Матуридизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Матуридизм (араб. الماتريدية‎ — аль-матуридійа — філософська течія в ісламі, одна з сунітських шкіл калама, що з'явилася на початку X століття. Епонімом течії є Абу Мансур аль-Матуриді (помер у 944 р.), який використовував «доводи розуму» і каламічиські докази у спорах з мутазалитами і джахмитами.

Вчення та ідеї аль-Матуриді багато в чому схожі (з деякими застереженнями) з поглядами свого сучасника — Абуль-Хасана аль-Ашарі, але достовірних відомостей про їх особисте знайомство немає.

Матуридизм остаточно сформувався в XIII столітті, а найбільше поширення і вплив отримав у часи Османського панування в мусульманському світі. Матуридизм прийнятий більшістю ханафітів як доктринальна основи віри.

Історія[ред. | ред. код]

Засновник

Засновником матуридизму є Абу Мансур аль-Матуриді, повне ім'я якого Абу Мансур Мухаммад ібн Мухаммад ібн Махмуд аль-Матуриді ас-Самарканді. Він народився в самаркандській махаллі Матурид. Точна дата народження аль-Матуриді невідома, також немає повідомлень про його вчителів і наставників, лише деякі згадують кілька його шейхів, начебто Насира або Насра ібн Ях'ї аль-Балх і Мухаммада ібн Мукатиля ар-Разі. Матуридіти називають аль-Матуриді «Імамом мутакаллимів» (імам аль-мутакллімін).

Аль-Матуриді був сучасником іншого відомого богослова-мутакаллима — Абуль-Хасана аль-Ашарі. Його ідеї багато в чому стикалися з ідеями аль-Ашарі, однак достовірних повідомлень про їх зустрічі або листуванні немає.

Період раннього формування (994—1100 рр.)

Після смерті аль-Матуриді розвитком його ідей і доктрин стали займатися безпосередньо його учні і послідовники в Самарканді. Ними були написані основні трактати матуридитів, а також праці з основ фікга ханафітського мазхабу (більшість матуридитів є ханафітами). Саме тут, у Середній Азії, матуридизм отримав найбільше поширення і став офіційною філософською школою місцевих релігійних діячів та богословів.

Найвідоміші матуридіти цього періоду: Абуль-Касим Ісхак ібн Мухаммад ібн Ісмаїл аль-Хакім ас-Самарканді, відомий як Абуль-Касим аль-Хакім (помер у 342 р. х./953 році), і Абу Мухаммад Абд аль-Карім ібн Муса ібн Іса аль-Баздаві (помер у 390 р. х./999 році).

Також варто згадати Абу аль-Юсра аль-Баздаві (Мухаммад ібн Мухаммад ібн аль-Хусейн ібн Абд аль-Карім; 1039—1099), відомого як аль-Каді ас-Садр, який був шейхом ханафітів після свого старшого брата Алі аль-Баздаві (нар. у 1039). Він навчався у свого батька, який навчався у його діда Абд аль-Каріма аль-Баздаві, який був учнем Абу Мансура аль-Матуриді. Його учнями були: його син Абу аль-Маани Ахмад, Наджм ад-Дін Умар ібн Мухаммад ан-Насафі (автор трактату аль-Акаід ан-Насафія, 1068—1142) та інші.

Період остаточного становлення (1100—1300 рр.)

Цей період ознаменувався тим, що повністю офоримвся матуридітським переконанням, послідовниками аль-Матуриді були написані велика кількість богословських праць, які докладно розглядають переконання цієї філософської школи.

Найяскравіші представники тієї пори:

іАбуль-Муайян ан-Насаф (1046-1115), повне ім'я: Маймун ібн Мухаммад ібн Мутамид ан-Насафі аль-Макхулі. Нісба «ан-Насафі» з-за того, що він народився в місті Насаф, який розташований між Амударіей і Самаркандом. Абуль-Муайян вважається найбільшим матуридітським богословом, проте відсутні відомості про його наставників і шейхів. Як говорить доктор Фатхуллах Халіф, Абуль-Муайян ан-Насафі займає серед матуридітів таке ж положення, яке займають аль-Газалі та аль-Бакіллані серед ашаритів. Його перу належать книги Табсірат аль-адилля, яка вважається найкращою книгою про матуридітський мазхаб після «Книги єдинобожжя» самого аль-Матуриді, і Бахр аль-калам, в якому він розглядає різні філософські питання. Він помер 22 травня 1115 року (25 зуль-хіджа 508 р. х.) у віці 70 років.
Наджмуддин Умар ан-Насафі (1069-1142), повне ім'я: Абу Хафс Надж ад-Дін Умар ібн Мухаммад ібн Ахмад Ісмаїл ан-Насафі аль-Ханафі ас-Самарканді. Навчався у більш ніж п'ятисот шейхів; був учнем Абуль-Юсра аль-Баздаві і Абдуллаха ібн Алі ібн Іси ан-Насафі. Наджм ад-Дін ан-Насафі є автором близько сотні різних праць, серед них книга Маджма аль-улум, ат-Тайсір фі тафсир аль-Куран, ан-Наджах фі шарх кітаб Ахбар ас-Сихах (пояснення до Сахиху аль-Бухарі), аль-Акаід ан-Насафия (одна з найбільш важливих матуридітських трактатів, є скороченим варіантом книги Абуль-Муайяна ан-Насафі Табсірат аль-адилля). Наджм ад-Дін ан-Насафі помер у Самарканді у четвер, 2 грудня 1142 року[5] (12 джумада аль-уля 537 р. х.)


Період поширення (1300—1900)

Найбільший вплив матуридіти отримали під час Османської імперії.

Найбільший вплив матуридіти отримали у часи Османської імперії.

Завдяки тому, що Османські султани були прихильниками матуридітського віропереконання, матуридізм отримав широке розповсюдження серед мусульман всієї Османської імперії. З відомих представників матуридізма в цю епоху можна відзначити аль-Камаля ібн аль-Хаммама, автора книги «аль-Мусаяра фі-ль-Акаид аль-Манджия фі-ль-Ахира», яка донині викладається в деяких ісламських університетах.

В цей період на Індійському субконтиненті з'явилося кілька матуридітских течій:

Деобандити (англ. Deobandi) — релігійна течія ханафітів-матуридітів. Назва «деобанд» отримало на честь індійського міста Деобанд, в якому розташований центр Дар уль-Улюм Деобанд. Рух засновано 30 травня 1866 року (рік відкриття Дар аль-Улум), натхненне індійським богословом Валіуллахом Дехлеві. Представники деобандийской школи приділяють багато уваги хадисоведенню, ними написано значна кількість праць з цієї дисципліни. У деобандитів поширений культ шанування могил, що знайшло відображення в їх релігійних трактатах, наприклад, у книзі Халіля Ахмада ас-Сахаранфурі «аль-Муханнад аля аль-Муфаннад»

Барелвіти — рух, заснований Ахмедом Разі-ханом Барелві (англ. Ahmed Raza Khan Barelvi). Барелвіти є противниками деобандитів.

Кавсаріти — рух, заснований шейхом Мухаммадом Захід аль-Кавсарі. Кавсаріти засуджують деяких сунітських імамів минулого, називають їх муджасимітами і мушаббихітами (додають тіло Аллаху ). Такі сунітські книги, як «Таухіда» Ібн Хузаймі, «аш-Шаріа» аль-Лялякаі, «ас-Сифат» аль-Байхакі, «аль-Улув» аз-Захабі, аль-Кавсарі називав книгами «уподобленців» (див. коментарі аль-Кавсарі до книги аль-Байхакі «ас-Сифат»).

Основні догмати і принципи[ред. | ред. код]

Філософія аль-Матуриді і його погляди в цілому близькі до переконань Абуль-Хасана аль-Ашарі (епонім ашаритів), який був його сучасником. Обидва філософа розробили свої доктрини у відповідь на єретичні погляди мутазалитів. Відмінності між цими школами полягає у питаннях про «буття Божого», в якому аль-Матуриді дозволяв, крім одкровення, спиратися на розум, але в той же час він визнавав, що Божих велінь розумом осягнути неможливо.

Доводи розуму

В плані надання авторитетності «доводів розуму» матурудіти були схожі з мутазалитами, але на відміну від них не впадали у крайнощі. В питанні про «Божественний промисел» матурудіти займають середню позицію між ашаритами, які забороняють обговорювати це, і мутазалитами, на думку яких Бог творить за певним задумом і творить тільки хороше. Вони вважали, що Бог творить за своїм задумом, але нікому не звітує і робить те, що захоче.

Свобода волі

В питанні про свободу волі людини і ашарити і матуридіти наблизилися до відрікання вільної волі — джабаритам. Ашарити вважали, що всі справи людські створені Богом і втілюються якщо діяння та бажання людини з'єднуються з Божою волею (касб). Матуридіти визнавали ашаритський касб, однак говорили, що Аллах втілює в життя те, що виходить від вибору самої людини, тобто людина сама здійснює вчинок, але за допомогою Божої сили.

Споглядання Бога

Матурудити, на відміну від мутазалитів, визнають, що праведники отримають можливість побачити Аллаха в раю, але не описують як це буде відбуватися. У цьому вони спираються на аят: « Особи в той день сяючі, на Господа їх дивляться.»

Коран

Матуридіти вважають Коран нествореним Божим словом, проте чорнило, яким він написаний, і папір, на якому він записаний, є створеними. Джерело Корану — сам Бог, він може розмовляти, а Коран є словом.

Про мусульман-грішників

Матуридіти переконані, що навіть не покаївшийся за свої гріхи мусульманин не залишиться в пеклі навіки. Тобто, покарання повинно бути адекватним гріху, і тому Бог не повинен карати віруючого і невіруючого грішника однаковим чином — вічними муками в пеклі. У цьому аль-Матуриді спирався на аят: " Хто приходить з добрим ділом, для того — десять подібних йому, а хто прийде з поганим, тому воздається тільки подібним йому, і не будуть вони ображені! "

Див. також[ред. | ред. код]