Матуридизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Матуридизм (араб. الماتريدية‎ — аль-матуридійа — філософська течія в ісламі, одна з сунітських шкіл калама, що з'явилася на початку X століття. Епонімом течії є Абу Мансур аль-Матуріді (помер у 944 р.), який використовував «доводи розуму» і каламічиські докази у спорах з мутазалитами і джахмитами.

Вчення та ідеї аль-Матуріді багато в чому схожі (з деякими застереженнями) з поглядами свого сучасника — Абуль-Хасана аль-Ашарі, але достовірних відомостей про їх особистому знайомстві немає.

Матуридизм остаточно сформувався в XIII столітті, а найбільше поширення і вплив отримав у часи Османського панування в мусульманському світі. Матуридизм прийнятий більшістю ханафітов як доктринальної основи віри.

Історія[ред.ред. код]

Засновник

Засновником матуридізма є Абу Мансур аль-Матуріді, повне ім'я якого Абу Мансур Мухаммад ібн Мухаммад ібн Махмуд аль-Матуріді ас-Самарканді. Він народився в самаркандської махаллі Матурид. Точна дата народження аль-Матуріді невідома, також немає повідомлень про його вчителів і наставників, лише деякі згадують кілька його шейхів, начебто Насира або Насра ібн Яхъи аль-Балх і Мухаммада ібн Мукатиля ар-Разі. Матуридіти називають аль-Матуріді «Імамом мутакаллимов» (імам аль-мутакллимин).

Аль-Матуріді був сучасником іншого відомого богослова-мутакаллима — Абуль-Хасана аль-Ашарі. Його ідеї багато в чому стикалися з ідеями аль-Ашарі, однак достовірних повідомлень про їх зустрічах або листуванні немає.

Період раннього формування (994—1100 рр.)

Після смерті аль-Матуріді розвитком його ідей і доктрин стали займатися безпосередньо його учні і послідовники в Самарканді. Ними були написані основні трактати матуридитів, а також праці з основ фікха ханафітського мазхабу (більшість матуридитів є ханафитами). Саме тут, у Середній Азії, матуридізм отримав найбільше поширення і став офіційною філософською школою місцевих релігійних діячів та богословів.

Найвідоміші матуридіти цього періоду: Абуль-Касим Ісхак ібн Мухаммад ібн Ісмаїл аль-Хакім ас-Самарканді, відомий як Абуль-Касим аль-Хакім (помер у 342 р. х./953 році), і Абу Мухаммад Абд аль-Карім ібн Муса ібн Іса аль-Баздави (помер у 390 р. х./999 році).

Також варто згадати Абу аль-Юсра аль-Баздави (Мухаммад ібн Мухаммад ібн аль-Хусейн ібн Абд аль-Карім; 1039—1099), відомого як аль-Каді ас-Садр, який був шейхом ханафітов після свого старшого брата Алі аль-Баздави (нар. у 1039). Він навчався у свого батька, який навчався у його діда Абд аль-Каріма аль-Баздави, який був учнем Абу Мансура аль-Матуріді. Його учнями були: його син Абу аль-Маани Ахмад, Наджм ад-Дін Умар ібн Мухаммад ан-Насафі (автор трактату аль-Акаид ан-Насафия, 1068—1142) та інші.

Період остаточного становлення (1100—1300 рр.)

Цей період ознаменувався тим, що повністю оформилися матуридітським переконанням, послідовниками аль-Матуріді були написані велика кількість богословських праць, докладно розглядають переконання цієї філософської школи.

Найяскравіші представники тієї пори:

іАбуль-Муайян ан-Насаф (1046-1115), повне ім'я: Маймун ібн Мухаммад ібн Мутамид ан-Насафі аль-Макхули. Нісба «ан-Насафі» з-за того, що він народився в місті Насаф, який розташований між Амударіей і Самаркандом. Абуль-Муайян вважається найбільшим матуридітським богословом, проте відсутні відомості про його наставників і шейхів. Як говорить доктор Фатхуллах Халіф, Абуль-Муайян ан-Насафі займає серед матуридітів таке ж положення, яке займають аль-Газалі та аль-Бакиллани серед ашаритів. Його перу належать книги Табсират аль-адилля, яка вважається найкращою книгою про матуридітськом мазхабі після «Книги єдинобожжя» самого аль-Матуріді, і Бахр аль-калам, в якому він розглядає різні філософські питання. Він помер 22 травня 1115 року (25 зуль-хіджа 508 р. х.) у віці 70 років.
Наджмуддин Умар ан-Насафі (1069-1142), повне ім'я: Абу Хафс Надж ад-Дін Умар ібн Мухаммад ібн Ахмад Ісмаїл ан-Насафі аль-Ханафі ас-Самарканді. Навчався у більш ніж п'ятисот шейхів; був учнем Абуль-Юсра аль-Баздави і Абдуллаха ібн Алі ібн Іси ан-Насафі. Наджм ад-Дін ан-Насафі є автором близько сотні різних праць, серед них книга Маджма аль-улум, ат-Тайсір фі тафсир аль-Куран, ан-Наджах фі шарх кітаб Ахбар ас-Сихах (пояснення до Сахиху аль-Бухарі), аль-Акаид ан-Насафия (одна з найбільш важливих матуридітських трактатів, є скороченим варіантом книги Абуль-Муайяна ан-Насафі Табсират аль-адилля). Наджм ад-Дін ан-Насафі помер у Самарканді у четвер, 2 грудня 1142 року[5] (12 джумада аль-уля 537 р. х.)


Період поширення (1300—1900) Найбільший вплив матуридіти отримали у часи Османської імперії.

Завдяки тому, що Османські султани були прихильниками матуридітського віропереконання, матуридізм отримав широке розповсюдження серед мусульман всієї Османської імперії. З відомих представників матуридізма в цю епоху можна відзначити аль-Камаля ібн аль-Хаммама, автора книги «аль-Мусаяра фі-ль-Акаид аль-Манджия фі-ль-Ахира», яка донині викладається в деяких ісламських університетах.

В цей період на Індійському субконтиненті з'явилося кілька матуридітских течій:

Деобандити (англ. Deobandi) — релігійна течія ханафітов-матуридітів. Назва «деобанд» отримало на честь індійського міста Деобанд, в якому розташований центр Дар уль-Улюм Деобанд. Рух засновано 30 травня 1866 року (рік відкриття Дар аль-Улум), натхненне індійським богословом Валиуллахом Дехлеви. Представники деобандийской школи приділяють багато уваги хадисоведению, ними написано значна кількість праць з цієї дисципліни. У деобандитов поширений культ шанування могил, що знайшло відображення в їх релігійних трактатах, наприклад, у книзі Халіля Ахмада ас-Сахаранфури «аль-Муханнад аля аль-Муфаннад»

Барелвити — рух, заснований Ахмедом Рази-ханом Барелви (англ. Ahmed Raza Khan Barelvi). Барелвити є противниками деобандитів.

Кавсарити — рух, заснований шейхом Мухаммадом Захід аль-Кавсари. Кавсарити засуджують деяких сунітських імамів минулого, називають їх муджассимитами і мушаббихитами (додають тіло Аллаху і уподобляющими його творінь). Такі сунітські книги, як «Таухида» Ібн Хузаймы, «аш-Шаріа» аль-Лялякаи, «ас-Сифат» аль-Байхаки, «аль-Улув» аз-Захаби, аль-Кавсари називав книгами «уподобленцев» (див. коментарі аль-Кавсари до книги аль-Байхаки «ас-Сифат»).

Основні догмати і принципи[ред.ред. код]

Філософія аль-Матуріді і його погляди в цілому близькі до переконань Абуль-Хасана аль-Ашарі (епонім ашаритів), який був його сучасником. Обидва філософа розробили свої доктрини у відповідь на єретичні погляди мутазалитов. Відмінності між цими школами полягає у питаннях про «буття Божого», в якому аль-Матуріді дозволяв, крім одкровення, спиратися на розум, але в той же час він визнавав, що Божих велінь розумом осягнути неможливо.

Доводи розуму

В плані надання авторитетності «доводів розуму» матурудити були схожі з мутазалитами, але на відміну від них не впадали у крайнощі. В питанні про «Божественний промисел» матурудити займають середню позицію між ашаритами, які забороняють обговорювати це, і мутазалитами, на думку яких Бог творить за певним задумом і творить тільки хороше. Вони вважали, що Бог творить за своїм задумом, але нікому не звітує і робить те, що захоче.

Свобода волі

В питанні про свободу волі людини і ашарити і матуридіти наблизилися до отрицателям вільної волі — джабаритам. Ашарити вважали, що всі справи людські створені Богом і втілюються якщо діяння та бажання людини з'єднуються з Божою волею (касб). Матуридіти визнавали ашаритский касб, однак говорили, що Аллах втілює в життя те, що виходить від вибору самої людини, тобто людина сама здійснює вчинок, але за допомогою Божої сили.

Споглядання Бога

Матурудити, на відміну від мутазалитів, визнають, що праведники отримають можливість побачити Аллаха в раю, але не описують як це буде відбуватися. У цьому вони спираються на аят: « Особи в той день сяючі, на Господа їх дивляться.»

Коран

Матуридіти вважають Коран нествореним Божим словом, проте чорнило, якими він написаний, і папір, на яку він записаний, є створеними. Джерело Корану — сам Бог, він може розмовляти, а Коран є словом.

Про мусульман-грішників

Матуридіти переконані, що навіть не покаївшийся за свої гріхи мусульманин не залишиться в пеклі навіки. Тобто, покарання повинно бути адекватним гріх, і тому Бог не повинен карати віруючого і невіруючого грішника однаковим чином — вічними муками в пеклі. У цьому аль-Матуріді спирався на аят: " Хто приходить з добрим ділом, для того — десять подібних йому, а хто прийде з поганим, тому воздається тільки подібним йому, і не будуть вони ображені! "