певних ідей, технологічних знань та «рецептів»[18]. Матеріальний продукт є упредметненим результатом людської думки; без технологічного знання та творчого задуму сйировина залишається безкорисною для людини, що діє, частиною навколишнього середовища[18].
У методологічному вимірі Мізес обґрунтовує суто якісний характер економічної науки[19]. Оскільки людські суб'єктивні оцінки матеріальних благ і засобів постійно змінюються, в економічній сфері не існує постійних кількісних зв'язків чи фіксованих пропорцій, подібних до констант у природничих науках[19] (наприклад, в есеї «The Treatment of 'Irrationality' in the Social Sciences»)[19].
Будь-які статистичні виміри минулих ринкових цін відображають лише історичні факти, але не здатні виявити універсальні закони майбутньої поведінки. Економічне знання щодо використання матеріальних благ базується на логічних категоріях діяльності, які мають строгу якісну, а не кількісну природу[19].
У лібертаріанській політичній філософії та правовій теорії Австрійської економічної школи, розробленій Мюрреєм Ротбардом та Гансом-Германом Гоппе, аналіз матеріальних благ переходить із суто економічної площини у правову та етичну вимірність[12][20]. Ротбард і Гоппе обґрунтовують, що концепція прав власності (англ. property rights) та соціальні інститути правового регулювання виникають виключно через об'єктивну фізичну обмеженість, або рідкісність, матеріальних благ[12][20].
Якби матеріальні блага існували у надлишку й безмежній кількості, міжособистісні конфлікти за контроль над ними були б фізично неможливими, а отже, не виникало б жодної потреби у формуванні правових норм приватної власності. Оскільки матеріальне благо за своєю природою є фізично локалізованим і може одночасно використовуватися лише обмеженою кількістю індивідів, воно виступає потенційним джерелом суперечок. Право приватної власності, таким чином, виступає нормативним інструментом, який запобігає міжособистісним конфліктам, заздалегідь чітко визначаючи, хто саме є легітимним власником кожного конкретного матеріального об'єкта та має виключне право ухвалювати рішення щодо його використання[21].
Основою лібертаріанського етичного канону виступає концепція самовласності (англ. self-ownership) — абсолютного права кожної людини на володіння та контроль над своїм власним фізичним тілом. Побудова теорії прав на матеріальні блага зовнішнього світу здійснюється через строгий логічний перехід від самовласності до принципу першопривласнення, відомого в правовій традиції як гомстед (англ. homestead principle).
Згідно з цією концепцією, матеріальні ресурси природи, які початково перебувають у нічийному стані (незайнята земля, дика сировина), перетворюються на легітимну приватну власність індивіда тоді, коли він першим поєднує з ними власну працю. Трансформація матеріального об'єкта зовнішнього світу у власність відбувається через упредметнення в ньому людської енергії. Людина діюча, яка першою почала використовувати матеріальне благо, змінювати його фізичную форму або захищати його від природного руйнування, тим самим законно вилучає його із загального природного стану, створюючи об'єктивну правову межу для всіх інших суб'єктів.
Після того, як матеріальне благо набуло статусу приватної власності через принцип першопривласнення, його подальша циркуляція в суспільстві та перехід від одного суб'єкта до іншого регулюються виключно правомірними способами, серед яких канонічними є добровільний ринковий обмін або безвідплатне дарування. Ринковий обмін є взаємовигідною дією, під час якої індивіди відчужують і передають один одному не саму фізичну речовину, а правові титули власності на відповідні матеріальні блага.
Абсолютною межею та фундаментальним правовим орієнтиром у лібертаріанській теорії є Принцип ненападу (англ. Non-Aggression Principle, NAP). Відповідно до цього принципу, будь-яке примусове або несанкціоноване власником вилучення, пошкодження чи перерозподіл матеріальних благ (як-от крадіжка, грабіж, державна експропріація або оподаткування) визначається як акт агресивного насильства. Захист матеріальних благ, що перебувають у законній приватній власності індивіда, є невід'ємною умовою забезпечення його особистої свободи та індивідуальної недоторканності.
- ↑ Сміт Адам. Дослідження про природу і причини багатства народів / пер. з англ. О. Васильєв, М. Межевікіна, А. Малівський. — К. : Наш формат, 2018. — 736 с. — ISBN 978-617-7552-14-6. — Книга друга, Розділ III.
- 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Менгер К. Принципи економічної науки. Перша загальна частина / Карл Менгер ; пер. з нім. О. Бялової. — Київ : К.І.С., 2022. — 304 с. — ISBN 978-617-684-272-9. — Розділ 1, «Вчення про благо».
- ↑ Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. — 9-те вид. — К. : Знання, 2014. — 710 с.
- 1 2 Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання-Прес, 2007. — с. 40. — ISBN 966-311-049-X.
- ↑ Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання-Прес, 2007. — с. 39–40. — ISBN 966-311-049-X.
- ↑ Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання-Прес, 2007. — с. 116. — ISBN 966-311-049-X.
- ↑ Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання-Прес, 2007. — с. 113. — ISBN 966-311-049-X.
- ↑ Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання-Прес, 2007. — с. 117. — ISBN 966-311-049-X.
- ↑ Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання-Прес, 2007. — с. 45. — ISBN 966-311-049-X.
- ↑ Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання-Прес, 2007. — с. 11. — ISBN 966-311-049-X.
- 1 2 3 Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання-Прес, 2007. — с. 139. — ISBN 966-311-049-X.
- 1 2 3 Ротбард М. До нової свободи: лібертаріанський маніфест / Мюрей Ротбард ; пер. з англ. О. Гросман. — Київ : К.І.С., 2022. — 427 с.
- 1 2 3 4 5 6 7 Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання-Прес, 2007. — с. 140. — ISBN 966-311-049-X.
- 1 2 Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання-Прес, 2007. — с. 140, 225. — ISBN 966-311-049-X.
- 1 2 3 Von Mises, Ludwig. Human Action: A Treatise on Economics. — The Scholar's Edition. — Auburn, Alabama: Ludwig von Mises Institute, 1998. — p. 92.
- ↑ Von Mises, Ludwig. Human Action: A Treatise on Economics. — The Scholar's Edition. — Auburn, Alabama: Ludwig von Mises Institute, 1998. — p. 28.
- 1 2 3 4 5 6 Von Mises, Ludwig. Human Action: A Treatise on Economics. — The Scholar's Edition. — Auburn, Alabama: Ludwig von Mises Institute, 1998. — p. 234.
- 1 2 Von Mises, Ludwig. Human Action: A Treatise on Economics. — The Scholar's Edition. — Auburn, Alabama: Ludwig von Mises Institute, 1998. — p. 142.
- 1 2 3 4 Von Mises, Ludwig. Money, Method, and the Market Process: Essays by Ludwig von Mises. — Edited by Richard M. Ebeling. — Praxeology Press of the Ludwig von Mises Institute / Kluwer Academic Publishers, 1990. — p. 28.
- 1 2 Хоппе, Ганс-Герман. Теорія соціалізму і капіталізму / пер. з англ. В. Бродовий за ред. С. Рачинського. — К. : WellBooks, 2024. — 256 с. — ISBN 978-617-8264-10-9.
- ↑ Rothbard, Murray N. Man, Economy, and State: A Treatise on Economic Principles. — Scholar's Edition. — Auburn, Alabama : Ludwig von Mises Institute, 2009. — 1441 p.
- Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія : підручник / за ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання-Прес, 2007. — 719 с. — ISBN 966-311-049-X.
- Менгер К. Принципи економічної науки. Перша загальна частина / Карл Менгер ; пер. з нім. О. Бялової. — Київ : К.І.С., 2022. — 304 с. — ISBN 978-617-684-272-9.
- Ротбард М. До нової свободи: лібертаріанський маніфест / Мюрей Ротбард ; пер. з англ. О. Гросман. — Київ : К.І.С., 2022. — 427 с.
- Хоппе Г.-Г. Теорія соціалізму і капіталізму / Ганс-Герман Хоппе ; пер. з англ. В. Бродовий за ред. С. Рачинського. — К. : WellBooks, 2024. — 256 с. — ISBN 978-617-8264-10-9.
- Rothbard M. N. Man, Economy, and State: A Treatise on Economic Principles. — Scholar's Edition. — Auburn, Alabama : Ludwig von Mises Institute, 2009. — 1441 p.